Анатолій Григорович Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90

відповіла Ева. — Я залишаюсь. Ми з Ніо лишаємось на Землі. Ми так вирішили. Робота має тривати. Я тут потрібна.

В ефірі деякий час панувала тиша: Рокар розмірковував, приймав рішення.

— Гаразд, — почувся нарешті його голос. — Хай буде так. Дякую від імені співввітчизників. Але пам’ятайте, ми повернемось за вами.

— Так, через сім повних циклів…

— Ні, ми повернемось раніше. До зустрічі… До зустрічі, друзі.

Вже чути було сигнали закінчення зв’язку, якісь перешкоди, періодичне клацання дублюючих пристроїв, коли до Еви знову пробився приглушений відстанню голос Рокара:

— Як називається найбільш поширене на Землі захворювання, спричинене зміненими вірусами?

— Із старих… грип.

— Аз нових?

— СНІД.

Розділ дев’ятий

— Ну от, усе гаразд. Вони живі й здорові, — Полегшено зітхнув Рокар.

— Поки що, — втомлено відповів Уро. — Будемо сподіватись на краще.

— Так. Тепер можна було б і відлітати звідси. Та мені хотілося б ще трохи побути біля Землі. Підстрахувати початок роботи нової групи. Ваша думка?

— Гаразд. Я згоден, — мовив Уро. — Ще кілька середніх циклів не вплинуть на загальну ситуацію.

“Тривога! — долинуло з відеоінформатора. — Розгерметизація в шостому блоці!”

Рокар розвернувся всім корпусом до екрана й викликав чергового оператора.

— Що там у вас у шостому?

— Спрацювала автоматика — невеликий спад тиску.

— Причина?

— Схоже на часткову втрату атмосфери, як це буває під час шлюзування. Тиск уже відновлено. Прилади не фіксують витоку атмосфери, — впевнено відповів оператор.

— У вас хтось працює зовні? — відключившись від оператора, звернувся Рокар до Уро.

— Здається, ремонтники хотіли оглянути камери саме в шостому блоці. У них виникла підозра, що штекер малого випромінювача спонтанно вийшов з каналу.

— Чи не забагато подій, що відбуваються спонтанно? І саме в шостому блоці? Треба з’ясувати, хто зараз у відкритому космосі.

Він уже простягнув руку до пульта, як несподівано на екрані з’явилося занепокоєне обличчя оператора служби безпеки. Рокар очікувально дивився на нього. Було видно, що той нервується.

— Що там у вас? — нетерпляче спитав Рокар.

— Він тут, — оператор скосив очі кудись убік.

— Хто? — спитав Рокар.

Оператор зник, а на його місці з’явилося змарніле лице Терза.

— Мені терміново треба зустрітися з вами. — Голос Терза тремтів.

— Гаразд. Зараз вас проведуть. Екран дисплея згас. Запала мовчанка.

— Отже, Терз увесь час перебував на кораблі? — Рокар обхопив голову руками. — Як це розуміти? Адже ми пов’язували його зникнення з ворожою силою. З небезпекою.

— Якщо це справді Терз, то нам ніщо не загрожує. Нарешті все з’ясується.

Увійшов Терз, ледь переставляючи ноги. Він дуже вмінився — сама тінь колишнього Терза. Костюм, звичайний сірий мундир офіцера медичної служби, був пожмаканий. Це так вразило Уро, що він не втримався:

— Ви що, спали в костюмі?

— Я не знімав його весь час, поки мене не було на кораблі.

— Он як! Отже, вас таки не було на кораблі? — Уро багатозначно поглянув на Рокара.

— Авжеж. Хіба ви не помітили цього?

— Помітили, звісно, хоча й не виключали, що ви і могли бути десь на кораблі, — мовив Рокар. — А тепер і розказуйте, що з вами сталося. Від самого початку.

— Я повертався до себе в каюту. Саме проходив повз шлюз біля шостого блоку, коли мене гукнули й спитали, схоже, по мнемозв’язку: “Чи можете ви засвідчити, що люди вашої планети часто хворіють?” В думках у мене майнуло: “Так”. Тієї ж миті стрімкий вихор протягнув мене крізь шлюз… — Терз втомлено потер чоло рукою. — Дивно, я не можу пригадати, де я був. Останнє, що зафіксувалося в пам’яті, — це зелена інформаційна картка для запису медичних спостережень… на підлозі біля шлюзової брами. Певно, у такий саме спосіб доставили мене й назад…

Кожне слово Терз вимовляв усе повільніше і раптом почав усім тілом хилитися набік.

Тієї ж миті Рокар, від якого годі було сподіватися такої спритності, перемахнув через свій столик, підскочив до Терза і ввів у сонну артерію голку активатора, який був у нього напоготові.

— Швидше! — гукнув він. — Говоріть швидше, для чого ви їм знадобилися?

— Я… — У Терза стали закочуватись очі, обличчя зблідло.

Він ледь ворушив губами.

— Швидше! — Рокар поплескав хлопця по щоці.

— Т-там… судили… групу злочинців. — Терз ледь звів повіки. — Вони використовували… біосферу наших планет… як флору для виробництва вірусів-мутантів… Потім їх продавали… Ці віруси для них… як наркотики… А щоб не звикати… до них… потрібні були все нові штами…

— Як їм вдається викликати мутацію вірусів? Яким чином вони здійснювали добір і зворотне транспортування?

— Сукупність концепцій, покладених в основу… мені незрозуміла.

— Для чого ви їм знадобились? — знову підвищив голос Рокар.

— Об’єктивних доказів вистачало, та потрібні були живі свідки… Люди, які могли б підтвердити, що цей злочин мав місце і на інших планетах… Кількох наших, що згодилися дати свідчення, злочинці вбили… Я засвідчив, що у нас, на Кіфі, і на Ерасі штами вірусів змінюються безпрецедентно швидко… Спочатку припускали, що виробництво вірусів-мутантів злочинці здійснювали лише на одній планеті. Тому допомогу надавали лише Землі. Тепер там знають і про нас… — Рантом Терз широко розплющив очі й осмислено подивився на Рокара.

— Хто вони? Хто? — подався наперед Уро.

— Ви про що? — Терз здивовано втупився в Уро.

— Про те, де ви були.

— А де я був? — мовив Терз. Було видно, як він намагається щось пригадати. Обличчя його болісно скривилось. — То де ж я був? — жалібно спитав він. — Здається, я занедужав. Мені недобре… — Голова Терза впала на груди.

— От і все, — сказав Рокар, нахилившись над Терзом. — Він спить. І більше нічого не пригадає, навіть те, що розповів нам зараз.

— Отже, тих, хто погодився дати свідчення, вбито. Серед них, певно, були чоловік Еви та троє наших космонавтів, — скрушно похитав головою Уро.

— Я теж подумав про них, — зітхнув Рокар.

— А що як це, скажімо, цілеспрямована дезинформація? Чи можна довіряти Терзові?

— Гадаю, можна.

— Додому! — Уро підвівся. — На Кіфу. Щоб там спокійно в усьому розібратись. Я йду збирати командирів підрозділів екіпажу, щоб віддати наказ про підготовку до негайного виходу з Сонячної системи. І спробуємо зробити стрибок безпосередньо в нашу галактику. Інформація, яку ми отримали, має особливу вартість. Будь ласка, подбайте про Терза.

— Домовились, — кивнув Рокар. — Гадаю, ми стоїмо біля джерел нового витка нашого пізнання Всесвіту і його мешканців. Хто б міг подумати, що така важлива подія — адже встановлено непрямий контакт! — станеться тут, біля далекої, чужої планети Земля. Хочеться вірити, що надходить кінець нашим бідам. Звичайно, деякі наслідки залишаться, та головне — планета Кіфа розвиватиметься за своїми власними законами.

Яким би великим не був космічний корабель, у