Андрій Хімко - Під Савур-могилою

не тямлять того навіть бояришні. Та й духовенство під Никоном стоїть на колінах — не перед Богом, а перед патріархом, царем та їхніми похлібцями. Нам Москва ще гірша за Варшаву буде, твердить він, бо темна і люта. Шкода, що султан Мухаммед Четвертий вчасно не відписав Хмельницькому на його лист із Чигирина при траурі по Гелені. Зберігся б русинський люд, може, а так, розідраний на чотири шмати, винищиться геть у міжусобствах і в захисті ойчизни,— сумнішав Шульга в мові, аж пізнати було його тяжко.— Допомагають нашому викітству церкви і ґрунтами, і курушами, і динарами, і талярами, в відтак і моя місія є поміччю,— пояснював він своє рядництво полковникові.— Кожний, бачиш, по-своєму мусить рятувати свій люд і за заповіддю Петра Могили, і за Божою. Ти — шаблею, я — хрестом, інші ще чимось. Під Султаном тепер, як добре бачу, даруй мені, куди більше можна зарадити рідному людові, аніж під кимось іншим, прости Боже, християнським. Це вже четверту батову-валку правлю за кілька літ,— ділився втіхою Шульга.

— Купона Розанда?.. Жива й здорова, слава Богу. Тепер протоігуменя в своїм Сучавськім замку-монастирі. Пам'ятає приязнь вашу, а тебе і Богуна — зокрема,— пояснив на повторний Сірків запит протоієрей, задумавшись.— Я-а-а? Одинаком так і живу в клопотах, молитвах та турботах,— зізнався неохоче.— Пора вже нам, отамане-полковнику,— почав він чоломкатися прощально.

— Нам такоже, отче і брате, пора,— притис Шульгу щиро Сірко.— Радію, що спіткалися.

— З Богом і тобі, і твоїм супутцям. Хай щастить вам, хай боронить Бог від лих всіляких наш люд, як ти борониш його. Буду поминати в молитвах батька Дмитра та Максима, як поминаю граматно пана Тимоша щоліта.

За лічені хвилини валка зрушила з місця і, заскрипівши полоззями на морозі, скигливо поповзла вужаком мимо Сіркових супроводців.

— Щасливо вам, люди,— гукав Сірко викітцям.— Хай не знає вас нужда і лихо. Бійтеся ясирів і братовбивства, тримайтеся своєї віри, звичаїв і мови батьків та дідів! Добра вам!

«Люд тікає не туди, де йому гірше, а туди, де йому легше жити»,— раптом прийшло Сіркові в голову сказане колись гетьманом Богданом, коли вони по боях вертали із Фландрії. Але тут же на пам'ять спливо почуте в позаминулому році весною в захопленому козаками Очакові та Іслам-Кермені: «Ми вертаємо з ясиру, отамане, не лише з радістю, а й із зажурою, бо в більшості із нас немає ні домівок, ні родин, ані сили йти за вами, чільцями, у ваші міжусобства та забаганки. Нам, як пан Богдан казав, краще мати дурний порядок, аніж ваш розумний безпорядок...»

«Як пасувало це виречення до вчорашньої вечірньої ради у гетьмана Юрія. Як пасувало! Може, я й справді осліп у ненависті до аґарян, як твердив Суховій»,— подумав Сірко, аж притримавши Велеса.

Весна ще була, як мовлять, за високими засніженими горами та за дрімучими, непрохідними нетрями-лісами, а Сірко, повернувшись із ради-ральця в Кальник, гарячково почав готуватися до можливих весняних потуг і січ, хоч, по суті, ще й не відав, де, коли і з ким вони зведуть його, як і якими запеклими будуть. По всіх — і загальновідомих, і нікому, крім нього, невідомих — сотнях, аж до Приприп'яття, Пінщини, Берестейщини, Погориння, Ізяслав'я та Побужжя з досвітків і до завечір'їв роздмухано горіли, мов багаття, горна, де дзвінко-лунко кувалися та гострилися мечі, шаблі, рихтувалися підкови, насписники, підосники, а поряд глухо й гупливо, мов праники на кладках, стукали стельмахи-колесники, шоргали на лаштунках-стелюгах пильщики і метушилися поряд з ними ободники із бовкунами.

В римарнях лимарювали, пріючи, шорники, шлейники-рондники, збруйники та сідельники-кульбачники, а в інших місцях — возівники-хурники, канатники, грундарі-рукомесники, але найретельніше ладналися до весни пекарі й кухарі, готуючи, крім мамалиги, кулеші, юшки «на днесь», сухі каші, коржі-загреби, сухарі про запас. Не гуляли й мисливці та рибалки, чинбарі та шевці й кравці, бо потреба в пастромі була не меншою, аніж в одязі і взутті. Отож квапилися аж через силу бути в потрібній належності всі, не кажучи вже про зброярів, арканників, поташників-будників та селітряників. Всім завдав роботи полковник, всі були під його пильним господарським оком.

Сірко, мов у лихоманці якій, не гайнуючи часу, від імені гетьмана, хоч і нехтував ним, квапив і підганяв, будив і будоражив козацтво і через сотенних усіх коругов, і особисто, то одному, то другому натякаючи на можливі негайні походи і на якісь лише йому знані захисти, викликаючи та посилюючи поважне ставлення до себе всього козацтва і навіть поспольства не лише у Вінниччині, а через посильних — і в Січі, в Брацлавщині та Уманщині, Пінщині та Берестейщині, де орудували полки під чільством Івана Кравченка, Михая Ханенка та інших...

Одночасно з тим рихтувальним старанням і поспішним ладнанням у походи Сірко вдало зорганізував цілу корогву дознавачів-розвідців на чолі з уже досвідченим у цій справі Гнатом Турлюном, завдяки якій десь уже по двох-трьох тижнях знав, що робиться в Борисові та Березині, куди дійсно з'їхалися потрактовники Польщі і Московії і де марно чекали воєводу віденського, гетьмана литовського Яна-Павла Сапегу з почтом. Сапега, як і думав Сірко, усіма способами ухилявся від перетрактовок, виграючи час для наступу на московські потуги. Перемир'я Польщі зі Швецією і потрактування в Оливі, взяття ногаями в боях із московитами Астрахані та карбування нужденних мідних монет у Москві, яке викликало ремство серед стрільців, надихали литовського гетьмана до того.

І, Боже упаси, яких тільки чуток, пліток, обітниць, посіяних царсько-боярськими дознавачами, ченцями та монахами, не приносили Турлюнові вивідці звідусюд, а найпаче з Лівобіччя. То був своєрідний різновид війни, може, не меншої за збройну, як врешті доходив Сірко, наслухавшись їх. Натрави, обпльови козацьких чільців, паплюження прокиївських духівників і самого митрополита Балабана та гетьмана Гюрґа... Обходилася в чутках лише Січ, а з нею й Сірко, хоч запорожці основною силою стояли під гетьманом Юрієм.

Знав Сірко від розвідців достеменно, що робиться в Києві, Брацлаві, в помежжях із Литвою, Польщею та Молдовою,