Стефан Грабінський - Саламандра (збірник)

обсипало. По всьому тілу з’явилися великі білі крапинки, ніби перлові крупи, і не сходили кілька днів. Потім зникли так само несподівано і без сліду.

ПОМСТА ВОГНЕВИКІВ

[20]

Антін Чарнецький, начальник пожежної охорони Жовкви, щойно закінчив вивчати статистику пожеж і, запаливши улюблену кубинську сигару, втомлено розлігся на отоманці.

Була третя година по полудню спекотного липневого дня. Через опущені жалюзі до покою цідилося темно-жовте світло дня, невидимими хвилями просякало душне повітря. Ззовні долинав розморений спекою вуличний шум, на шибах утомлено бримкотіли мухи. Пан Антін обмислював щойно переглянуті дані, впорядковував у голові випадки пожеж, відомості про які збирав літами, робив висновки.

Ніхто навіть не уявляв собі, до яких цікавих результатів може привести уміло проведене, щоправда, з великою затратою зусиль, методичне дослідження пожежної статистики. Ніхто б не повірив, скільки надзвичайно цікавого матеріалу можна видобути з тих сухих, на перший погляд німих, дат, скільки дивних, часом дивовижних випадків можна зауважити у тому хаосі фактів, які монотонно повторюються.

Та щоби відмітити щось особливе, щоб у тому всьому вхопити «щось таке», – потрібен спеціальний склад мислення, на який не кожен може здобутися, треба особливого сприту, може, навіть фахової фізіологічної організації. Чарнецький, без сумніву, належав до виняткових осіб, наділених такими якостями, і знав це.

Він уже багато років займався проблемою, вивчаючи пожежі у Жовкві та й у інших місцевостях, робив надзвичайно докладні нотатки на підставі повідомлень у газетах, переглядав фахові видання, величезну кількість відносної статистики.

Немалу допомогу у тих оригінальних дослідженнях надавали зроблені з неймовірною точністю карти майже всіх місцевостей краю і навіть закордону: вони цілими стосами наповнювали його бібліотечні шафи.

Там були плани столиць, міст і містечок – із заплутаними лабіринтами вулиць, площ, провулків, парків, скверів, будинків, церков і кам’яниць, плани настільки докладні, що людина, котра ознайомилася з тою місцевістю вперше, могла просто і легко зорієнтуватися з допомогою тих путівників, як у своєму власному домі. Все було якнайсумлінніше пронумероване, вкладене за повітами і округами, вистачало тільки рукою сягнути – і перед власником послужливо прямокутні чи квадратні полотна втаємничували у свої особливості і тонкощі.

Чарнецький деколи цілими годинами просиджував над тими картами, вивчаючи розміщення будинків і вулиць, порівнюючи планометрію міст. То була дуже стомлююча і нудна праця, що вимагала незвичайного терпіння, бо ж висновки не завжди робилися за бажанням і інколи доводилося довго очікувати на позитивний результат. Та Чарнецький титанічно боровся. Зауваживши раз якусь підозрілу особливість, хапав її обіруч, мов кліщами, і не заспокоювався доти, доки не знаходив аналогічних випадків попередніх або наступних підпалів.

Наслідком тих довголітніх досліджень були спеціальні, виготовлені ним власноручно карти пожеж і так звані «пожежні модифікації». На перших були зафіксовані місця, будинки тощо, які десь колись потерпіли катастрофу, без огляду на те, чи шкоду усунуто і наслідки затерлися, чи все покинуто напризволяще. Плани ж, названі «пожежними модифікаціями», підкреслювали зміни, які сталися у розміщенні будинків і будівель унаслідок лиха, усі переміщення і найменші відхилення від стану перед пожежею були там зазначені з дивовижним педантизмом.

Зіставивши карти обох типів, пан Антін дійшов із часом до надзвичайно цікавих висновків. З’єднавши лініями пункти згарищ різних місцевостей, він переконався, що у вісімдесяти випадках вони творили обриси дивних постатей, то були переважно обриси малих смішних створінь, які часом нагадували своїм виглядом маленьких потвор, або ж виглядали, як звірятка: якісь мавпочки з довгими, примхливо окресленими тулубами, якісь граційні, скручені у баранячий ріг вивірки, почварні качечки.

Чарнецький видобув із своїх планів цілу галерею цих постатей, замалював їх червоно-вогнистою барвою і заселив ними свій альбом – єдиний у своєму роді з написом на обкладинці «Альбом вогневиків».

Другу частину того зібрання становили фрагменти і проекти – безліч гротескних фігур, невикінчених форм, ледве проблискуючих замислів. То були зариси якихось голів, уламки тулубів, обрубки рук і ніг, витинки якихось кошлатих, розчепірених лап, деколи з’являлись також геометричні фігури або ж розшарпані нарости.

Альбом Чарнецького справляв враження якоїсь примхливої мрії, яка, розкошуючи гротескно-іронічною фантазією, заповнювала його шеренгою злостивих, химерних і взагалі неймовірних створінь, що не піддавалися визначенню. Колекція начальника пожежної охорони виглядала жартом, червоним жартом геніального митця, якому приснився дивовижний сон.

Другим висновком, до якого прийшов оригінальний дослідник, було спостереження, що пожежі найчастіше вибухають по четвергах. Статистика пожеж свідчила, що в переважній більшості випадків жахливі сили будилися від сну власне в той день тижня.

Чарнецькому це не видавалося чимось випадковим. Навпаки, він знайшов тому факту пояснення. Воно випливало вже із самої суті дня, символом якого була сама його назва. Бо ж четвер, як відомо, століттями був днем повелителя блискавок Перуна-Юпітера. Звідси й пішла його назва у різних мовах. Не без причини назвала його германська раса днем Перуна: Donnerstag і Thursday. А лапідарномелодійні латинські назви: gіoved, jueves і jeudі – чи ж не вказують на ту саму його рису?

Зробивши оці архіжахливі для себе висновки, Чарнецький розвинув своє вчення далі. Маючи філософську освіту і виразну схильність до метафізичних узагальнень, він у вільні хвилини зачитувався творами містиків раннього християнства і сумлінно вивчив кілька трактатів середньовіччя.

Багаторічне вивчення пожеж і близьких до них явищ витворили у нього переконання, що можлива екзистенція невідомих істот, які є чимось середнім між людьми та звірятами, діяльність яких і є причиною вибуху стихії.

Підтвердження своїх гіпотез Чарнецький знайшов у вірі сільського люду в чортів, русалок, гномів, саламандр і сільвів. Він не сумнівався, що ті істоти дійсно існують. Відчував їхню присутність при кожній пожежі і з нечуваним умінням переборював їхню злостивість.

Поступово той світ, прихований і непомітний для інших, став для нього настільки ж очевидним, як і світ людей, до якого належав, із часом вивчив психологію тих дивних створінь, пізнав їхню хитру, мінливу і підступну натуру, навчився паралізувати їхні згубні для людства підступи. Почалася запекла боротьба, тепер уже цілком свідома, невблаганна. Якщо раніше Чарнецький боровся з вогнем, як зі сліпою і бездумною стихією, то тепер поволі, в міру пізнання його справжньої природи, він почав інакше дивитися на противника. Замість ірраціональної сили нищення він спостеріг у ньому злу істоту, що працювала за інструкцією, з якою мусив рахуватися. Незабаром зрозумів, що з другого боку барикад теж зауважили зміну його тактики. Тоді боротьба набрала більш індивідуального характеру.

Та, напевно, ніхто не був покликаним до неї в такій мірі, як він, Антін Чарнецький – начальник пожежної охорони в Жовкві. Сама природа, винятково його обдарувавши, немов наперед визначила йому долю – долю переможця стихії. Тіло пожежника було цілком невразливим до вогню, у вирі найсильнішого полум’я