Стефан Грабінський - Саламандра (збірник)

Хоча його посада й не вимагала особистої участі в гасінні пожеж – не щадив себе і першим кидався у найбільш небезпечні місця. Часами здавалося, що йшов на певну згубу – туди, де жоден пожежник не мав відваги ступити, і – о, диво! – повертався цілим і здоровим зі своїм добрим, загадковим усміхом на мужньому, розчервонілому від спеки обличчі й знову, заковтнувши у розгарячені легені повітря, повертався у полум’яну стихію. Обличчя товаришів блідли, коли він із відвагою, якій не було рівних, видирався на затоплені вогняною повінню поверхи, вривався на підгорілі ґанки, метався посеред розпеченої арматури.

– Характерник, характерник! – перешіптувалися пожежники, поглядаючи на свого начальника зі страхом і повагою.

Незабаром його у місті стали називати «Неопалимим»: став божищем пожежників і простолюду. Про нього почали складати легенди й оповідки, переповнені чудесними випадками, у яких він існував водночас у постаті Архангела Михаїла і чорта. Тисячі пліток кружляли містом, пліток, у яких спокійно вживалися боязнь і захоплення Антіном Чарнецьким. Його сприймали, як доброго чарівника, який був у змові із світом таємниць. Кожен рух «Неопалимого» примушував замислюватися, кожен жест набирав особливого значення.

Особливо дивував людей той факт, що азбестові властивості власника переходили на його одяг, якого вогонь не брав. Спочатку здавалося, що Чарнецький одягає до праці спеціальний обладунок із вогнетривкого матеріалу, проте незабаром переконалися, що таке припущення було помилковим. Часто траплялися випадки, коли несамовитий начальник, захоплений тривогою зненацька вночі, натягав чужу форму – першу, яка потрапила під руку, і виходив у ній з вогню, як і раніше, неушкодженим.

Інший на його місці використовував би свої незвичайні особливості з метою заробітку – як мандрівний чудотворець чи шарлатан, – та панові Антіну вистачало шани і любові людей. Хіба часом у гурті товаришів дозволяв собі експерименти, які дивували, вражали глядачів. Наприклад, тримав голою рукою хвилин п’ятнадцять, а то й довше, великі кусні тліючого вугілля, не виказуючи при тому ніяких ознак болю, коли ж потім кидав присок назад у вогнище, на руках не було й сліду опіків.

Щире здивування викликало його мистецтво вогнестійкості, особливо, коли наділяв нею інших. Вистачало йому якийсь час потримати в долонях чиюсь руку, щоби власник тої руки теж став на якийсь час невразливим до вогню. Кілька місцевих лікарів зайнялися ним занадто запопадливо, пропонуючи кілька сеансів за високу винагороду. Чарнецький обурено відкинув пропозицію і на довгий час перестав демонструвати свої можливості навіть у колі довірених осіб.

Оповідали про нього й інші, дуже дивні речі. Кілька пожежників, якими командував довший час, заприсягнули, що «Неопалимий» вміє у час пожежі двоїтися і навіть троїтися, їм доводилося начебто бачити його посеред моря вогню у кількох найбільш небезпечних місцях. Місько Случ, хорунжий команди, запевняв, що під кінець одної з пожеж бачив у глибині врятованого закутка вілли три постаті пана Антіна, що були подібні між собою, як близнюки, а потім злилися в одну, котра спокійно злізла по драбині додолу.

Скільки у тих балачках було правди, а скільки фантастичних вимислів – невідомо. Певним було лиш те, що Чарнецький був людиною незвичайною і неначе спеціально народженою для боротьби зі згубною стихією вогню.

А начальник, свідомий своєї сили, змагався з вогнем щораз упертіше, вдосконалюючи з кожним роком засоби оборони.

Ота боротьба стала врешті-решт його життям; не було дня, аби не мислив над щораз надійнішими способами пожежної профілактики. І нині, у липневе спекотливе надвечір’я, проглядав останні нотатки і впорядковував матеріал, зібраний до праці про пожежі і засоби охорони від них. То мав бути об’ємистий твір у двох грубих томах, які узагальнювали його довголітні дослідження. Впорядковував подумки ту книгу, продумуючи черговість розділів…

Допалив сигару, пригасив недогарок у попільничці та з усмішкою встав із отоманки.

– Гм, непогано! – промовив сам до себе, задоволений з результатів своїх розмислів. – Усе в порядку.

І вдягнувшись, пішов до найближчої каварні на партію шахів.

* * *

Минуло кілька літ. Діяльність пана Чарнецького набрала масштабів і розголосу. Слава пожежника розходилася, як кола по воді. Люди приїжджали з віддалених сторін, аби подивитися на нього і подивуватися. Його книга про пожежі була одною з найпопулярніших. І то не лише серед пожежників, за короткий час витримала кілька видань.

Та над головою пана Антіна почали збиратися громи. Начальник охорони, беручи участь у пожежних акціях, кілька разів зазнав нещасних випадків. Під час величезної пожежі дерев’яних складів на нього несподівано впала дерев’яна балка, сильно поранивши праву лопатку, у двох інших «потребах» дістав поранення у ногу і рамено внаслідок того, що запалася стеля, а останнього разу мало не втратив правої руки: важкий залізний траверс, падаючи вниз, зачепив його кінцем, кілька міліметрів далі – і було би по ньому.

Мужній чоловік повівся у тих випадках із подиву гідним спокоєм. «Не можуть мене взяти вогнем, то скидають балки…» – промовив лише, легковажно усміхаючись.

Та пожежники почали відтоді уважно пильнувати за його рухами, не дозволяючи занадто далеко занурюватися у вогонь, особливо у ті місця, які загрожували руїною. Проте випадки повторювалися і то в ситуаціях, коли того найменше можна було сподіватися. Присутність начальника наче провокувала духа руїни. Пан Антін лише іронічно всміхався у вус і далі спокійно палив сигару. Та помічники, поглядаючи спідлоба, обережно відсувалися подалі від нього. У сусідстві з ним ставало небезпечно.

Були й інші об’яви, про які ніхто не знав, бо вони ставалися у начальника вдома.

Почалося з того, що в цілому будинку від певного часу вчувався сильний чад і сморід паленого. Було таке враження, що десь у закутках затлілися старі лахи. Паскудний сморід бродив невидимими хвилями по коридорах, проникав у покої. Врешті ним пропахло все: одяг, білизна і постіль. Вентиляція і провітрювання не помогли, хоча двері й вікна стояли відчиненими навстіж цілий день при вісімнадцятиградусному морозі, обридливий запах не вивітрювався. Незважаючи на шалені протяги і холод, у цілому домі препаскудно смерділо. Всі пошуки джерела того смороду ні до чого не привели.

Коли врешті через місяць атмосфера мешкання стала трохи стерпнішою, на порядку денному виступив інший «феномен», у цілому будинку розгосподарювався чад. Спочатку думали, що у всьому винна служба, яка передчасно перекрила печі, та потім стали шукати причин деінде. Не помогла і зміна пального. Чарнецький розпорядився палити в печах деревом і заборонив взагалі засувати вентилі, та кілька мешканців протягом ночі сильно вчаділи, і він сам прокинувся з болем голови і нудотою. Дійшло до того, що мусив ночувати у знайомих.

За кілька тижнів чад зник. Пан Антін повернувся до себе