Міхаель Андреас Гельмут Енде - Момо

Тієї миті брама широко розчинилася і з неї з розгону вилетів довгий елегантний автомобіль. Момо ледве встигла відскочити набік і впала. Машина проїхала ще трохи далі, а тоді загальмувала так, що аж шини вискнули. Дверцята відчинилися, і з автомобіля вискочив Джіджі.

- Момо!- вигукнув він і простягнув до неї руки. - Це таки не вві сні, це справді моя маленька Момо.

Момо зірвалася на ноги й кинулась йому назустріч, а Джіджі схопив її, підняв високо вгору й почав цілувати й цілувати в обидві щоки і танцювати з нею на руках посеред вулиці.

- Ти забилася?- питав він, не зводячи подиху, і, не чекаючи на відповідь, провадив далі. - Мені так шкода, що я тебе налякав, але я страшенно поспішаю, розумієш? Я знов спізнився. І де тільки ти була увесь час? Ти повинна мені все розповісти. Знаєш, я вже не вірив, що ти повернешся. Ти знайшла мого листа? Так? Він ще був там? Добре, а ти ходила до Ніно обідати? Смачно було? Ох, Момо, ми стільки маємо одне одному розповісти, адже за цей час так страшенно багато всього сталося! Як же тобі ведеться? Говори ж нарешті! А наш старий Беппо що там поробляє? Я його вже цілий вік не бачив. А як діти? Ох, ти знаєш, Момо, я часто згадую той час, коли ми ще були всі разом і я розповідав вам свої історії. То був прекрасний час, але тепер все інакше. Зовсім-зовсім інакше.

Момо все поривалася відповісти на його запитання. Та, що потік його мови плив і плив, то вона просто чекала, дивлячись на нього. Він був не такий, як колись,- гарно вбраний і напахчений. Та, на диво, він здався їй якимось чужим.

Тим часом з машини вийшло ще четверо людей: чоловік у шкіряній шоферській спецівці і три дами з суворими й дуже підмальованими обличчями.

- Дитина поранена? - спитала одна, скоріш докірливо, аніж стурбовано.

- Ні, ні, де там!- запевнив її Джіджі. - Вона просто лякалася.

- Бо нічого вештатися під брамою!- сказала друга дама.

- Та це ж Момо! - сміючись вигукнув Джіджі. - Моя давня приятелька Момо!

- О, то це дівчатко існує насправді? - здивувалась третя дама. - Я завжди вважала, що це одна з ваших вигадок. Але ж це можна відразу давати в газету! «Зустріч із казковою принцесою» абощо. Це страшенно до вподоби публіці. Я зараз звелю… Це буде сенсація!

- Ні,- сказав Джіджі. - Я б не хотів цього.

- А ти, мала?- з усміхом обернулась перша дама до Момо. - Тобі ж, певно, дуже кортить побачити себе в газеті, правда?

- Дайте дитині спокій!- сердито сказав Джіджі. Друга дама позирнула на годинник.

- Якщо ми негайно не рвонемо, літак полетить у нас з-перед носа. Ви самі знаєте, що це означає.

- Господи! - знервовано відповів Джіджі. - Невже-таки я не можу спокійно перекинутись з Момо двома словами після такої довгої розлуки! Але ж ти сама бачиш, дитино, вони не дають мені, оці работоргівці, не дають!

- О! - ущипливо перехопила друга дама. - Нам байдужісінько. Ми тільки виконуємо свій обов'язок. Ви ж нам за те платите, щоб ми дбали про терміни ваших виступів, шановний маестро!

- Та звісно, звісно!- похопився Джіджі. - їдьмо! Знаєш що, Момо? Ти просто поїдеш з нами в аеропорт. І ми погомонимо дорогою. А тоді мій шофер відвезе тебе додому, згода?

Не чекаючи, що там скаже Момо, він ухопив її за руку й потяг за собою в машину. Всі три дами розсілись на задньому сидінні. Джіджі сів поруч шофера, узявши Момо на руки. І машина рушила.

- Ну,- сказав Джіджі,- а тепер, Момо, розповідай! Тільки все чисто. Чому це ти тоді отак раптово зникла?

Момо вже хотіла була почати свою розповідь про Майстра Гору і Квіти-Години, коли це одна дама нахилилась до них із заднього сидіння.

- Даруйте,- сказала вона,- але в мене з'явилася розкішна ідея! Ми неодмінно маємо показати Момо фірмі «Паблік-Фільм». Вона ж би стала кінозіркою, знявшись у вашому новому фільмі - про волоцюг. Уявіть собі, яка була б сенсація! Момо грає Момо!

- Невже ви не зрозуміли?- гостро спитав Джіджі. - Я ні в якому разі не хочу, щоб ви втягли в це дитину!

- Я вже й не знаю, чого ви хочете, - образилася дама. - Будь-хто інший і пальчики облизав би, якби йому трапилась така нагода.

- Я не будь-хто!- раптом розлючено крикнув Джіджі. І обернувшись до Момо, сказав:- Пробач, Момо, ти, мабуть, цього не зрозумієш, але я просто не хочу, щоб ще й ти потрапила до рук цієї нечисті.

Тепер образилися всі три дами.

Джіджі, стогнучи, вхопився руками за голову, тоді вийняв з кишені жилета срібну коробочку, взяв звідти таблетку й ковтнув.

Хвилин кілька ніхто не озивався й словом.

Аж ось Джіджі обернувся до дам.

- Даруйте,- пробелькотів він знеможено,- я не вас мав на увазі. Це просто нерви підвели.

- Авжеж, це буває,- промовила перша дама.

- А тепер,- сказав Джіджі до Момо, якось криво всміхаючись,- поговорімо про нас, Момо.

- Ще тільки одне запитання, поки не пізно,- втрутилася друга дама. - Ми вже ось-ось приїдемо. Чи не дозволите мені взяти в дівчинки інтерв'ю?

- Годі!- ревнув Джіджі, вкрай розлютившись. - Зараз я хочу сам говорити з Момо, я, я особисто! Це важливо для мене! Скільки вам це втовкмачувати?

- Ви ж самі раз у раз дорікаєте мені,- відмовила, й собі розлютившись, друга дама,- що я не досить ефективно рекламую вас!

- Авжеж!- простогнав Джіджі. - Та не зараз! НЕ ЗАРАЗ!

- Дуже шкода! - мовила дама. - Таке видушило б із людей сльози. Але як знаєте. Ми ж можемо це зробити й згодом, коли…

- Ні!- перебив її Джіджі. - Ні зараз, ні згодом, взагалі ніколи. А тепер стуліть губу, поки я говоритиму з Момо!

- Ні, дозвольте!- так само бурхливо відмовила дама. - Йдеться, кінець кінцем, не про мою, а про вашу рекламу! І треба вам добре подумати, чи можна дозволяти собі знехтувати отаку нагоду!

- Ні!- вигукнув Джіджі в розпачі. - Я не можу собі цього дозволити! Але Момо лишіть поза грою! А тепер - благаю вас - дайте нам хоч на п'ять хвилин спокій!

Дами замовкли. Джіджі знеможено провів собі рукою по очах.

- Тепер ти бачиш - ось до чого я дожився! - Він коротко, гірко засміявся. - Вороття назад мені немає, навіть якби