Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

переляканий, навіть після придушення Сеянового заколоту, протягом цілих дев’яти місяців не виходив із вілли, що називалася “Іо”[302].

66. Тривогу в його душі постійно розпалювали різноманітні образи з усіх сторін: адже кожен засуджений відверто засипав його докорами, або ж в орхестрі[303] розкидали образливі листівки. По-різному сприймав їх: то із почуття сорому намагався не розголошувати їх та не виказувати, то, нехтуючи ними, зумисне розголошував та оприлюднював. Навіть Артабан, парфійський цар у листі називав Тиберія батьковбивцею, дорікаючи йому вбивствами, розпустою та марнотратністю, закликаючи його добровільно покінчити самогубством, вгамувавши таким чином велику й справедливу ненависть громадян.

67. Кінець-кінцем, ненавидячи самого себе, висловив усю ницість свого становища, розпочавши одного листа[304] такими словами: “Якщо б я знав, отці-сенатори, що вам писати і як це вам писати, а чого зараз не писати, — то нехай за волею богів та богинь гірше загину, аніж такою погибеллю, яку відчуваю зараз щодня”. 2. Дехто був переконаний, що він задовго наперед знав про свою долю[305], про ненависть та неславу, що чекали на нього. Саме тому, заступивши на посаду імператора, рішуче відмовився і від титулу “батько батьківщини”, і від присяги на вірність його вчинкам — аби згодом із ще більшою ганьбою не виявилося, що він зовсім не заслуговує на такі почесті. 3. Це можна виснувати з його промови, яку виголосив щодо цих двох пропозицій: тож він стверджує, що ані себе, ані свої звички міняти ніколи не буде — допоки залишатиметься при здоровому глузді; однак, щоб остерігатися поганого прикладу, сенатові не слід покладатися на вчинки чоловіка, який може змінитися з тієї чи іншої причини. 4. А також говорить: “Якщо колись вас братиме сумнів щодо моєї поведінки та відданості, — а я молюся, щоб останній день застав мене ще перед тим, як зміниться ваша думка про мене, — то ані трохи честі не додасть мені титул “батька батьківщини”, а для вас буде докором або необачність, з якою ви надали мені цей титул, або непостійність вашого судження, яке ви змінили про мене”.

68. Тіло у нього було сильне та здорове, статурою перевершував середнього; був широкий у плечах та грудях, усі інші частини тіла були також пропорційні та симетричні — з голови до п’ят. Ліва рука в нього була сильніша й вправніша, суглоби мав настільки сильні, що пальцем простромлював ціле свіже яблуко, а лящем навіть міг поранити голову хлопця чи юнака. 2. Сам був світлим, волосся мав довше на потилиці, так що аж покривало йому шию; і було це, мабуть, сімейною прикметою. Лице у нього було поважне (але на ньому часто появлялися чиряки), з величезними очима, якими (що було надзвичайно дивним) бачив навіть уночі й у темряві, щоправда, дуже коротко й одразу після сну, а згодом зір знову притуплювався. 3. Ходив, твердо тримаючи шию, закинувши назад голову, із строгим виразом обличчя, переважно мовчки; майже ніколи чи вкрай рідко розмовляв із оточуючими, до того ж — повільною мовою, дещо жестикулюючи пальцями[306]. На всі його погані манери, повні зневаги, звертав увагу сам Август, намагаючись виправдати їх перед сенатом та народом тим, що вони походили від його природи, а не від характеру. 4. Втішався квітучим здоров’ям, що не підвело його жодного разу під час правління, хоча від тридцятилітнього віку піклувався про себе сам та не користувався порадами й допомогою лікарів.

69. Щодо богів та вірувань, то не був особливо дбайливим: більше довіряв астрологам, бо вважав, що всім керує доля; хоч надзвичайно боявся грому: і завжди, коли гриміло, вдягав на голову лавровий вінок, оскільки вважалося, що блискавки не вражають цього листя.

70. Надзвичайно наполегливо студіював усі вільні науки обома мовами. У латинських промовах наслідував Корвіна Мессалу, у юності перебуваючи під впливом досвідченого оратора. Хоча надмірна манірність та дріб’язковість настільки затемнювала зміст, що значно краще говорив без підготовки, аніж готуючись. 2. Уклав навіть ліричний вірш під назвою “Плач на смерть Луція Цезаря”; писав також поеми грецькою мовою, наслідуючи Евфоріона, Ріана та Партенія, позаяк дуже любив цих поетів та поміщав їх твори й зображення у народних бібліотеках поряд із давніми та славними авторами. Через це багато вчених наввипередки присвячували Тиберієві різні коментарі на твори цих авторів. 3. Та найбільше полюбляв читати міфічні оповіді й тут доходив до недолугих та смішних висновків, часто ставлячи граматикам (а їх товариство, як уже згадувалося, дуже любив), різноманітні питання: “Хто була матір Гекуби? Яке ім’я мав Ахілл поміж дівчат? Які пісні співали Сирени?”. А в перший день, коли увійшов у курію після Августа, аби вдовольнити вимоги побожності та вірувань, приносив жертву так, як робив Мінос, коли помер його син — ладаном та вином, але без супроводу флейти.

71. Грецькою розмовляв охоче й зовсім вільно, проте використовував її не всюди — уникав цього в сенаті: коли необхідно було вжити слово “монополія”[307], то спочатку перепросив, що мусить вдатися до іншомовного слова. А коли побачив у якомусь декреті сенату слово “емблема”, то наказав знайти відповідне слово рідної мови замість іноземного, а якщо це буде неможливо, то висловити поняття описово — кількома словами. Також, коли воїна запитали на суді грецькою мовою, то наказав йому відповідати латинською.

72. Лише двічі за весь час відсутності намагався повернутися до Рима[308] — один раз підплив триремою[309] аж до садів, що поблизу водойми для морських битв[310], розставляючи сторожі по берегах Тибру, аби розганяти усіх цікавих, а другий — аж до сьомого каменя по Аппієвій дорозі. Та щойно вздрівши мури міста, повертався, навіть не підступивши до них: перший раз — із невідомої причини, а вдруге — налякавшись знамення. 2. Річ у тім, що тримав для власної втіхи великого змія, зазвичай годуючи його власноруч. Одного разу, підступивши до нього, побачив, що його зжерли мурахи: це й було для нього попередженням остерігатися сили простолюду. Поспіхом повертаючись до Кампанії, в Астурі зліг від недуги, потім, поправившись, попрямував до Цирцеї. А щоб не виникло підозри про його нездужання, то не лише відвідав ігрища, влаштовані у військових таборах[311], а ще й із трибуни кинув списа у кабана, що гасав по арені. Тут же відчув біль у боці, а до того ж, коли перегрівся, обвіяло його вітром: і це сильно посприяло хворобі. 3. Декілька днів ще тримався, навіть коли добувся до Мізену, та нічого не змінив у своїх щоденних звичаях — ані бенкетів, ані інших розваг: