Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

— Шедеврально, — задумливо подивився на пса Ян. – Прямо, як по нотах... але, здається, ноти писав п'яний композитор.

— Рекс, — зашипіла я змією.

Той додав драматизму своєму виттю наповнивши його істеричною тугою.

— Вб’ю, заразу! А ну, шниряй звідси!!! — підхопила я рушник.

Той припавши на усі чотири лапи, перекрутився на місці й конем рвонув в сторону моєї кімнати, не забувши видати якесь повискування.   

— Господи, яке придурочне,  — трагічно закотила я очі.

— Радий, що почув це не серед ночі. Так і штанці можна перевдіти… — покрутив головою Ян.

— А ти що раніше його не чув?

— Ну він гавкав, але щоб отак верещав?

Рекс втямивши, що його не наздоганяють, повернувся перевірити, чого раптом всі загаялися.

— Рекс, золотко, сонечко, а ходи до мене, — з видушеною либою на все обличчя почала насуватися на пса.

Але пес запідозрив якусь каверзу й скосивши очі поскакав від мене знову у кімнату.

— Я б тобі теж не повірив, — повідомив мені Ян. – Після твого «сонечка», аж  мороз шкірою пішов.

— Ян, я не можу бити тварин, але це не стосується дорослих і здорових чоловіків.

— По-перше, це насильство. Воно неприпустиме. По-друге, не хочу говорити очевидні речі… — скосив він погляд на мене, прямо обважуючи мене з ніг до голови, — але ти, як той Марсік…маленька.

— Це той, який вчора пошматував твої конспекти? – наївно кліпнула очима.

І ми обоє нагадали ту люту розправу, коли Марсік злобно дер його папери. Скривилися теж в унісон.

 —А ніхто не міг тобі рибок залишити? – філософське запитав Ян, озираючись на Рекса, який вихором увірвався в кухню.

— Рекс, тільки спробуй… — пригрозила я.

Й той дурень, знову розвернувся й поскакав у кімнату. Коту метушня натякнула, що тут щось цікаве відбувається, а він у неволі. Й той заголосив голосніше. Я закрила очі. Повільно вдихнула й шумно видихнула.

— Нічого не кажи! – підняла вказівного пальця в сторону Яна.

Пішла до тварин. Першого упіймала Марсіка. Погладила. Щось пробубоніла. Той ожив, зрадів. Зайшла до кота. Повторила. Погладила. Дійшли до стадії мурчання і я його переклала в переноску, в якій по настрою кіт любив поспати. Пішла на полювання за Рексом. Стоїть. Виглядає з кімнати. Грайливий, що те козеня. Так, головне не прибити. Тримайся! Ти можеш! Щосили намагався запустити програму "Здоровий глузд 2.0", але вона, схоже, була не сумісна з операційною системою й постійно видавала баги. Та я ніколи не була такою спокійною, як зараз, коли хотіла задушити цю собаку.

   Сіла на ліжко. Рекс покрутився. Позирив на мене своїми прозорими очима. Прийшов. Вклав морду мені на коліна.

— Тварина ж ти безтолкова. Хохуля хвостата! Дікдік ти парнокопитний! Упир шерстяний! Коли тебе вже грім вб’є? Та пощастило мені з тобою, як тому утопленику. Морда твоя нахабна… Наче тебе сам Стрибог на колінці зліпив. Що ж тобі рівно на попі то не сидиться? Угомонись, чортяка, й вкладись собі тихенько спати.

Під своє бубоніння я пригадала і маму, і тата та усіх ближчих родичів Рекса. Але пес наче вспокоївся. Коли я встала, то пішов на свій матрац. Всівся там такий ображений на весь білий світ.

Збігала на другий поверх перевірити, що там Сонька. Але сон малечі шум не порушив. І зі спокійною душею повернулася на кухню.

— Що зробила? – виразно повів очима Ян.

— Приділила усім увагу.

— І всьо? – не повірив він.  

— А ти чекав, що я шкуру спущу з них чи що?

— Були думки…

—Ти там кашу в голові помішуй, щоб не пригорало, — проникливо глянула я на нього.

— Мдя, до кожного потрібен підхід…— злизав він краплю заправки з тильної сторони долоні, задумливо смакуючи її. Потім, не відводячи погляду, повільно провів пальцем по губах…

В цьому його простому, буденному русі було щось…первісне, звіряче… Я намагалася зрозуміти, що відбувається, але думки розбігалися, як перелякані миші. І я трішечки відчувала себе розгубленою та збентеженою… Аж головою потрусила.

— Мене бажано обходити, — вицідила я скупу усмішку.

— І я краще помовчу, поки твій гнів не досяг біблійських масштабів, — повернувся він до салату.

— Дійсно? – муркнула я.

Й від салату він відірвався, а його погляд завмер на моїх губах…

- Ага!