Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Тобі ще пощастило, — Кіого посміхнувся. — Кілька твоїх послідовників він підсмажив, цілителі ледь відкачали.

— Краще б мене підсмажив, було б менше проблем.

— Свідки казали, що він намагався, тільки не влучив. Ти дуже швидко бігав.

— Оце мене теж дивує. Чому він не влучив?

— Може, не хотів? — припустив Кіого.

— Хотів, — заперечив Ярослав. — Етль насправді дуже молодий дракон. Це страж академії, старий як сам світ, а Етль молодший за Ярена. Ярен бачив його дитиною, дракончиком. Ти не знаєш, дракони володіють телепатією?

— Володіють, коли хочуть. Гадюка розповідала. Просила, щоб ми драконам ніколи не брехали, вони цього не люблять.

— Тоді я взагалі нічого не розумію, — зізнався Ярослав. — Я про нього таке думав, що в нього навіть думки про пощаду не мало з'явитися.

— Ніколи не приміряй до драконів людську логіку. Вони не люди, — пролунали слова з боку вікна.

— Знову він, — Ярослав нарешті визначився з людиною, яку слід було вбити. Далені на цю роль підходив просто ідеально. Якщо його правильно зіштовхнути з підвіконня, можна буде сказати, що стався нещасний випадок. — У мене маячня.

— Сан просила переконатись, що ви одяглися. Вони зараз будуть, — повідомив Далені, посміхаючись на весь рот.

— Посильним підробляєш? — зло примружившись, спитав Ярослав.

— Глашатаєм, — Далені прокашлявся і, підтверджуючи взяту на себе роль, прокричав. — Радійте! Бо на вас зійшло благословення богів світу Трьох Місяців! Свій вигляд вам продемонструють прекрасні місяці Академії Розуму! Перша найпрекрасніша з войовниць — Сан Аді Мулар. Друга найбільша з творців — Ладане Ран. Третя чарівна з тих, хто дивиться в суть, — Тамі Ат'кане.

— Зараз я його придушу,— тихенько попередив Ярослав.

Кіого зрозуміло відвернувся до дверей, рятувати від удушення вухате непорозуміння він не збирався. Далені смикнувся на підвіконні, мабуть, вираз обличчя у Ярослава був дуже переконливим. Шахіш засмикав лапками і сповз з плеча. Але на підлогу він чомусь не впав. Натомість смугастий миш з'явився на столі і почав діловито обнюхувати даровану драконом книгу, яку Ярослав перестав читати ще на початку уроків фехтування.

— Опа, перша дивина, — зрадів за свого домашнього улюбленця Ярослав. На його глибоке переконання у чарівних звірів має бути багато дивно. Інакше нудно.

— Піду, скажу, що ви одяглися, — сказав Далені і почав сповзати з підвіконня.

— Ми?! — здивувався Кіого. — Я навіть не роздягався.

— Яка різниця, — відмахнувся Далені і впав униз.

— Щоб ти шию скрутив, — доброзичливо побажав йому Ярослав, добре знаючи, що такої радості не дочекається.

— На що він натякав? — не міг заспокоїтись Кіого.

— На те, що один із нас ідіот, і цей один зовсім не я, — пояснив Ярослав. Жодних видимих ​​змін у шахіші він не помітив, як не придивлявся.

— Тепер я зрозумів, — урочисто промовив Кіого. — Ти правий. Його давно час придушити.

— Дурдом, — зробив висновок Ярослав. — Отак людей і доводять до петлі.

— Ні, петлі не треба. Негарна смерть.

— Кіого, вистрибни у вікно, позбав мене від своїх вражаючих відкриттів. Адже я знаю, що ти не дурень.

— Все ти знаєш, — ображено протягнув Кіого.

— Скрізь я бував… — згадав анекдот Ярослав. — Здається, я звідти й досі не пішов. Добра справа самокритика.

Посиділи, помовчали, подивилися на шахіша, що нарізав кола навколо книги.

— Як гадаєш, мені обов'язково на них чекати? — порушив тишу Кіого.

— Кого? — спитав Ярослав, якого зараз найбільше займала телепортація гризуна.

— Дівчат.

— Гадки не маю.

— Вони на мене погано впливають, — сказав Кіого, зиркнувши на двері. — Примушують злодійством займатися.

— Співчуваю.

— Для Тамі рідкісні трави з оранжереї крав. Довелося цілий день витратити, щоб запам'ятати, де що росте. Бракувало ще спустошити оранжерею повністю. Для Сан якусь облізлу шкуру у п'ятикурсниці. Мені довелося з нею познайомитися, уявляєш?

— Зі шкірою?

— Із п'ятикурсницею. Потрібно було якось проникнути в її житло, шкура там на стіні висіла. Тепер я знаю, як почуваються починаючі продажні жінки.

— Співчуваю.

— Не варто. Алель дуже гарна дівчина. На перший погляд страшна, що твій демон, а придивишся, виявляється красуня.

Вигляд у Кіого був жалюгідний і загублений.

— Багато пив? — зацікавився перетвореннями Алелі Ярослав.

— Нічого я не пив. Мені ж шкуру треба було красти. Вона її мені потім подарувала.

— Потім?

— Так. Я коли йшов уперше, зовсім про шкуру забув, — сумно посміхнувся Кіого. — Вона славна.

— Шкура? — здивувався Ярослав. Дивні у цього хлопця уявлення про славне.

— Яка шкура? — обурився Кіого. — Алель.

— З глузду з'їхати, — сказав Ярослав. — Хочеш сказати, що страшна як демон дівчина оцінила твою сміливість, перетворилася на красуню та обдарувала шкурою. Я правильно зрозумів?

— Вона не перетворювалася, — ображено заперечив Кіого. — Вона завжди такою була. Просто спершу я цього чомусь не помітив.

Ярослав зрозумів, що він в академії найадекватніша людина. На душі одразу полегшало. Бути самотнім божевільним йому не подобалося. Бути божевільним у компанії божевільних виявляється дуже цікаво.

— Для Ладане ти що крав? — вирішив прояснити ще й це питання.

— Я й сам не зрозумів, — знизав плечима Кіого. — Гидота якусь у коробочці. Зелена, і смердюча, як зіпсована риба. Вона її потім варила біля озера, а Сан у бік гір вітер скеровувала, щоб на запах ніхто не прибіг.

— Варила? Навіщо?

— Мені звідки знати? Вони мені нічого не кажуть. Сиділи в бібліотеці кілька днів, потім повернулися звідти, сяючи від щастя, і змусили мене красти різний мотлох.

— Значить шкірою, гидотою та травами справа не обмежилася?! — припустив Ярослав.

— Ні. Я потім крав роги, колючки та засушений риб'ячий труп.