Юрій Ігорович Андрухович - Коханці юстиції

і його страчено того дня не було, позаяк Брандтові (головував на суді) подумалося, що з перукаря можна ще багато чого вичавити на допитах.

27 листопада відбувся той згадуваний уже розстріл десятьох у гірському селищі В. Проте й того разу ні «Крука», ні «Андрія» не розстріляли. Їхні імена було в останню мить викреслено зі списку, який попервах нараховував не десять, а дванадцять осіб. Після цього їх і перевели до камери з трьома смертницями й перукарем.

«Протокол» засвідчує, що останнього багато разів викликали на допити, з яких він іноді повертався «навіть у ліпшому гуморі, як був перед тим». Жодних слідів від тортур на ньому не зауважено: «Коли жінки били йому воші, й він роздягався, то ціле його тіло було чисте, не було навіть знаку від побиття, електричного ліжка чи хоч якоїсь рани». А проте, відзначається в документі, «душевний стан цього типа цілковито розбитий, безвільно-зрезиґнований».

Про «Крука» та «Андрія» читаємо інше. Обох жахливо катують, застосовуючи навіть щойно згадане електричне ліжко (у «Крука» на зап’ястях шкіру пропалено іскрами від електричних розрядів). «Крук» заявляє, що «ні він, ні „Андрій“ нікого не всипали», однак сумнівається, чи зможе витримувати всі ті муки й надалі. З його очей «ще відсвічують проблиски волі, що вказує на фізичну відпорність, як і на моральну тривкість». Гірше з «Андрієм»: «Під час допитів масакрували його кілька разів побиттями, а два рази клали на електричне ліжко. При цьому він показував пропалені рани на вухах та потилиці. Фізично „Андрій“ виглядає на цілком зламаного. Це холодний труп. Однак часом безпідставно припускають, що його воля сильніша за тіло».

Загалом про перебіг катувань дізнаємося, що «тортурують людей ті самі, котрі й допитують, і фіксують зізнання. Перша форма тортур — це биття по спині та попереку залізними прутами, часом відраховують і по 100 ударів. Для різноманітності б’ють по голові, руках і ногах. Друга форма — електричне ліжко, до якого жертву прив’язують голою». Завершальне речення «Протоколу» констатує: «Про інші форми тортур можуть знати тільки самі жертви».

Напевно, маються на увазі ті, які їх не пережили.

14

З тих-таки тюремних свідчень раптово випливає ще одна пов’язана з «Круком» важлива деталь: ніякої отрути він не вживав. Як і чому з’явилося помилкове враження, ніби він намагався покінчити зі собою в мить, коли його потягли за завісу, можна лише здогадуватися. Насправді так здалося передусім ґестапівцям, які відразу й налетіли на нього потойбіч завіси. За його словами, вони тут-таки скували його, а рот зав’язали шаликом. Після цього він упав, і вони подумали, що то почала діяти отрута й він непритомніє. Один із них роздер на ньому одяг, невідь звідки наскочив лікар і блискавично зробив йому два уколи в передпліччя. Згодом, оглядаючи його вже у в’язниці, лікарка запитувала, яку саме отруту він прийняв. Аж тоді «Крукові» стало зрозуміло, що на сцені йому двічі вколювали якийсь антидот. З чого випливало, що ґестапо дуже залежало на тому, аби він жив. І ця новина не віщувала нічого доброго. Вони були свідомі його важливості та збиралися вибити з нього максимум.

Звичайно, на нього вказав той самий спостерігач із протилежного боку завіси, власник усевидющого ока. «Крук»

із величезною ймовірністю мав би вмить зрозуміти, що саме за його наведенням опинився в халепі. Так, на нього відразу ж налетіли ґестапівці. Але щоб упізнати (чи просто побачити) провокатора, йому вистачило б і найменшої частки секунди. Проте, розповідаючи згодом у в’язничній камері про той епізод, «Крук» не назвав його імені. І якби той був, скажімо, в масці, то ми дізналися б від «Крука» принаймні про це. Але про жодну маску чи якусь панчоху на голові мови також немає.

Чи бачив «Крук» зрадника? Так. Чи встановив його особу? Невідомо.

Існує версія, що «Крук» не назвав його, бо той перебував поруч, у тій же в’язничній камері. Так формулюється припущення, що то був згадуваний підозрілий перукар Дмитро К. Але в цьому випадку «Крук» тим більше мав би попередити всіх інших, що серед них провокатор. І нагод, аби зробити це цілком дискретно, він мав предостатньо — хоча б тоді, як перукаря виводили на допити. Схоже, однак, що цього ніколи не трапилось. У жодному з таємних документів немає на це й натяку.

Є і ще одне «але». Навіть якщо перукар К. якимось чином належав до Організації (скажімо, був віднедавна засланим до неї ворожим інформатором), то навряд чи його рівень посвяченості дозволив би йому знати в обличчя доволі високого за рангом «Крука».

15

Зіставляючи добрий десяток різного штибу джерел, неминуче доходиш висновку, що театральна облава з подальшим судом та розстрілом доволі швидко стала в С. міською леґендою.

Свідчення і судження очевидців часом відчутно різняться між собою в цілком засадничих моментах. При цьому слово «очевидці» подекуди так і кортить узяти в лапки.

Згадаймо тут хоча б деякі розбіжності та сумнівні деталі.

По-перше, хронометрія подій усередині театру. Що передувало чому? Націлені на глядацький зал карабіни (за деякими джерелами, навіть кулемети) — це наслідок чи причина «виступу Ромка»? Зброю, що її так упевнено, майже завиграшки, знаходять під сидінням четвертого (а можливо, третього ряду), витягнуто перед очі присутніх до чи після стрілянини та втечі?

І якщо вже про зброю, то скільки її там усе-таки було? Два пістолети чи п’ять? Як уявити собі пакунок аж із п’ятьма пістолетами, захований під сидіння цілком непомітно для оточення? А граната? Чи справді була граната, про яку сказано (зрештою, доволі одностайно), що вона «яйцевидна»?

А отрута, яку начебто ковтає «Крук»? Чому стільки свідчень про цей епізод, якщо насправді нічого цього не було? Звідки береться уявлення, що від тієї ж отрути «Крук» помирає в лікарні?

А спроба самогубства «Артема»? Чому не всі її зауважили? А ті, котрі зауважили, ще й розповідають про неї по-різному. Наприклад, про те, що перш ніж приставити пістолет до власної голови, «Артем» намагався застрелити ґестапівця, який саме виріс йому на шляху. І жодного разу пістолет не послухався. Дві осічки поспіль — хіба не дивно?

Існує ще кілька додаткових сюжетів. Один із них про цілу ватагу підпільників, які так само врятувалися втечею, по одному й по двоє вистрибуючи з вікна театрального буфету на другому поверсі. Вони, мовляв, на своє щастя, не встигли повернутися до залу після антракту, а німці не зорієнтувалися відразу, що буфет, так само, як і зал, слід заблокувати.

Цій версії суперечить інша, згідно з