Террі Пратчетт - Чаротворці, Террі Пратчетт

У них залишилися руки й ноги (хоча й інакшого ґатунку), а більшість життєво необхідних органів перебувала всередині. Місто опинилося під владою чаротворства... панували воєнні закони.

Деякі будівлі біля підніжжя вежі вже перетворилися на споруди з білого, сліпучого мармуру, якому чарівники, очевидно, надавали перевагу.

Трійця розглядала все крізь дірку в стіні палацу.

— Дуже вражає, — критично зауважила Коніна. — Твої чарівники могутніші, ніж я гадала.

— Не мої чарівники, — відрубав Ринсвінд. — Без поняття, чиї вони. І мені це не подобається. Всі чарівники, яких я знав, не могли поставити одну цеглину на другу.

— А мені не подобається сама ідея того, що чарівники панують над усім світом, — сказав Найджел. — Звісно, як герой, з філософської точки зору я противник магії в цілому. Прийдуть часи, коли... — його погляд на хвильку посклянів, немов він намагався пригадати щось, прочитане десь колись давно. — Прийдуть часи, коли всі чарівники зникнуть з лиця світу, і сини... сини... Коротше, усім нам слід ставитися до речей практичніше, — недоладно закінчив він.

— Вичитав у книжці? — кисло запитав Ринсвінд. — Цього разу без просянок?

— У його словах є сенс, — зауважила Коніна. — Проти чарівників я нічого не маю, але вони багато добра не принесли. Вони радше щось типу декорації. Були дотепер.

Ринсвінд стягнув капелюха з голови. Він був поношений, вкритий плямами та кам'яним пилом. Деяких клаптів бракувало, верхівка була обтріпана, а зірка раз у раз сіяла блискітки, як пилок, однак під усім цим брудом ще досі прочитувалося слово «Чаррівник».

— Бачите це? — запитав Ринсвінд, почервонівши від напруження. — Ви бачите це? Бачите? Про що воно вам говорить?

— Що в тебе проблеми з орфографією? — припустив Найджел.

— Що? Ні! Воно каже, що я чарівник, ось що! Двадцять років за костуром, і я цим пишаюся! Своє я вже відбув, ось так! Я скл... я був на дюжині екзаменів! Якщо всі заклинання, які я коли-небудь прочитав, поскладати одне на одне, вони б... воно б... ви б отримали цілу купу заклинань!

— Так, але... — почала Коніна.

— Так?

— Насправді ж вони тобі вдаються не так уже й добре.

Ринсвінд злісно витріщився на дівчину. Він задумався, що би такого відповісти, і маленька ділянка в його мозку, яка відповідає за сприйняття, відкрилася саме в ту мить, коли часточка натхнення, чий шлях неодноразово змінювали й викривляли трильйони випадкових подій, з пронизливим звуком пронеслася крізь атмосферу й безшумно розірвалася саме там, де потрібно.

— Талант визначає лише те, що ти практикуєш, — заявив він. — Він не визначає те, ким ти є. Глибоко всередині, маю на увазі. Якщо ти знаєш, ким ти є, ти здатен на все.

Ще трошки подумавши, він додав:

— Саме тому чаротворці такі могутні. Найважливіше — знати, ким ти є насправді.

Запала філософська мовчанка.

— Ринсвінде, — добродушно гукнула Коніна.

— Гм-м? — відгукнувся Ринсвінд, досі дивуючись, як подібні слова потрапили в його голову.

— Насправді ти придурок. Ти це знаєш?

Ані руш.

Зі зруйнованого склепінчастого отвору вийшов Абрім. На ньому був капелюх архіректора.

Пустеля смажилася під яскравими, палючими променями сонця. Нічого не рухалося, окрім мерехтливого повітря, гарячого, немов викрадений вулкан, сухого, мов череп.

У пекучій тіні скелі лежав василіск і, важко дихаючи, раз у раз пускав їдкий жовтий слиз. Впродовж останніх п'яти хвилин до його вух долинало приглушене тупотіння сотень крихітних ніжок, що невпевнено рухалися по дюнах. Це вказувало на те, що наближається обід.

Василіск моргнув легендарними очима, розгорнув двадцять футів голодного тіла і, звиваючись, виповз на пісок, наче плинна смерть.

Багаж, похитнувшись, зупинився й загрозливо підняв кришку.

Василіск засичав, але доволі невпевнено, адже дотепер він ніколи не бачив коробку, яка вміла ходити та ще й була рясно всіяна крокодилячими зубами. Де-не-де до неї прилипли клаптики шкіри, немов Багаж вступив у бійку на фабриці сумок. Навіть якби василіск вмів розмовляти, він не знайшов би вдалого слова, здатного описати погляд Багажа.

«Ну добре, — подумала рептилія, — хочеш зіграти за такими правилами...»

Він повернув до Багажа погляд, подібний на діамантове свердло. Погляд, який різко проникав крізь очні яблука, обдирав мозок зсередини й розривав тонкі гардини вікон душі, погляд, який...

Василіск усвідомив, що щось пішло зовсім не так. Цілковито нове й небажане відчуття почало зароджуватися відразу за його блюдцеподібними очицями. Воно почалося з малого, немов легкий свербіж у тій крихітній ділянці спини, яку, як би ви не викручувалися, вам не вдасться почухати, і зростало доти, доки не перетворилося на друге, розжарене до червоного внутрішнє Сонце.

Василіск відчув жахливе, всепоглинне й нездоланне бажання моргнути...

І зробив одну неймовірну дурницю.

Він моргнув.

— Він говорить через капелюх, — сказав Ринсвінд.

— Га? — відгукнувся Найджел, який починав усвідомлювати, що світ героя-варвара — не такий чистий і простий, як він собі уявляв у ті дні, коли найбільш захоплюючим заняттям для нього було сортування пастернаку.

— Маєш на увазі, капелюх говорить через нього, — уточнила Коніна й також позадкувала, що типово для людини, яка стикнулася з чимось жахливим.

— А?

Я вам не зашкоджу. Ви надали мені деякі послуги, — сказав Абрім, роблячи крок вперед із розпростертими руками. — Але ви маєте рацію. Він гадав, що зможе стати могутнім, надягнувши мене. Звісно, все сталося навпаки. Навдивовижу хитрий і здібний розум.

— То ти приміряв його голову? — запитував Ринсвінд, здригнувшись.

Він вже надягав капелюха. Очевидно, розум Ринсвінда був не таким, як треба. Розум Абріма ж, навпаки, підпадав критеріям, і тепер його очі посіріли й стали безбарвними, шкіра зблідла, а при ходьбі тіло немов висіло під головою.

Найджел витягнув свою книгу й гарячково перегортав сторінки.

— Що, чорт забирай, ти робиш? — запитала Коніна, не зводячи погляду зі страхітливої постаті.

— Шукаю його в «Покажчику мандрівних потвор»[23], — пояснив Найджел. — Як гадаєш, це може бути нежить? Їх страшенно важко вбити, тобі потрібен часник і...

— Такого в цій книзі не знайдеш, — повільно відповів Ринсвінд. — Це... це вампір-капелюх.

— Ну звісно, це може бути «зомбі», — мовив Найджел, ведучи пальцем по сторінці. — Тут сказано, що в такому разі треба мати чорний перець і морську сіль, але...

— Передбачається, що ти битимешся з цими проклятими потворами, а не їстимеш їх, —