Мері Лі - Замiж за старого, Мері Лі

Тут почулося дзвякання приладів, Діма і Римма Іванівна почали трапезу. Оля лише зробила вигляд, що захоплено розглядає блюдо, поставлене перед нею. Їй здавалося, що Діма поводиться хоч і ввічливо, але відсторонено. Ця холодна офіційна форма спілкування ніколи не подобалася. Ось так, хотіла посидіти в домашній обстановці, а потрапила на ділову вечерю.

- Дмитре, хочу подякувати за запрошення. - Почала Римма Іванівна. Їй так невимушено вдалося це проговорити. Склалося враження, ніби не вона сама порадила напроситися в гості до Дімі. - Зазначу, що у вас чудовий персонал, такий чемний. Поки сюди їхали, я постійно просила водія то включити, то вимкнути кондиціонер. Ніяк не могли підібрати потрібну мені температуру. Знаєте, у молодої людини вистачило витримки спокійно відповідати і посміхатися. Я прямо-таки позаздрила його самовладання.

- Римма Іванівна, щоб домогтися гарного ставлення від людей, потрібно самим поводитися з ними доброзичливо. - Посміхнувся Дмитро. - Впевнений, що ваше прохання звучало ввічливо, тому відмовити вам у такому випадку було неможливо.

Жінка весело засміялася на слова Діми, і між ними зав'язалася невимушена бесіда. Римма Іванівна вже щосили розпитувала про декор навколо будинку, так як давно мріяла найняти дизайнера і поліпшити зовнішній вигляд власного двору.

У той час, коли мама з Дімою розмовляли на нейтральні теми, Оля відчувала себе зайвою. Вона намагалася вслухатися в бесіду, але ніяк не могла вставити свої п'ять копійок.

- Ай, ладно. Треба подумати що б таке сказати. - Насупилася Оля.

Куди ж подівся її словниковий запас? Або вона навчилася лише сперечатися з усіма?

Щось в горлі пересохло. Ну, ти подумай. Ще й слова не встигла сказати, вже сушить всередині, як ніби базікала без угаву.

Ага, апельсиновий сік. Якраз те що треба. Освіжаючий напій допоможе заодно втамувати спрагу.

Оля потягнулася за склянкою, і ледь вона зробила пару ковтків, як до неї донеслися слова Дмитра:

- ...чесно кажучи, Я гордий, що народився в селі. Стільки приємних моментів зберігається в пам'яті. Була б моя воля, то я б прожив там всі мої тридцять сім років.

На останній фразі Оля не витримала і просто вистриснула апельсиновий сік з рота. Дівчина сиділа по праву руку від Діми, і помаранчева рідина потрапила прямо на його піджак і сорочку.

Оля долонькою прикрила рот і втупилася на чоловіка, різко перервав свою промову через струменя апельсинового гейзера, спрямованої в його бік.

Кошмар. Ще одна ганьба, яку потрібно пережити.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно