Ален Бомбар - Сам в океані, Ален Бомбар

зламалося, наче сірник. «Єретик» відразу ж стає боком до хвиль, вітрило майорить і зловісно хлопає, мало не розриваючись у тих місцях, де я нещодавно зашив його. Я кидаюсь до щогли, хочу спустити вітрило, але, зачепившись, з розгону падаю на тент, який, зрозуміло, рветься.

Тепер уже таку дірку не зашиєш. І треба ж, щоб це сталося саме тоді, коли я готуюсь витримати навальний наступ хвиль! Я кидаю в море обидва плавучі якорі. «Єретик» одразу ж слухняно повертається носом до хвиль і грудьми зустрічає безупинні атаки ворога. Я зовсім знесилився і вирішив що б там не було відпочити. Щільно закриваюся брезентом і вирішую спати цілу добу, не звертаючи уваги ні на розбурхані стихії, ні на будь-які інші події.

Вітер шаленів ще годин десять, але мій хисткий човен чудово виніс усі випробування. Однак небезпека ще не минула. Хоч вітер і пронісся, залишився розбурханий океан. При сильному вітрі хвиля, ніби підтримувана залізною рукою, не падає. Але досить цій опорі зникнути, як водяні вали починають безладно падати під власною вагою, трощачи і ламаючи все на своєму шляху».

* * *

Субота, 15 листопада. 13 годин 30 хвилин. «Дощить увесь день. Щоб не гаяти даремно часу, вирішую скористатися перепочинком і пишу. В мене залишилися тільки два рульових весла. Сподіватимуся, що вони витримають. Заливний дощ іде з учорашнього дня,' з 10-ї години вечора. Сонце навіть не проглядає. Я змок до рубця. Всередині човна все вимокло, а сушити нема де. Мій спальний мішок перетворився на справжню ганчірку. Про те, щоб визначити координати, не може бути й мови. Цієї ночі так бурхало і крутило, що інколи мене аж сумнів брав, чи не потрапив я в «зону бур». Зараз, на щастя, віє пасат, і човен швидко пливе, часом навіть надто швидко: турбуюсь, чи не загрожує це моєму вітрилу? Коли ж, нарешті, випогодиться? Сьогодні на заході з'явився шматок голубого неба, та вітер дме із сходу. Може, завтра розпогодиться. А поки що попереду ще одна «веселенька» ніч. Близько сьомої години ранку наді мною досить низько пролетів літак. Я намагався привернути його увагу, але даремно: мій кишеньковий ліхтарик не працює. Від 3 листопада це перша ознака, що земля десь поблизу. Сподіваюся, незабаром з'являться й інші ознаки. Як не дивно, але небо на заході зовсім звільнилося від хмар.

Того дня зав'язалася справжня космічна боротьба між добрими і злими силами природи, яку я назвав «битвою між Синім і Чорним». Двобій розпочався на заході, де з'явилася блакитна пляма розміром з кашкет. Я навіть і гадки не мав, що з цього може вийти щось серйозне. Суцільні чорні, наче смола, хмари навально посунули з усіх боків на цю нещасну блакитну плямку. Сповнені свідомості власної сили, вони пішли в наступ. Але синє розширило свої фланги, і через кілька годин маленькі сині просвіти з'явилися на півдні і на півночі, тобто праворуч і ліворуч од «Єретика». Здавалося, їх зараз же поглине гігантська чорна хмара, що навально йшла в наступ. Та коли чорні вдавалися до важких масованих ударів, то сині дотримувалися тактики охоплення з боків і просочування з тилу. Добрі сили торжествували. Нарешті на четверту годину дня синє остаточно перемогло. «Боже, що може бути краще за сонце! Моє тіло все вкрите виразками… Але сонце сяє, і це головне…»

Насправді ж починався найважчий період моєї подорожі.

Сонця не було три дні, і я не знав, де знаходжуся. Човен мав такий вигляд, ніби витримав справжню баталію. Під час бурі в мене зірвало капелюх; тепер доведеться захищатися від тропічного сонця тоненькою шапочкою з клейонки — зовсім не підходяща річ для такого клімату. Брезентовий тент розірвало в двох місцях. Сам човен не ушкоджений, але всередині його все просякнуте солоною водою.

Одна неприємна подія ще раз переконала мене в тому, що я повинен пильнувати, як ніколи.

Під час бурі я вирішив закрити корму «Єретика» від хвиль, які щомиті загрожували залити моє хистке суденце. Я міцно прив'язав кусок прогумованої тканини до обох поплавців і туго натягнув. Цей пристрій не давав змоги хвилям підніматися біля кормової дошки. Коли буря скінчилася, я подумав, що не зайвим буде залишити це прикриття. Наступної ночі я прокинувся від страшенного шуму і вмить вискочив із свого спального мішка. Кормового захисту й сліду не було — зірвало. Я перевірив поплавці — вони, на щастя, були цілі й туго накачані. Істоту, яку мені так і не судилося побачити, мабуть, привернув яскраво-жовтий колір прогумованої тканини, напнутої між поплавцями. Вистрибнувши з води, вона схопила її і відірвала. Робота була така чиста, що я ніде не міг знайти навіть слідів цієї операції.

Я дуже схуд, ослаб і виглядав не краще, ніж мій човен. І коли 16 листопада з'явилося довгождане світило, я зустрів його з радістю і вдячністю, адже воно мусило покласти край усім моїм мукам, викликаним вогкістю. Я не знав, що саме сонце завдасть мені найтяжчих страждань протягом наступних 27 днів подорожі.

От бачиш, потерпілий від корабельної аварії, ніколи не треба впадати у відчай! Навіть тоді, коли тобі здається, що ти перебуваєш у безодні людських страждань, обставини можуть усе змінити. Проте не поспішай і не грій у серці великі надії. Пам'ятай, що на зміну випробуванням, які ти вважаєш нестерпними, можуть прийти нові, що затьмарять згадку про перші. Коли болять зуби — це жахливо, і ти думаєш, хай би вже краще боліли вуха. А коли болять вуха, зубний біль здається приємним спогадом. Тому я можу дати тільки одну пораду: в будь-яких обставинах не втрачай самовладання!

ЯКА ДОВГОТА?

Неділя, 16 листопада. Ось уже чотири тижні я пливу в океані. Цілий місяць… Уперше за чотири дні я зміг визначити свою широту. Признаюсь, мені було трохи страшно, але виявилося, що «Єретик»