Євген Серафимович Велтистов - Мільйон і один день канікул, Євген Серафимович Велтистов

визирали з вікон, не могли утриматися від сміху, а в школі припинилося навчання. Ніхто не розумів, про який суп ідеться і чому білявий хлопчина, озираючись, промовисто показує на свого рота, — всі продовжували сміятися. Одні сміялися тому, що бачили біг з ополоником, другі — тому, що любили сміятися, треті — тому, що сміялися всі. Вже Зайчик і бабуся, забувши про суп, що зник із каструлі, приєдналися до загальних веселощів, уже й наші троє друзів з масками стали сміятися, — емідемія сміху не припинялася. “Хі-хі-ха-ха…” — дзвеніло над двором.

Завила сирена, влетіла машина з червоним хрестом. Із “швидкої допомоги” виліз блакитнолиций лікар у білому халаті і, глянувши на веселунів, ляснув у долоні:

— Усе зрозуміло!

Побачивши лікаря, дорослі замовкли, за ними— школярі, а дехто загукав:

— Гум-гаме! Привіт, Гум-гаме!

Лікар підняв руку і, приємно посміхаючись, у цілковитій тиші сказав:

— Смійтеся на здоров’я! Десять хвилин сміху корисніші за склянку сметани.

Лікар щось записав до свого записника (ясна річ, нову гру), вскочив до машини й поїхав. Дорослі одразу вгамувалися, а діти, захопивши з собою Зайчика, помчали на вулицю.

Бабуся лишилася сама; вона шукала у траві загубленого ополоника.

Фантазер був сердитий, що це не він розсмішив Цілий двір. Не заради нього, а заради Зайчика прикотив Гум-гам у лікарському скафандрі, щоб навчилися грати в сміх. Максим навіть розгнівався на Зайчика, який ні в чому не був винен.

Максим і не підозрював, що його друг — веселий лікар — тікає зараз на “швидкій допомозі” від міліції. Хтозна, чому міліцейський мотоцикл помчав з перехрестя за білою машиною. Як правило, для машини з червоним хрестом завжди вільний шлях на перехресті. А тут міліціонери, провівши поглядом швидку машину, засвистіли і скочили на свого мотоцикла. Ото була гонка по самій середині широкої вулиці! “Швидка” вила, всі машини гальмували, світлофори заздалегідь давали зелене світло. А позаду квапливо тріщав мотоцикл.

Потім “швидка” завернула в провулок. Мотоцикл різко зменшив швидкість, повернув за нею.

Це була глуха вулиця. Звичайний, дуже короткий провулок упирався в широкий будинок. Мотоцикл урочисто прострекотів до самісіньких воріт будинку. Ворота були зачинені. “Швидкої допомоги” в провулку не було.

Міліціонери, осадивши мотоцикла, пильно роздивлялися довкола. На тротуарі стояла дитяча коляска. Поруч з коляскою — хлопчина в білому халаті: певно, школяр, який утік з двору. І все. Більше ніяких машин, ніякого транспорту.

Мотоцикл тричі об’їхав безлюдний завулок і, розгублено стрекочучи, викотив на вулицю…

Та й набрався ж страху Гум-гам! Він був зовсім не радий, що встряв у цю гру зі сміхом. Насилу втік від міліцейського мотоцикла! Навіть не встиг зняти білого халата.

— Не вмію я гратися з дорослими! — пробурмотів Гум-гам.

Гум-гам залишив на тротуарі дитячу коляску, що кілька хвилин тому правила йому за бистрохідну “швидку допомогу”, і почимчикував до знайомого двору. Раптом він здивовано підвів голову: вітер ніс йому назустріч синю фольгу. Гум-гам посміхнувся: хтось жував зараз місяцит і викинув обгортку з вікна.

…Блакитна фольга “Я ВСЕ ВМІЮ” вкрила тротуари, садові доріжки, сходи.

“Я ВСЕ ВМІЮ” — підмітали двірники з ранку до вечора.

“Я ВСЕ ВМІЮ” — розносив вітер по місту.

— Я найбезталанніший у світі, — жалівся Гум-гам другові. — Нічого в мене не виходить. Мої маски нікому не подобаються. Міліція чогось за мною ганяється… Та ще й ота дурнувата зелена цибуля!

— Що за цибуля? — спитав Максим.

Гум-гам розповів, чим закінчилася його гра в маски та сміх, і не хотів навіть згадувати безглузду історію з цибулею, але ненароком обмовився. Він був у білому халаті, надітому поверх скафандра, — веселий лікар ще годину тому, а тепер — нещасний ігрун.

Виявилося, що Гум-гам побачив ненароком, як Максим покарав трьох забіяк, і сказав собі: ну, тепер я можу пожартувати з будь-якого грубіяна. За ворітьми він побачив жахливого, як йому здалося, грубіяна. Біля овочевої ятки чоловік у сірому капелюсі сердито вичитував продавщиці: “Ну хіба ж це зелена цибуля? Це торішнє сіно, а не цибуля!” Покупець розмахував якимось брудно-жовтим пучком, і черга за його спиною грізно гула. Нараз покупець схопився за голову, і всі ахнули: з капелюха, нового сірого капелюха сердитого чоловіка пробивалося соковите пір’я чудової зеленої цибулі. Тут зчинився такий галас, що Гум-гам аж перелякався й вирішив: ні, йому нізащо не перемогти грубіяна! І він непомітно зник…

— А чому ти вирішив, що він грубіян? — спитав Максим, міркуючи про цю дивовижну історію.

— Він вжив грубе слово “цибуля”! — упевнено промовив Гум-гам. — І дуже грубим голосом.

Максим засміявся. Вони сиділи в альтанці, сховані від усього світу зеленою виткою стіною. Там, за цією надійною стіною, ходили з магазину до магазину покупці, стежила за автомобільним порядком міліція і любитель свіжої цибулі обурено зривав із свого капелюха соковите пір’я.

— Ти образив того чоловіка, — серйозно мовив Максим. — Коли хтось говорить “цибуля”, “морква” чи “ріпа”, він просто хоче цибулі, моркви або ріпи. Але якщо хтось каже “собака”, а поряд ніякого собаки немає, значить та людина лається. Розумієш?

Гум-гам важко зітхнув:

— Не розумію… Раніше я завжди тільки вигравав, і от, будь ласка: щось зі мною скоїлось… Нічого я не розумію… Може, я порушив заборону? Може, на мене гнівається Автук?

І зразу ж для Максима пропав увесь звичний світ за зеленою стіною альтанки і виник інший — світ спокійного блакитного простору з мандрівними кулями будинків, з самотнім дідусем на хмарині, яка летить невідомо куди, з вічним вранішнім сонцем.

— У вас ще не настало “завтра”? — спитав Максим.

— Ні, не настало. — Гум-гам похитав головою. — Я гадаю, воно ніколи не настане.

— Не настане, — замислено повторив Максим.

Гум-гам озирнувся довкола себе, пошепки додав:

— Я дізнався… Я дізнався, хто зупинив час…

— Хто? — Максим