Михайло Миколайович Грешнов - Північна зірка, Михайло Миколайович Грешнов

це було відкриття, навіть страшне. Флетчер і Крісс простежили долю кількох чоловік: один загинув у автомобільній катастрофі, другого застрелив гангстер. Застрелили Уїтворта, співробітника лабораторії Кінга. Вбивство сталося на сходах, коли Уїтворт зіткнувся з грабіжником, який вийшов з квартири. Дивитися на це було страшно. Ще жахливіше було те, що злочин стався саме у ту годину і в ту хвилину, коли було провіщено футуроскопом.

— Ніколи, — сказав приголомшений Флетчер, — не дозволю собі побачити свою долю!

Крісс був уражений не менше за Флетчера.

— Але бізнес ми на цьому зробимо, — продовжував Флетчер. — Обов’язково зробимо! Неодмінно!

Бізнес вони вже почали робити. Засновано фірму. Написано оголошення. Кріссові здається, що все це трохи сквапливо. І трохи не так. Не з того вони почали. Докопатися б до основи футуроскопп. Та Флетчер квапить: “Потім, Кріссе, потім. Заробимо, відкриємо лабораторію, інститут — усе що хочеш. Нічого без грошей не зробиш…”

Годинник показує чверть на десяту вечора. “Кур’єр” у продажу з’являється о восьмій. Певно, Флетчер уже по дорозі в лабораторію. Ось і дзвінок.

— Завтра ми багатії, Кріссе! — Флетчер простягає компаньйонові паку газет. — Завтра до нас посунуть лавиною!

Проте ні завтра, ні післязавтра на Блейк-авеню ніхто не приходить. Коли Крісс позиркує на Флетчера, той каже:

— Через тиждень, Кріссе. Через п’ять днів…

На четвертий день прийшов худий студент. Компаньйони зустріли його обоє.

— Добрий день, — сказав студент і показав на оголошення: — Ваше?

— Наше, — відповів Флетчер.

— І це правда? — запитав студент.

— Що ви хочете? — відповів запитанням Флетчер.

— У мене іспити, — сказав студент. — Складу я чи не складу?

— Тисяча доларів, — сказав Флетчер. — Читали оголошення?

— У мене тільки двадцять п’ять, — признався студент. — І ті останні.

— Нічим не можемо допомогти! — відрубав Флетчер.

Крісс штовхнув його у бік.

— Але ж це почин…

— Тисяча доларів, — наполягав Флетчер.

— Джеймсе… — знову штовхнув його Крісс.

Студент стояв у очікуванні.

— Платіть, — здався Флетчер, — готівкою.

Студент витяг з кишені кілька зім’ятих папірців.

Крісс узяв у нього шматочок шкіри з плеча. Флетчер зник у лабораторії.

— Коли мені прийти? — запитав студент.

— Зараз буде готово.

У лабораторії тонко заспівав футуроскоп.

— Як ви додумалися?.. — запитав студент.

Крісс не відповів. Студент за його знаком сів у крісло.

Через хвилину до приймальні увійшов Флетчер.

— Іспити ви складете, — сказав він студентові, — якщо будете працювати. Особливо по курсу аналітичної хімії.

— Моє слабке місце… — признався студент.

— З професором Форбсом будьте ввічливі, — додав Флетчер. — Не сперечайтеся з ним, як на минулому іспиті. Пам’ятаєте, чим це для вас скінчилося?.. До побачення, — сказав він, не даючи студентові розкрити рота.

Задкуючи, той вийшов із приймальні з виразом величезної розгубленості на обличчі. Двадцять п’ять доларів залишилися лежати на столі.

У Крісса було таке відчуття, що вони з компаньйоном пограбували злидаря.

Після студента прийшли інші. Стара леді — дізнатися, чи повернеться її син з альпіністського походу у Бутан. Депутат — чи переоберуть його на другий строк. Футурограма леді була позитивною: вона зустрінеться з сином. Депутата забалотують.

— Як ви сказали? — запитав він Флетчера.

— Переможе Фергюссон.

— Республіканець?

— Так, сер, республіканець.

— Це все підступи Стаффорда… — бурчав депутат, прямуючи до дверей.

У банку було відкрито рахунок, спільний для Крісса і Флетчера.

— Йдуть справи, Кріссе, йдуть! — Флетчер потирав руки.

На Блейк-авеню з’являлися усе нові відвідувачі. Частіше по дрібницях: одних цікавила ймовірність виграшу на біржі, других тоталізатор, третіх кар’єра. На компаньйонів дивилися як на хіромантів, астрологів — хіба мало на світі шарлатанів, гадалок? Футуроскопія? То й що? Є електроніка, є кібернетика, електронні свахи… Те ж і футуроскопія: модний, ультрасучасний термін, не більше. Вчений світ не цікавився діяльністю Крісса і Флетчера. Фірмі, відверто сказати, це було на руку. Банківський рахунок розбухав. Флетчер ходив задоволений:

— О’кей!

Проте між компаньйонами назрівала незлагода. Кріссові хотілося знати, як і де записаний код людських доль, чи можна вплинути на записи. Крісс замислювався над моральним аспектом винаходу. Підстави для цього були. їх ставало усе більше.

Сварка між компаньйонами спалахнула після самогубства генерала Макговерна.

Генерал з’явився у приймальні перед від’їздом до Південного В’єтнаму, де мав керувати битвою під Гус. У нього був розроблений відомчий план.

Флетчер сказав йому:

— Битву буде програно.

— Це ви стверджуєте напевно?.. — запитав генерал.

— Фірма не кидає своїх прогнозів на вітер.

Макговерн застрелився у машині по дорозі в аеропорт. Радіо і газети обговорювали самогубство, дошукуючись причин.

— Ми вбили його, — переконливо сказав Флетчеру Крісс.

— Чому вбили? — заперечив той.

— Сказали, що битву буде програно, і він вкоротив собі віку.

— Він запитував про битву, не про себе. У цьому вся різниця. Битву буде програно без нього.

— Флетчере!..

— Кріссе! Не плутай особисту долю з подіями. Я знав, що генерал вкоротить собі віку. Однак я не сказав йому про це.

— Чому?

— Він не запитував.

— І все ж…

— Кріссе, не будь сентиментальним. Я не міг сказати йому, що він застрелиться, я не міг відвернути самогубство. Футуроскоп засвідчив, що він застрелиться. І він застрелився.

— Тому що не виграє битву.

— Він не міг її виграти. Він же не поїхав до В’єтнаму, він застрелився! Зрозумій: він повинен був прийти до нас, повинен був дізнатися, що битва закінчиться невдачею, повинен був застрелитися. Так йому судилося.