Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

Ловці не хотіли, щоб кенгуру-мати занадто довго перебувала в тісній клітці, тому відлучили її від стада й тримали в окремій загороді. Вони мали намір замкнути її у велику клітку лише перед самим від’їздом із ферми.

Маленьке кенгурятко з цікавістю виглядало назовні. Із сумки матері висовувалась його голівка, воно кумедно водило мордочкою й ворушило вухами, а коли Томек махав до нього рукою, відразу злякано ховалося в сумку матері.

Одного разу Томек увійшов до загороди, де знаходилась кенгуру-мати. Вона стояла в кутку у вертикальному положенні, спираючись на дві задні лапи й на товстий хвіст. Повертаючи голову то ліворуч, то праворуч, вона свердлила очицями хлопця. Тварина поводилась спокійно, й Томек без усяких побоювань підійшов до неї. Усю свою увагу він звернув на маленьке кенгуреня, яке, визираючи із сумки матері, з цікавістю дивилося на нього. Томек простяг руку, щоб погладити його по голівці. Раптом він відчув сильний удар по шиї. Томек негайно випростався, але кенгуру, немов досвідчений боксер, почала бити його в груди й по голові. Томек був здивований цим нападом, але коли навкруги пролунав сміх мисливців, він стис кулаки, готовий захищатися. Сердита кенгуру била Томека короткими ударами, хапала його лапою за горло й водночас била другою, а потім брикнула його задньою лапою в коліно. У цей момент до загороди ввійшов велетень — боцман Новицький.

— Не так сильно, сестричко! — гукнув він до кенгуру й заслонив собою Томека.

Кенгуру короткою передньою лапою вдарила його по шиї й одночасно сильно копнула в коліно. Боцман вилаявся по-матроському. Навколо них лунав регіт. Боцман і Томек швидко відступили й вийшли з загороди.

— Два нуль на користь кенгуру! — сміючись, кричав Бентлі.

— Ви б не так сміялися, якби вона вас почастувала таким стусаном, як мене, — відповів боцман із кислою міною. — Щоправда, я бачив у Гамбурзі спеціально видресованих для боксу кенгуру. Але хто цього навчив цю дияволицю тут, я, слово честі, не знаю.

— Кенгуру не треба вчити боксувати, це їх нормальний спосіб боротьби, — пояснив Бентлі. — Саме так вони б’ються між собою й так захищаються від людей.

— Отже, ви вважаєте, що й ті, яких я бачив у Гамбурзі, не були видресовані? — здивувався боцман.

— Я цілком у цьому впевнений, — підтвердив Бентлі. — Вся справа тільки в тому, щоб привчити їх до вигляду людей і до електрики.

Томек і боцман, присоромлені цією кумедною пригодою, перестали цікавитися кенгуру, які були замкнені в ущелині. Для розваги вони почали шукати страусів. Одного разу вони разом із Бентлі й Тоні заглибились далеко в степ.

Був жаркий ранок. Групка ловців повільно рухалась плоскогір’ям, що поросло досить високою травою. Тоні перший побачив зграю птахів, які паслись.

— Ему там, із правого боку пагорба! Швидко злазьте з коней і нічого не говоріть, — попередив він напівголосно й першим зіскочив із сідла; решта мисливців негайно наслідувала його приклад.

Тоні провів їх до пагорба з округлою вершиною. Біля підніжжя пагорба вони швидко забили в землю кілки, до яких прив’язали коней, і обережно видряпались на вершину пагорба. Бентлі вийняв польовий бінокль. Висунувши голову з трави, він почав шукати ему й незабаром показав рукою напрямок.

Боцман і Томек по черзі розглядали в бінокль оригінальних птахів. Зграя їх складалася з п’яти дорослих птахів і чотирьох молодих. Єдиний у зграї самець сягав біля ста сімдесяти сантиметрів заввишки. Самки були трохи нижчими. Їхнє пір’я мало жовтуватий і трохи брунатний колір.

Томек уважно приглядався до ему. Шия в них була коротша, ніж у відомих йому з ілюстрацій африканських страусів, і ноги, вкриті пір’ям, починаючи з колінного суглоба, теж коротші, ніж у страусів. Надзвичайно маленькі крила, які щільно прилягали до тулуба, були зовсім непомітні. Голова з боків, а також шия птахів не мали оперення.

До цих спостережень Томека Бентлі, як зоолог, додав, що на ногах ему по три пальці, найкоротший з яких зовнішній, і закінчуються вони міцними кігтями.

Найбільше зацікавлення в Томека викликали молоді пташенята ему. Мабуть, вони були дуже зажерливі, бо безперервно гасали по траві в пошуках поживи. Їхнє оперення було ще оригінальнішим, ніж у дорослих ему: вони були вкриті першим пухом із шістьма широкими поздовжніми смугами.

На жаль, ловці не могли довго спостерігати за австралійськими ему. Боцман, якого теж дуже зацікавили пістряві пташенята, бажаючи краще придивитися до них, необережно звівся на нош. Пильний самець побачив його, і всі страуси швидко помчали в степ. Ловці кинулися до коней і деякий час гналися за ему, й хоча птахи бігли повільно через те, що були з пташенятами, догнати їх не вдалося, бо коні лякалися дивного звуку, який видавало пір’я ему під час бігу.

— Ну й роззява ви, — обурився Томек незграбністю боцмана. — Якби ви не сполохали ему, нам, можливо, вдалося б підкрастися до них і схопити хоча б пташенят.

Боцман провинно схилив голову, бо і йому здавалось, що вони прогавили чудову можливість упіймати ему, та Бентлі заспокоїв обох друзів:

— Не сумуйте, любі мої. Ми ще не готові до полювання, а ему, хоч вони й не дуже лякливі, вже знають, що найбільший їхній ворог — людина. Їх не так легко впіймати. Крім того, ему одним ударом своєї могутньої ноги може перебити людині стегно або вбити собаку, яка напала на нього.

— Ти ба, хто б міг подумати, що в птаха така сила, — здивувався боцман. — Цікаво, чи можна їсти їхні яйця та м’ясо? Мушу признатися, що пташенята мали досить апетитний вигляд.

— Ви думаєте лише про їжу, — буркнув ще нахмурений Томек.

— Дорослий чоловік — це не підліток, який може насититися чим завгодно, — відпарирував боцман. — Скажіть, будь ласка, пане Бентлі, вони придатні для їжі?

— М’ясо молодих ему дуже смачне, — відповів зоолог. — А з жиру дорослих птахів готують олію, що допомагає від різних хвороб.

— Ви не переконаєте мене в тому, що справжній ямайський ром не найкращі ліки від усіх хвороб і турбот, — заперечив боцман. —