Бьорнстьєрне Бйорнсон - Небезпечне сватання

прийшли поговорити про це з Маргіт, бо ті пісні не зовсім личили дитині. Маргіт обняла сина й почала Христом-богом і всіма святими на світі благати його, щоб бій не співай таких пісень. З цього Арне зробив один висновок: те, що тішить батька, матері не подобається. І він уперше розповів батькові, що йому казала мати. Вона тяжко відпокутувала це, коли Нільс знов упився. Досі Арне ніколи не переказував батькові материних напучувань. Він відразу збагнув, якого лиха накоїв, попросив вибачення в бога і в матері, тільки подумки, бо не мав сили вибачитися вголос. Мати й далі ставилась до нього ласкаво, і це краяло йому серце.

Та одного разу Арне забув про свою провину. Він мав хист мавпувати інших, а надто вмів перекривляти їхню мову й спів. Якось увечері він розважав цим батька. Мати на хвилину зайшла до кімнати, а коли вийшла, батькові раптом забаглося, щоб син показав, як вона співає. Спершу хлопець не хотів, але батько, що лежав на ліжку й аж заходився з реготу, таки присилував його передражнити матір. «Вона тепер надворі і не почує», — подумав хлопець і заходився співати так, як часом співала мати, коли голос у неї був хрипкий від стримуваних сліз. Батько так зареготав, що хлопцеві стало моторошно, і він несамохіть замовк.

Тієї миті з кухні зайшла мати. Вона пильно й сумно подивилась на сина, ступила до полиці, взяла дерев’яну миску й вийшла.

Арне кинуло в жар: мати все чула. Він зіскочив зі столу, на якому сидів, вибіг надвір і впав на землю. Йому хотілось провалитися крізь неї. Він не знаходив собі місця, ладен був утекти світ за очі. Він вийшов за повітку й там побачив матір: вона сиділа під стіною і шила святкову сорочку, саме для нього. Звичайно мати за роботою співала якийсь псалом, а тепер шила мовчки. І не плакала. Просто сиділа й шила. Цього вже Арне не міг витримати. Він упав на траву перед матір’ю, глянув на неї і заплакав, аж затіпався.

Мати опустила на коліна шитво і взяла в руки синову голову.

— Бідолашний Арне, — сказала вона, прихилившись до нього.

Хлопець хотів щось сказати, але не зміг. Він ще зроду так не плакав.

— Ти в душі добрий, я знаю, — сказала мати, гладячи його по голові.

— Мамо, я вас щось попрошу, але не відмовте мені! — нарешті спромігся сказати він.

— Не відмовлю, ти знаєш, — тихо відповіла вона.

Ховаючи голову в матері на колінах, Арне крізь сльози, які намагався стримати, попросив:

— Мамо… заспівайте мені щось!

— Не можу, синку, — тихо мовила вона.

— Заспівайте, мамо! — знов попросив хлопець. — А то я довіку не зможу більше глянути вам у вічі.

Мати гладила його по голові й мовчала.

— Мамо, заспівайте, чуєте? — благав він. — А то я поїду так далеко, що вже ніколи не вернуся додому.

І ось вона заспівала для Арне псалом, а він, уже великий чотирнадцятирічний хлопець, лежав і слухав, сховавши голову в неї на колінах.

Боже, візьми під легку свою руку

Хлопця, що грається з морем.

Дай його чистій душі запоруку,

Що розминеться він з горем.

Берег слизький і глибока вода,

Звідти на нього чигає біда.

Дай же йому обійти її скраю,

Вік звікувати й попасти до раю.

Мати сидить і тривожна, й сумна,

Сина даремно чекає,

Вийде, гукне, але тільки луна

Котиться і затихає.

Все ж вона думає: де б він не був,

Бог милосердний його не забув.

Поміч пошле він усюди малому

І приведе бідолаху додому.

Так Маргіт проспівала кілька строф. Арне лежав притихлий, його огорнув щасливий спокій і благодатна втома. Останнє, що він виразно почув, були слова про божу поміч. Потім спалахнуло яскраве світло, він почув дванадцять чи тринадцять голосів, але в тому хорі материн був найдзвінкіший. Він ще ніколи не чув такого гарного голосу. І він почав молитися, щоб бог дав йому такий. Йому здалося, що, коли він співатиме тихо, голос у нього буде не гірший за материн. І він заспівав тихо-тихенько, далі ще тихіше, і голос його зазвучав, як прекрасна музика. Зрадівши цьому, він заспівав голосніше, і враз усе зникло. Арне прокинувсь, озирнувся, прислухаючись, навколо, але не почув нічого, крім шуму водоспаду та ще одноманітного дзюрчання струмка, що тік зразу за повіткою. Матері біля нього не було. Вона підклала йому під голову недошиту сорочку і свою кофтину.

Розділ четвертий

Коли настала пора виганяти в ліс худобу, Арне захотів стати пастухом біля неї. Батько був проти, адже хлопець ще ніколи не пас худоби, хоч йому йшов уже п’ятнадцятий рік. Проте Арне так просив, що врешті батько поступився. Цілу весну, літо й осінь він тільки удома ночував, а весь довгий день перебував сам у лісі. Арне брав із собою свої книжки, читав, вирізував літери на корі, ходив по лісі, мріяв і співав. Та коли ввечері він повертався додому, то часто заставав батька п’яним. Той бив матір, проклинав її і ціле село й торочив про те, що колись міг виїхати звідси в широкий світ. І тоді в хлопця також прокидалася туга за чужими краями. Вдома було погано, а книжки вабили його в світ, інколи йому здавалося, що навіть повітря кличе його кудись далеко, за високі гори.

Серед літа Арне зустрівся з Крістіаном, найстаршим капітановим сином, який прийшов разом з наймитом у ліс по коні, щоб проїхатись додому. Він