Василь Головачов - Простір неспокою

розвідкосмольота, відбиваючи густе оранжеве світло зорі. — Близько п’ятдесяти парсеків. До Шемалі далі.

— Недосліджені зоряні системи є ще ближче до Сонця, — мовив Богданов; вони разом з іншими, вже одягнені по-похідному в компенсаційні костюми рятувальників, стояли в кают-компанії біля головного віома. — В межах ста парсеків навколо Сонця майже шість тисяч зірок! А ми дослідили всього чотири десятки!

— Чому ж розвідники такі непослідовні? Ще не досліджені найближчі зоряні околиці, а ми телющимося за сотні парсеків!

— Це, брате, вирішує Академія зореплавання, — відповів своїм розкішним басом Романенко, схожий на билинного богатиря.

— Точніше, Центр дальрозвідки академії, — доповнив Томах. — Розвідники насамперед працюють з найцікавішими з точки зору астрофізики об’єктами. Експедиції донедавна укомплектовували здебільшого астрономами й фізиками.

— А тепер?

— Ну, тепер на першому місці ксенобіологія, все-таки унікальність життя у всесвіті, особливо життя розумного, змушує нас уважніше придивлятися до будь-якого його вияву; Нині в експедиції мало не на дві третини — співробітники Інституту позаземних культур та планетографи.

За півсотню кілометрів од зовні безмовного “Орла” крейсер рятувальників загальмував остаточно. З торця інженерно-технічного диска, висунутого з його надр; протягнувся до корабля розвідників безінерційний ліфт — тонкий і прямий, як спис, напівпрозорий рукав. У корпусі “Орла” тричі блимнула зелена зірка.

На стінах і стелі кают-компанії загорівся сигнал: “Вихід дозволяю”. Богданов підняв руку вгору і першим покинув затишний зал.

За двадцять секунд непомітного польоту всередині прозорої труби Гната прийняла пругка посадочна силова подушка, і він скочив з диска на підлогу ангара “Орла”.

Більшу частину площі стометрового конуса займали швидкольоти різного класу і два танки-лабораторії типу “Мастиф”. Один з танків мав жалюгідний вигляд, біля нього, не звертаючи увагу на гостей, копирсалися три механіки. Біля похилої стіни навпроти виходу з ліфта стояв на довгому верстаку дивовижний механізм з довгим і чорним, мовби обвугленим, стволом, і Гнат з цікавістю затримав на ньому погляд.

— Імпульсний розрядник, — прогув над вухом бас Романенка. — Скелі ним дроблять.

— Не тільки скелі, — уточнив один з господарів, блідий, з темними кругами під очима, невисокий чоловік.

На його рукаві червонів шеврон заступника начальника експедиції.

— А для чого ж іще? — здивувався Романенко.

— Побачите…

У цей час з ліфта вийшов Богданов.

— Дарій, — подав йому руку блідолиций. — Заступник начальника експедиції з екоетики.

— Богданов, — назвався Микита. — Шеф-офіціал спец-групи Управління аварійно-рятувальної служби. А де ж сам начальник експедиції?

— У базовому таборі, — зніяковів Дарій. — Унизу, на планеті. Розумієте, я пробував доповісти йому про ваш візит, але зв’язок…

— Що зв’язок?

— Ви не турбуйтесь, у нас часто таке буває, — втрутився другий супроводжуючий.

— Немає зв’язку з табором? — перепитав Богданов.

— Немає, — стиха мовив Дарій.

— Діла-а… — протягнув Томах, переглянувшись з Микитою.

— Планета має індекс АД-8 за шкалою безпеки, — перейшов майже на шепіт Дарій. — Перерви в зв’язку не найгірше…

— Ходімо, — сказав Богданов. — Розкажете що й до чого, а потім ми спустимося на планету. Сполучення з табором на поверхні — модулями?

— Так, з допомогою ДМ. У нас було чотири модулі, лишилося… три.

— АД-8 — це ж біомаксимум! — шепнув на вухо Томаху Гнат. — І поглянь на цього Дарія — видно, живеться йому несолодко!

— Розберемося, — буркнув Станіслав.

Планетологічній експедиції “Орла” пощастило, хоча Гнат, поміркувавши, дійшов висновку, що везіння — річ відносна. По-перше, в Етаміна виявилася планетна система з п’яти планет і трьох поясів газу й пилу. По-друге, на другій планеті розвідники відкрили життя, активне і навіть буйне. Можливо, надміру буйне, тому що табір експедиції першої ж ночі був атакований фауною з усіх боків. Обійшлося без жертв, але побит на планеті виявився для розвідників важким випробуванням, плани досліджень горіли один за одним, строки зривалися, а життя Тріаса — так назвали планету — щодень підносило сюрпризи. Людям доводилося силою пробиватися на всіх маршрутах, рятувати один одного від хижих тварин і вести розвідку в основному на потужних “Мастифах”, що звужувало район пошуку і планетографічних досліджень у кілька разів.

— Таким чином, — вів далі Дарій, — ми перебуваємо, вживаючи стародавнє визначення, у стані війни з фауною планети. І кінця-краю цьому не видно.

— А ви не пробували розібратися в причинах агресивності тваринного світу? — запитав Томах.

Дарій криво посміхнувся.

— Пробували, але начальник експедиції сказав, що в плані робіт немає такого пункту.

— А ви?

— Що я?

— Ви ж його заступник!

Дарій спідлоба глянув на Станіслава.

— Так, я його заступник з екоетики, а це все одно, що в складі експедиції зайвий рот.

— Ну, це ви даремно… — м’яко сказав Богданов. — Повноважень у вас не менше, тим паче в таких умовах.

Дарій розвів руками.

— Гаразд, про це поговоримо окремо. Коли ви вперше помітили “дзеркала”?

Дарій замислився.

— Десь із місяць тому, але не надали цьому значення, думали: випадкові природні утворення.

— А коли зрозуміли, що “дзеркала” не