Віктор Іванович Положій - Сонячний вітер

шефом іспанської інквізиції п’ятнадцятого століття, і поставив собі за мету дотла знищити нечисту силу, очистити землю від скверни. Момент делікатний, довелося його приховати в себе, так, начеб у відпустку пішов. Але ж відпустки не безкінечні… Шила в мішку не втаїш. Може, й крик, здійнятися: он які нашею долею розпоряджаються!.. Вилікувати ми його не вилікуємо, зле родині повернути слід, та ще й так, аби громадськість знала: отакий-то й такий від справ державних відійшов, у нього з’явилися інші інтереси. Та оскільки він фанатик, зі стану “Торквемади” вивести його повністю не вдасться. Тому ми вирішили діяти інакше, дати насолодитися пацієнтові роллю Торквемади до краю, впитися владою над світом, необмеженими можливостями. Повірте, це було страшенно складно! І не тільки підігрувати “ТорквемадІ”, а й організовувати буфонаду. Допити з “катуваннями”, кострища, зняти на відео тотальне знищення “єретиків”… І це не те, що зранку до вечора, а часом цілодобово, бо ж фанатики майже не сплять… І непомітно ми підсовували “Торквемаді” ідею втоми від світу, благо його інтелект не сягає просторів космічних, аби й там боротися з сатаною. Тому він і підійшов зараз до тієї межі, коли всього досягнуто, слава божого обранця упала до ніг, всюдисущий сатана підсмалений, “Торквемада” на порозі раю, час на заслужений відпочинок… Та ви це побачите на власні очі.

— Але, шановний доне Буатрегано, я майже не знаю тієї епохи і боюся, чи зумію вдало підіграти. Та ще й експромтом…

— Пусте. Я й сам не знаю, хто тоді був в Іспанії за короля, а граю ж якогось там Карла. Головне-підіграти і не вибиватися з “ідеї”. Зараз я вам поясню сьогоднішню мізансцену…

ДРАМА З ЖИТТЯ ІСПАНСЬКОЇ ІНКВІЗИЦІЇ XV СТОЛІТТЯ

Келія-кабінет Торквемади. Сказати б, що інтер’єр виконано в аскетичному стилі — це нічого не сказати. Два вузеньких вікна-хрести. Власне, від хрестів тут рябіє в очах: хрести на стінах — понамальовувані кіптявою від свічок; хрестами, викладена візерунчаста підлога; меблі теж виконані “під хрест” — приміром, крісло: це хрест — сидіння і хрест — спинка; стіл — так само: дві перехрещені дошки. От на такому кріслі й за таким столом сидить секретар — Гюнтер і щось пише. На ньому чернеча ряса з темного грубого сукна, а на рясі — пришиті, підвішені, пристебнуті дерев’яні й металеві хрестики — є ще й вишиті чи намальовані! — так, що складається враження, ніби на секретаря — Гюнтера накинули сітку. Одне слово, наймізернішому чортеняті тут примоститися ніде. Заходить Торквемада — в схожому строї. Йде повільно, втомлено опускається на стілець.

ТОРКВЕМАДА (після значної паузи, дуже втомлено). Ну, що там новенького?

СЕКРЕТАР. Священна рать, ваше вашество, докладає всіх зусиль… Розіслано циркуляри за вашим підписом про докорінне знищення єресі. Гряде останній час… цього самого… чорного…

ТОРКВЕМАДА. Пишемо-пишемо, палимо-палимо, а де воно?! Доки не втрутишся сам-один — ніхто й пальцем не зрухне во славу господа нашого єдиного…

СЕКРЕТАР. Ваше вашество, ви один уже стільки зробили, що нам, підніжкам, залишається тільки сліди замітати.

ТОРКВЕМАДА. От-от. Це єдине, на що ви здатні, — сліди замітати. А єресь — вона тут, там, скрізь. А я — один! Не те що фізично — духовно не можу стиснути світ у своїх обіймах!

СЕКРЕТАР. Ваше вашенство, але ваша остання булла “Єдиний Святий Нуль”, не залишає сумнівів у тому, що новий світ починається з пречистості. Це майже… та ви у величі своїй…

ТОРКВЕМАДА. Ти-хо! Не мов імені господа нашого всує. Боже, як я втомився від невігластва людського, я всю душу виснажив, допомагаючи вівцям заблуклим. Нехай мої сльози, пролиті за невиправними єретиками, виллються на голову дияволу і нехай він утопиться в них! Я більше не маю сил! Боже, як я втомився…

СЕКРЕТАР. Єдиний Святий Нуль поверне вам спокій і благодать, ваше вашество…

ТОРКВЕМАДА (в задумі закриває очі). Так, це єдина надія і порятунок.

СЕКРЕТАР. Це діяння ваше перевищує подвиг усіх земних героїв усіх земних часів разом узятих…

ТОРКВЕМАДА. Герої… Якби вони були героями, то мені б одному зараз би не довелося розплачуватися за всіх. А я ж тільки людина… Самотня, втомлена людина…

СЕКРЕТАР. Зате опісля Нуля наступлять рай і благодать.

ТОРКВЕМАДА. Так, це єдина моя радість: світ починається з Нуля. Чистий, світлий, безгрішний… І я, старий, хворий, утомлений чоловік, буду мандруючим ченцем ходити дорогами цього світу, дітки дадуть мені склянку води, жінки — кусень хліба, чоловіки ж — якогось дірявого мішка, аби мав чим укритися в негоду. А більше нічого мені не треба! А люди люблять одне одного, кожен добуває хліб у поті чола свого, не крадуть, не вбивають, не обманюють… Аби ж тільки почати з Нуля!..

СЕКРЕТАР. Все готове, ваше вашество! Тільки натяк з вашого боку — і ми всі, як один… під хоругви божі… і все в Нуля! Аби ви лишень відпочили від суєти суєт, а потім таки й побачили, що світ почався з Нуля!..

ТОРКВЕМАДА. Та як уже буде… Не про себе дбаю, мені багато не треба. Прости мене, боже, але не маю вже сил нести великого хреста, відпусти душу на покаяніє. Я зробив, що міг!

СЕКРЕТАР. Ваше вашество! Святі лицарі прибули і чекають на благословіння… До горніх сфер долетить ваше слово!..

ТОРКВЕМАДА. Та клич уже…

Заходять четверо ченців, ряси теж обшиті хрестами, серед них і Феліппе, в руках у нього — глобус. Падають, наче по команді, ниць.

ТОРКВЕМАДА (дуже тихо, ще більш втомлено). Встаньте, сини мої, перед богом усі рівні…

ЧЕНЦІ (разом). Не встанемо, доки не почуємо вашої найвищої волі!

ТОРКВЕМАДА. На все твоя воля, господе, останні сили тобі віддаю… Кажи, Сарпієнтес!

СЕКРЕТАР. Знаєте, на що йдете?

ЧЕНЦІ (разом). Знаємо!

СЕКРЕТАР. Чи вірите в істинність помислів найсвятішого?

ЧЕНЦІ (разом). Віримо!

ТОРКВЕМАДА(скромно, дуже скромно). Якби помисли були не істинні, господь би не вклав їх мені в голову…

ЧЕНЦІ І СЕКРЕТАР (разом). Істинно так!

ТОРКВЕМАДА. Прости, небо, нас, грішних…

СЕКРЕТАР (поспішливо). Отож запалюєте Землю з чотирьох кінців: з півночі і півдня, зі сходу і заходу. І тоді проб’є час Великого Святого Нуля…

ТОРКВЕМАДА (до Феліппе). А підійди-но до мене, сину мій. Забули? (Постукав пальцями по північному й південному полюсах). Тут же льоду стільки!.. Боже, боже, доки сам не простежиш, ніхто не поклопочеться… Випиши, Сарпієнтесе, тим, хто звідси палить буде, атомних бомб — скільки там треба.

СЕКРЕТАР. Яволь, ваше вашество!

ЗАВІСА

— Ну, як тобі наш “театр”, Феліппе?

— Не знаю, доне Буатрегано, як з наукової точки зору,