Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Вони (скіфи — Ю. К.) всі відступники над відступниками, чинять наклепи… Сріблом відкиненим названо їх, бо Господь їх відкинув.

Біблія

Від автора:

У заключній частині розділу з позицій різновекторносгі, тобто право- і лівоаріиської орієнтації, ми глянемо на скіфську народність.

Можна погодитися з тезою російського вченого М. Агубова про те, «як багато і водночас як мало ми знаємо про Скіфію» [Агубов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. — М., 1989. — С.З]. Сьогодні принаймні один факт не викликає сумнівів: скіфська народність, будучи предтечею хозарів, ще в IV столітті до н. е. утворила на землях Русі-України могутню рабовласницьку державу.

Що більше публікацій про скіфів, то більше, я б сказав, невизначеності у цьому питанні і навіть якоїсь розгубленості авторів. Писати на цю тему (про скіфів — Ю. К.) надзвичайно складно, тут безліч нерозв'язаних проблем, суперечливих питань, різних, часто взаємовиключних точок зору. Іншими словами, у цьому питанні історики багато знають, та мало розуміють… Не зрозуміла насамперед «історична функція скіфів», не піддаються з'ясуванню визначальні і, здавалося б, прозоpi» події їхньої історії, притому такі великі, що їх (події) цілком можна віднести до рангу світових. Наприклад, тотальний скіфський похід до Мідії, звідти — в Єгипет, далі в Палестину (до лівоарійських іудеїв Веніамінового коліна [Див.: Канигін Ю. М. Віхи священної історії. Русь-Україна. — К., 2001. —С. 284–286]), у якому брала участь… уся чоловіча частина народу. Мотиви цього походу не з'ясовані, як не з'ясовані й мотиви «зворотного» походу на скіфів «правоарійського» перського царя Дарія. 700-тисячне військо Дарія (майже неймовірне як на ті часи!) прочесало величезні простори від Дунаю до Дону. Навіщо?

Існує версія, що, мовляв, перси зробили це, щоб помститися за похід скіфів в Мідію, який відбувався 140 років до того (згадали за 1,5 століття!). Фахівці вважають таке пояснення величезної події давньої історії «несерйозним» [Смирнов А. П. Скифия. — М. 1965. —С 10]. А вся справа в тому, що скіфи брали активну участь у греко-перських війнах на боці іудеїв-спартанців. І Дарію вони усіляко шкодили, руйнуючи комунікації, нападаючи на тили його армії.

Скіфів називали то наймолодшим, то найстарішим народом світу. Геродот то неймовірно захвалює їх (це «народ безстрашних борців, аристократів духу і завойовників світу»), то відгукується про них вельми стримано (адже ж вони вбили свого «вченого мужа» невідомо за що). Однак найцікавіше те, що дехто з сучасних дослідників називає царських скіфів семітами, що не зовсім позбавлене підстав (якщо мати на увазі духовний аспект проблеми) [Див.: Павленко Е. А. Миф вокруг похода Игоря. Слово о полку Игореве. — Житомир, 1992].

Викликають суперечки «звірячий стиль» їхнього мистецтва, їхнє маніакальне захоплення «сценами мук», жорстокі звичаї і мораль. За одними джерелами, це один із найкультурніших, як на ті часи, народів, за іншими, скіфи — поневолювачі племен, і це вони утворили в Північному Причорномор'ї єдину за всю історію рабовласницьку державу, я б сказав, терористичного зразка. Жорстокість скіфів, їхні криваві культи, особливо жертвоприношення, навіть у ті «темні» часи стали притчею во язицех. Так, біблійний пророк, воліючи схарактеризувати негативні риси одного з народів, каже: «Вони замірялися вбити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї» [Мак. VII. 4].

Цікаво також, що існують дві легенди про походження скіфів (обидві вони — у відомій праці Геродота). За однією — з неба впали для скіфів предмети землеробства, за другою — атрибути війни. Перша легенда розповідає про походження скіфів як землеробського мирного народу; друга — про походження скіфів як войовничих кочівників. За Геродотом, скіфи з'явилися у Північному Причорномор'ї в середині II тисячоліття до н. є. (за 1000 років до походу Дарія). За даними офіційної історії — лише у VIII столітті до н. е [Скрізь мається на увазі праця: Геродот. История.: Кн. VI]. А все через те, що їх плутають з слов янами і гунами, а то и з готами [У своєму романі «Меч арея» Іван Білик ототожнив скіфів і слов'ян].

Украй негативне ставлення Біблії до скіфів. «…Ось приходить народ із північного краю, і збуджується люд великий із кінців землі. Лука та ратище міцно тримають, жорстокі вони й милосердя не мають, їхній голос, як море, реве, і гарцюють на конях вони. Ушикований, мов чоловік той до бою, на тебе, о дочко Сіону! Як почули ми звістку про нього, омліли нам руки, обняли нас тривога та біль, немов у породіллі. Не виходьте на поле й не йдіте дорогою, бо в ворога меч та страхіття навколо!»[Єр. VI. 22–25].

Більше того, скіфи виступають як знаряддя Бога для покарання Ізраїлю; «вони поприходять і поставлять кожен свого трона при вході до єрусалимських брам, і навколо при всіх мурах його та при всіх юдиних містах. І буду судитися з ними за всю їхню безбожність…» [Єр. 1.15–16].

Досить різноплановою є інформація стосовно скіфських [звичаїв. Убивши першого ворога, скіфський воїн пив його кров, вважаючи, що разом з нею дістає силу й мужність переможеного. Крім того, скіфи, за звичаєм, знімали з убитих ворогів скальпи. Після просушування та обробки вішали їх на кінську вуздечку або ж використовували в різноманітних прикрасах. Кількість ворожих скальпів свідчила про військову мужність їхнього власника.

Суперечки між собою (особливо між родичами) скіфи також з'ясовували різаниною, зате у присутності царя. Переможець не панькався з родичем; відсікав йому голову і виготовляв з черепа келих для вина, прикрашаючи його золотом та сріблом.

Разом з тим у скіфів існував звичай побратимства, згідно з яким воїни, що разом випили келих з вином, розмішаним їхньою кров'ю, ставали нерозлучні. Побратим для скіфа був рідніший за брата чи дітей.

На моє переконання, з'ясувати істину у «скіфському питанні'' можна лише, ведучи мову про два етнічні конгломерати: лівоарійців (царських скіфів) і правоарійців (скіфів-сколотів).

Скіф — з грецької перекладається як «кочівник». «Скіфами-кочівниками» називали всіх мешканців Північного Причорномор'я. Проте тут жили різні народи за походженням, рівнем розвитку, історичною долею. Найбільш помітним народом Причорномор'я у VIII—І століттях до н. е. були так звані царські скіфи. Цей термін запровадив Геродот, хоча більш правильно було б у даному випадку вживати термін «арійські скіфи». Саме так вони себе і називали. В літературних джерелах згадування про скіфів у більшості випадків пов'язані з царськими (арійськими) скіфами.

Цікаво, що у скіфів знаходять багато паралелей з…ацтеками і майя, тобто з доколумбовими народами Америки, котрі також отримали арійську закваску від білих прибульців з землі Альтланд.

Царські скіфи були іраноаріями, тобто лівими арійцями, вважали себе «наднародом»-завойовником, покликаним встановити «новий порядок»