Ярослав Гашек - Пригоди бравого вояки Швейка

що кожного вечора роздягалася і лізла до ліжка. І знову не можна було з неї слова витягнути. Вона ще більше розревілася. А він за своє: «Не соромся, людина від свого народження гріховна посудина, але Боже милосердя нескінченне!» Тут вона вже наважилася і, плачучи, розповіла: «Коли я роздягнена лягала до ліжка, я завжди виколупувала бруд поміж пальців на ногах та ще й нюхала його». Ось вся її аморальність. Але ти, Балоуне, сподіваюсь, не такі речі в млині робив, і тому розповіси нам щось цікавіше про справжню аморальність.

Балоун, як виявилося з його слів, творив аморальні речі із селянками, а аморальність полягала в тому, що він підмішував їм гірших сортів у муку і в своїй простоті душевній називав це аморальністю. Найбільше був розчарований телеграфіст Ходоунський. Він все допитувався, чи дійсно у млині в нього нічого не було з селянками на мішках муки. На це Балоун відповів, вимахуючи руками:

— Я на це був надто дурний.

Солдатів сповістили, що обідати вони будуть за Палотою на Лупківському перевалі. І дійсно, батальйонний фельдфебель-рахівник з ротними кухарями і поручником Цайтгамлем, який займався господарськими справами батальйону, пішли до села Межилаборець, а з ними відкомандирували патруль з чотирьох солдатів.

За півгодини вони повернулися з трьома зв’язаними свиньми і з ридаючою родиною русина, в якого реквізували цих свиней. З ними йшов гладкий військовий лікар з бараку Червоного Хреста, який щось наполегливо пояснював поручникові Цайтгамлеві, а той знизував плечима.

Перед штабним вагоном суперечка досягла кульмінаційної точки, бо військовий лікар почав доводити капітанові Заґнерові, що ці свині призначені для лазарету Червоного Хреста. Селянин, звичайно, не хотів нічого знати і вимагав, щоб йому повернули свиней, мовляв, це його останнє добро, і він ніяк не може віддати їх за ту ціну, яку йому запропонували.

При цьому він тицяв затиснені в кулаку гроші, які він дістав за свиней, капітанові Заґнерові, а селянка тримала капітана за другу руку і цілувала її з покорою, властивою для цього краю.

Капітан Заґнер зовсім розгубився, і йому ледве вдалося відштовхнути стару селянку. Але це не допомогло. Замість неї прийшли молоді сили, які в свою чергу теж почали смоктати йому руки.

Поручник Цайтгамль заявив тоном комерсанта:

— Цей нахаба має ще 12 свиней, і йому заплатили зовсім правильно, згідно з останнім дивізійним наказом номер 12420, частина господарська. Згідно з § 16 цього наказу, свиней треба купувати в місцях, не зачеплених війною, не дорожче двох крон 16 гелерів за один кілограм живої ваги. В місцях, зруйнованих війною, додається на один кілограм живої ваги 36 гелерів. Отже, за один кілограм належить платити дві крони 52 гелери. Примітки: якщо буде виявлено, що в місцях, зруйнованих війною, уціліли господарства з повним складом поголів’я свиней, то їх можна відправляти для постачання проїжджих військових частин; платити ж за реквізовану свинину належить, як в місцях, не зачеплених війною, з особливою доплатою в 12 гелерів за один кілограм живої ваги. Якщо ситуація не зовсім ясна, треба тут же на місці скласти комісію в складі власника худоби, командира проїжджої військової частини і офіцера або рахункового фельдфебеля (якщо йдеться про менші частини), якому доручено господарство.

Це все поручник Цайтгамль прочитав з копії дивізійного наказу, яку він весь час носив із собою і вивчив майже напам’ять.

— У прифронтовій смузі оплата за один кілограм моркви підвищується на 15,3 гелера, а за каляфйори для Offiziersmenageküchenabteilung[130] треба платити одну крону сімдесят п’ять гелерів за один кілограм.

Ті, хто писав у Відні цей наказ, уявляли собі прифронтову територію як землю, що потопає в моркві і каляфйорах.

Поручник Цайтгамль, звичайно, прочитав це схвильованому селянинові по-німецьки і запитав його також по-німецьки, чи він це зрозумів. А коли той заперечливо похитав головою, гаркнув на нього:

— Отже, ти хочеш комісію?

Той зрозумів слово «комісія» і кивнув головою. Між тим свиней його вже поволікли до польових кухонь на страту. Селянина обступили виділені для реквізиції солдати з багнетами, і комісія вирушила до нього на хутір, щоб там визначити, чи має він дістати 2 крони 52 гелери за кілограм, чи тільки 2 крони і 28 гелерів.

Не встигли вони вийти на дорогу, що вела до села, як від польових кухонь тричі розляглося передсмертне верещання свиней. Селянин зрозумів, що все скінчено, і розпачливо вигукнув:

— Давайте мені за кожну свиню по 2 ринських[131]!

Чотири солдати оточили його щільніше, а вся родина загородила дорогу капітанові Заґнерові і поручникові Цайтгамлеві, впавши перед ними навколішки у пилюку посеред шляху. Мати з двома доньками обіймали коліна обох, називали їх благодійниками, аж поки селянин не гримнув на них і не загорлав на українському діалекті угорських русинів, щоб вони встали. Хай, мовляв, солдати подавляться цими свинями.

На цьому комісія припинила свою діяльність. Але селянин раптом збунтувався і почав погрожувати кулаком. Тоді один із солдатів так садонув його прикладом, що той аж перекинувся. І вся родина, хрестячись, кинулась тікати на чолі з батьком.

Через десять хвилин батальйонний фельдфебель-рахівник разом з батальйонним ординарцем Матушичем ласували в своєму вагоні свинячим мозком і, напихаючи пельку, раз у раз уїдливо зверталися до писарів:

— І ви б жерли, правда? Але що маєте діяти, хлопці, це тільки для старшин. Куховарам — нирки і печінка, мозок і підгорлиця для панів рахункових, а молодшим писарям лише подвійна солдатська порція м’яса.

Капітан Заґнер вже дав наказ щодо офіцерської кухні: «Печеня зі свинини з кмином, вибрати для цього найкраще м’ясо, але не дуже жирне». Ось чому, коли на Лупківському перевалі роздавали солдатам обід, кожен з них виявив у своєму казанку по два малесеньких шматочки м’яса, а той, хто народився під нещасливою планидою, знайшов лише шматочок шкурки.

На кухні панував звичайний військовий деспотизм: той, хто стояв близько до керівної банди, користувався привілеями. Денщики з’явилися на Лупківському перевалі з масними губами. В усіх ординарців черева стали, як камінь. Діялися речі, що волали до неба.

Волонтер Марек вчинив біля кухні скандал, бо хотів бути справедливим. Коли куховар з зауваженням: «Це для нашого історика», поклав йому в казанок з юшкою порядний кусень вареного філе, Марек заявив, що на війні всі солдати рівні. Це викликало загальне схвалення і дало привід вилаяти куховарів.

Волонтер кинув шматок м’яса назад, підкреслюючи цим, що він відмовляється від жодних привілеїв. Однак на кухні не зрозуміли і вирішили, що батальйонний історик невдоволений своєю порцією, а тому кухар шепнув йому стиха, щоб він