Кеннет Грем - Вітер у верболозі

як звитяжець погарцював на волю, а потім продав того коня, одержав повну кишеню грошей, та й пообідав смачно. Хо-хо! Я справжній Жаба, вродливий, славний, непереможний!» Пиха так випирала з нього, що він, вихваляючись, навіть склав пісню й, ідучи, горланив її, хоч навколо не було ні душі,

хто б її слухав. Мабуть, це найчванькуватіша пісня, яку будь-коли співали звірята:

Світ пам ’ята імена всіх Героїв —

Світ без Героїв охляв би...

Тільки кого порівняти з них можна З іменем славного Жаби?!

Мудрий і вчений добродій з Оксфорду —

Чи є щось, чого він не знав би?

Тільки не знає того й половини,

Що в голові є у Жаби!

Звірі усі, що сиділи в Ковчегу,

З горя і страху заслабли.

Так би землі й не побачили більше,

Коли б не було з ними Жаби!

Вершника військо салютом стрічає,

Струнко стоїть вся держава!

— Хто це — король? Видатний полководець?

— То на коні — ось де! — Жаба!

Раз королева зирнула в віконце Та й впала, лиш ойкнула слабо.

— Фрейліни, хто цей божественний красень?

— Знаємо: то ж сам пан Жаба.

І ще багато в тому ж дусі, але вже таке чванькувате, що й друкувати не можна. Тут наведено тільки найпоміркованіші рядки.

Він співав ідучи і йшов співаючи і дедалі більше бундючився. Проте доля невдовзі збиралася збити ту пиху.

Пройшовши кілька миль путівцями, Жаба вийшов на шосе, глянув уздовж його широкої білої смуги і побачив удалині ніби щось мріло. Наближаючись, воно стало спершу цяткою, потім краплею, а тоді чимось напрочуд знайомим. І тут до Жаби, пойнявши його радістю, долинув звук, подвійний звук, застережливий, багато разів чутий.

— Оце так! — аж підскочив схвильований Жаба. — Ось воно, знову справжнє життя, ось він знову, чудовий широкий світ, від якого мене хотіли назавжди відірвати! Я зупиню їх, своїх братів по керму, привітаю і розповім їм ще одну байку з тих, які мені досі так допомагали; вони, звичайно, підвезуть мене, і тоді я розкажу їм ще дещо; а як пощастить, то, може, навіть завершу подорож до Терема Жаб за кермом автомобіля! Ну, й утру ж я тоді носа цьому Борсукові!

Він рішуче ступнув на шосе, щоб зупинити авто, яке їхало на невеликій швидкості, трохи пригальмувавши на перехресті з бічною дорогою. І раптом пополотнів, став блідий, як крейда, серце, обірвалося, коліна затремтіли й підігнулися, він весь знітився й скоцюрбився від гидкого болю в печінках.

Що з нього взяти, з нещасного звірятка? Адже де їхав той самий автомобіль, якого він викрав на подвір’ї трактиру «Червоний Лев» того фатального дня, коли почалися всі його нещастя! І люди в ньому були ті самі, за якими він стежив, обідаючи в трактирі! Він осунувся на дорогу безвладним, жалюгідним лантухом і розпачливо зашепотів:

— Це кінець! Тепер усе пропало! Знову кайдани і в’язниця! Знову камера! Черствий хліб і вода! Який же я дурень! Якого дідька мені заманулося ходити, не ховаючись, співати бундючних пісень та ще й зупиняти машини серед білого дня на широкому шосе, замість того, щоб дожидатися ночі та скрадатися манівцями?! Безталанний Жабо! Ой, злощасне звірятко!

Страховинний автомобіль повільно під’їжджав все ближче й ближче і нарешті зупинився за два кроки від Жаби. З машини вилізли двоє і підійшли до скуленої тремтячої, стражденної істоти, що лежала на дорозі, і один з них сказав:

— Дивись! Який жаль! Тут якась убога бабуся... певно, прачка... Зомліла просто на дорозі! Мабуть, у неї запаморочилася голова. Бідолашна! Може, вона не їла сьогодні. Давай заберемо її в машину і одвеземо до найближчого села — там, певно, у неї є родичі.

Вони обережно перенесли Жабу в автомобіль, посадовили на м’які подушки і поїхали далі.

Жаба почув, як вони співчутливо й прихильно говорять про нього, і зрозумів — його не впізнали. До нього почала повертатися хоробрість, і він обережно розплющив одне око, а потім друге.

— Поглянь! — гукнув один з пасажирів, — їй уже краще. Що то значить свіже повітря! Як ви себе почуваєте, мем?

— Спасибі за вашу ласку, — промовив Жаба кволим голосом. — Мені вже краще!

— От і гаразд, — сказав чоловік. — Тепер полежте спокійно і, головне, постарайтесь не розмовляти.

— Не буду, — мовив Жаба, — Тільки якби сісти на передньому сидінні, біля водія, мені було б легше дихати — там більше повітря, тоді стало б зовсім добре.

— От розумна жінка! — здивувався чоловік. — Звичайно, пересідайте.

Вони дбайливо допомогли Жабі пересісти на переднє місце, поруч з водієм. І рушили далі.

Жаба майже зовсім оговтався. Вмостився зручніше, подивився довкола, силкуючись подолати той трепет, те палке бажання, ту знайому жагу, що наростала в ньому й поступово геть заволоділа ним. «Це ж сама доля! — мовив він собі. — Навіщо ж опиратися? Навіщо силувати себе?» І він повернувся до водія.

— Перепрошую, сер, — сказав він. — Чи не були б ви такі ласкаві, щоб дозволити мені спробувати трошечки покерувати машиною? Я весь час уважно дивилася, як ви це робите, і, знаєте, мені здається, це досить легко й дуже цікаво... Було б так приємно розповісти родичам, що й мені доводилося керувати автомобілем!

Водій у відповідь так весело засміявся, що господар машини поцікавився, в чому річ. А коли дізнався, то на велику Жабину радість проказав:

— Браво, мем! Мені подобається ваша мужність. Дозволь їй трошки, тільки пильнуй, щоб чого не скоїлося.

Жаба нетерпляче переліз на сидіння, яке звільнив для нього водій, ухопив лапами кермо, вислухав з удаваною уважністю настанови, що йому їх давали, і рушив з місця, але спочатку повільно і обережно, бо постановив бути розважливим.

Пасажири позаду заплескали у долоні, і Жаба почув їхні схвальні вигуки:

— А в неї непогано виходить! Уявіть собі — прачка, а як добре веде машину! І це з першого разу!

Жаба поїхав швидше, тоді ще швидше, ще. За його спиною почулися застережливі голоси:

— Обережніше, прачко!

Але Жаба вже розпалився, і його понесло.

Водій намагався перешкодити йому, та