Катерина Іванівна Гловацька - Міфи Давньої Греції

Сарпедона. Між братами не було щирої згоди. І коли всю владу на острові забрав собі до рук Мінос, Радамант утік од нього в Беотію, а Сарпедон — до Лікії.

За Міноса острів збагатів і розцвів. Здавалося, багатство плавом пливе сюди звідусіль. На Кріті виросли гарні міста, а найбільшим, найбагатшим серед них став Кносс, де жив цар Мінос і де згодом за його наказом славетний будівничий Дедал звів палац Лабіринт.

Міносова влада з кожним роком міцніла. Вже гордий цар не хотів визнавати їй меж, уже він надумав змагатися навіть з богами. Якось він поклав довести крітянам прихильність до нього богів і проголосив, що безсмертні неодмінно вволять будь-яку його волю. А що крітяни мовчали, не ймучи тому віри, то Мінос повів їх на морське узбережжя і став уголос просити могутнього володаря моря Посейдона послати йому найкращого бика, який ще ніколи не був у ярмі. А він, Мінос, принесе, мовляв, того бика Посейдонові в жертву.

Запала мертва тиша, а тоді загуло, завирувало море, І,на подив усьому людові, з хвиль раптом виринув і поплив до берега здоровенний бик. Натовп аж сахнувся назад, та бик спокійно став на березі, ніби чогось чекаючи. Його біла шкура гарно лисніла, дужі ноги міцно тримали кремезне тіло, в м’язах відчувалася дика, нездоланна сила.

Посейдонів бик так припав до вподоби Міносові, що той звелів мерщій відвести його до царського стада, а в жертву морському богу зарізати іншого, звичайного бика.

Так і зробили. Задоволений Мінос подався зі своїм почтом до палацу, де довго ще всі пили пурпурове вино у захваті від того, які милостиві й щедрі до царя Міноса безсмертні боги.

Але вранці сталося лихо: красень-бик вирвався із стайні на волю та, ніби враз здичавівши, став нищити все, що траплялося йому дорогою. Видно, бог Посейдон не подарував Міносові ошуканства, і тепер його величезний бик став справжнім лихом для крітян. Ніхто не міг спіймати, приборкати розлюченого бика, і він гасав із страшним ревінням по всьому острову, вбивав людей, руйнував їхні житла і нищив сади та городи.

Заморські торгові кораблі, що завжди охоче приставали до Кріту, тепер негайно відпливали геть і везли в далекі краї страшну звістку про Посейдонового бика. Почув її мікенський цар Еврісфей та щиро зрадів: от куди треба послати Геракла! З радощів Еврісфей аж сяяв, уявляючи, як бик роздере його родича.

Коли Геракл прибув на Кріт, жителі острова зустріли його шанобливо, бо вже чули про дивні подвиги героя. Всі захоплено дивилися на його могутню постать, та нікому не вірилося, що один чоловік, бодай найдужчий, годен приборкати розлюченого бика.

Збентежений цар Мінос запропонував Гераклові поміч — досвідчених мисливців і пастухів, але той відмовився, бо за примхою царя Еврісфея він сам один мав здолати бика.

Не день і не два тривав той двобій між чоловіком і звіром, та як же здивувалися крітяни, коли врешті побачили, що Геракл жене до берега бика, але приборканого, смирного.

З усіх усюд позбігалися люди, вийшов і цар Мінос, вітаючи Геракла, та всі боязко трималися осторонь. А герой, діставшись до берега, вмостився на широкій спині бика і погнав його в воду. На очах здивованих крітян той слухняно поплив, розтинаючи дужим тілом морські хвилі.

Так Геракл дістався рідних берегів і потім спокійно погнав приборканого бика в Мікени, до царського палацу.

Аж дух забило Еврісфеєві, коли він побачив Геракла, що тримав на налигачі здоровенного білого бика.

— Відпусти його! — заверещав розпачливо цар. — Відпусти, тобі кажуть! Я присвячу його моїй покровительці Гері.

Не встиг Еврісфей доказати, як красень-бик, відчувши, що Геракл попустив налигач, враз крутнувся і помчав геть з Мікен.

Довго по тому не було ані згадки, ані чутки про крітського бика. Згодом він об’явився неподалеку від Афін, на Марафонському полі, де знову завдав людям такої страшної шкоди, що врешті його убив афінський герой Тесей, юний Гераклів родич.

Подвиг восьмий: Діомедові коні

Не давши Гераклові перепочити, Еврісфей зразу ж загадав йому пригнати до Мікен четверик знаменитих коней фракійського царя Діомеда, сина невсипущого бога війни Арея.

Ті коні були такі дикі й люті, що їх тримали в залізних путах. Живилися вони тільки людським м’ясом, і жорстокий Діомед звелів кидати їм на з’їжу всіх чужинців, що з’являлись у Фракії.

Хоч Геракл про це чув, та не вагався й миті. Зібравши невеликий гурт охочих їхати з ним, він не гаючись поплив на північ, до далекої Фракії.

Море було тоді неспокійне, бурхливе, і Гераклів корабель довго носило по хвилях, аж поки прибило до фессалійського міста Фер. Тут жив Адмет, давній Гераклів друг.

Перебувши в нього якийсь час, герой знову поплив далі й нарешті дістався Фракії.

Діомедів палац височів недалеко від берега, і його варта не встигла отямитись, як Гераклове товариство вже опинилося біля царської стайні. Швидко вивели чотирьох диких, схарапуджених коней, але не зважилися зняти з них залізні пута. Тож довелося вести їх до корабля помалу, хоч Геракл розумів, що не можна баритись.

І справді, цар Діомед тим часом зібрав уже своє військо та й поспішив до берега навперейми невеличкому гурту сміливців.

Але серед того гурту був Зевсів син. І незабаром царське військо тікало світ за очі, а царя Діомеда розірвали власні коні — спостигла його та сама кара, якою він карав безвинних людей.

Східний вітер Евр та північний Борей міцно напнули вітрила, і Гераклів корабель хутко поплив додому, а на його палубі незрушно стояли у путах дикі Діомедові коні.

Усі мікенці повибігали на вулиці міста дивитися на тих коней; як Геракл вів їх до царського палацу. Справді, таких красенів мало хто й бачив на світі. Припали вони до вподоби і Еврісфеєві, та коли один

кінь дико блиснув очима на нього, цар на смерть злякався і звелів негайно відігнати їх у гори, — він дарував їх своїй покровительці Гері,

Відтоді ніхто більше не бачив тих коней.

Геракл у Адмета

У фессалійському місті Ферах правив доброзичливий і гостинний цар Адмет — сміливий герой, що брав участь у знаменитому калідонському полюванні, а на кораблі «Арго» плавав до далекої, незнаної Колхіди по золоте руно. Його щирими друзями були вождь аргонавтів Ясон і великий Геракл.

Сам гордий олімпієць Аполлон прихилився до Адмета і допоміг йому здобути собі за дружину прекрасну Алкесту.

Здавалося, в усій Елладі не було вродливішої і лагіднішої дівчини за орхоменську царівну Алкесту, але батько