Артем Чех - Рожеві сиропи

приятеля. Ігорьок. Його всі звали Ігорьок. Усі, крім мене. Він обережно пройшов між столиками, але все ж таки зачепив сидячу парочку. Мужчина якось скоса глянув на приятеля, але промовчав. Однак не стрималась Нарта:

— Що ти на нього дивишся, ти, баран! Чого ти дивишся. Він шо, спеціально тебе зачепив?

— Та ні, я так, просто, — зніяковів мужчина.

— Так, просто! — перекривила його п'яна Нарта. — Так просто тільки кішки родяться.

— Ч-ш-ш, — почав заспокоювати її приятель, — не кричи, на нас люди дивляться…

Нарта заметушилася, кілька разів змахнула руками, але замовкла, іноді поглядаючи на мужчину хижим жіночим поглядом. Вона оголювала сірі зуби.

— Придурок, — прошипіла вона. Вона справді неперевершено розмовляла українською. Навіть акценту не було.

— Це ти їй горілки замовив? — спитав мене приятель.

— Господь з тобою.

— Дивись, бо у мене в планах було шампанське.

— Шампанське! — зраділа Нарта.

— Ч-ш-ш, — знову почав заспокоювати її Ігорьок.

— Шампанське! — знову закричала румунка, і через три хвилини гарсон підніс шампанське.

— А чому не у цеберці?

— Цебєрце, — напрочуд стримано промовив гарсон, — в Метрополе. А у нас — извольте щи хлебать лаптем.

— Хам, — якось з легкістю промовила Нарта й істерично засміялася, потім закашлялась, сама себе постукала по спині, підняла голову на гарсона і запитально глянула.

— Что-то еще? — не полишаючи галантності, спитав офіціант, мужик років шістдесяти.

— Да, ще! хоча нє… А взагалі-то — да! Ти був у Метрополі?

— Я?

— Нєт я! Ну в кого я питаю?

— Никак нет. Не доводилось, — зашарівся гарсон.

— Нікак нєт, — перекривила Нарта нещасного, знову засміялася, потім грізно глянула в очі гарсону і з викликом промовила: — А я була!

— Искренне рад за вас, — сказав гарсон, розвернувся і зник за шинквасом.

Ми всі почали пити шампанське. Приятель обережно, маленькими ковтками, я більш сміливо, Нарта — неначе томатний сік.

— Це у вас так у Бухаресті п'ють? — запитав я.

- Ігорьок, ти йому все розповів? Розповів? — зайнялася, немов соломинка, Нарта.

— Він був перший, хто про тебе дізнався. Ще як я тебе привіз.

Ігорьок закоханими очима дивився на колишню порнозірку сумнівного розливу, він пританцьовував на своєму місці й намагався звернути увагу Нарти на себе. Її ж увага була розсіяна по всьому залу, вона, наче мала дитина, крутилася на всі боки, іноді щось вигукувала, корчила пику двом жінкам за сусіднім столиком і безперестану сміялася.

— Треба йти, — сказав Ігорьок. — У мене депресія.

Я вийшов у коридор до телефонного автомата, треба було попередити дружину, що я запізнюся. Із залу лунали вигуки Нарти.

— Рахунок! Рахунок! Платіть за мене, мужчини! Ігорьошка, на чай дядє! Нє скупісь! Більше давай!

Коли ми вийшли з кафе, виявилося, що Нарта забула під столиком свої туфлі.

— Добре, хоч не надувного кита, — буркнув я.

— Зганяєш? — запитав мене приятель, не звернувши уваги на моє сардонічне бурчання.

— Може, ти? — Це здалося мені як мінімум принизливим.

— Та зганяй, я ж з дамою…

— Ні, друже, давай ти, — скривив я морду.

— Хо-хо-хо! — розсміялася Нарта. — Мужчини знову не можуть мене поділити.

— Добре, я схожу, — погодився я і подумав: а сім негрів тебе поділили досить вдало.

Вертатися в кафе не хотілося. На порозі мене зустрів гарсон.

— Опять туфельки забили? — запитав він.

— Що значить — знову? — не зрозумів я.

— Эта женщина, — якось бридливо почав офіціант, — все время их забывает. Она у нас постоянный клиент. Ач, хохотушка!

— Вибачте нас, — сказав я, заліз під столик, узяв пожовані туфлі й вибіг з кафе.

— Дякую, друг мого Ігорька, — зраділа Нарта, коли я кинув до її ніг лаковане взуття.

— Можна тебе на кілька слів? — смикнув я приятеля за рукав сорочки.

— Давай.

Я вибачився перед Нартою, і ми відійшли на кілька кроків до затінку лип.

— Скажи чесно, ти хоч щасливий? Ну, з нею, з цією, — я вказав на Нарту. — Щасливий?

— Безмежно, — і приятель дружньо хлопнув мене по спині.

Я розсміявся, торкнувся двома пальцями неіснуючого козирка й побіг у напрямку Поштової.