Роджер Желязни - Кров Амбера

сиділа біля вікна праворуч. Перед нею стояв піднос з хлібом і сиром, келихом і пляшкою.

— Мерлін! — Раптово окликнула вона, підвівшись. — Слуги говорили мені, що ти був тут, але коли я заглянула в кімнату, то не змогла тебе знайти.

— Мене викликали, — туманно пояснив я, долаючи останні щаблі і підходячи до неї. — Як ви себе почуваєте?

— Як ти… що ви про мене знаєте? — Запитала вона.

— Ви, мабуть, не пам'ятаєте, що сталося за останні два дні, — відповів я.

— Ви маєте рацію, — підтвердила вона. — Не присядете?

Вона вказала на інше крісло навпроти свого.

— Будь ласка, приєднуйтесь до мене, — запросила вона. — І дозвольте мені запропонувати вам вина.

— Гаразд, — сказав я, помітивши що вона пила біле.

Вона встала і перетнула приміщення, підійшовши до шафки, відкрила його і дістала ще один келих. Повернувшись, вона влила в нього здоровенну порцію «Мочі Бейля» і поставила переді мною. Я припустив, що хороше вино вона зберегла для себе.

— Що ви можете розповісти з приводу мого провалу в пам'яті? — запитала вона. — Я була в Амбері, і раптом — раз, і я тут, і пропало кілька днів.

— Так, — підтвердив я, взявши крекер і шматочок сиру. — У який приблизно час ви прокинулися?

— Цим ранком.

— Турбуватися немає про що, принаймні зараз, — відповів я. — Рецидивів не передбачається.

— Але що це було?

— Просто щось, що іноді трапляється.

Я спробував вино.

— Це більше схоже на магію, ніж на хворобу.

— Напевно, тут була присутня і магія, — погодився я. — Ніколи не знаєш, що можна очікувати від Відображень. Але майже всі, кого я знаю, хто переніс таке, цілком здорові.

Вона насупила чоло.

— Це було дуже дивно.

Я засудив до страти ще кілька крекерів, запиваючи їх вином. Таки хороше вино вона притримала для себе.

— Турбуватися зовсім немає про що, — повторив я.

Вона посміхнулася і кивнула.

— Я вам вірю. У будь-якому випадку, що ви тут робили?

— Просто зупинився погостювати. Я повертаюся назад у Амбер, — відповів я. — З віддалених місць. До речі, ви нагадали… Можна мені позичити коня?

— Зрозуміло, — сказала вона. — Ви вже покидаєте нас?

— Як тільки отримаю коня.

Вона піднялася.

— Я не думала, що ви поспішаєте. Зараз я проводжу вас на конюшню.

— Спасибі.

По дорозі я згріб ще пару крекерів і шматок сиру, і випив залишки вина. І всю дорогу до стайні ворожив, де зараз знаходиться блакитний туман.

Підібравши гарного коня, якого, як вона сказала, я міг залишити в їх стайні в Амбері, я осідлав його і загнуздав. Кінь був сірий, по кличці Дим. Потім я надів плащ і потиснув Вінті обидві руки.

— Спасибі за гостинність, — подякував я. — Навіть якщо ви про нього і не пам'ятаєте. — Не прощайтеся ще, — сказала вона. — Їдьте до хвіртки під внутрішній двір, і я винесу вам воду та їжу на дорогу. Адже між нами не було божевільного роману, якого я до того ж не пам'ятаю, чи не так?

— Джентльмени ніколи не ляпають язиком про подібні речі, — заявив я.

Вона розсміялася і грюкнула мене по плечу.

— Загляньте якось, коли будете в Амбері, відвідати мене, — запросила вона. — Освіжите мені пам'ять.

Я згріб черезсідельні сумки, торбу з їжею для Дима, а також довгу мотузку, щоб прив'язувати і стриножувати його. Поки Вінта поверталася в будинок, я вивів його з внутрішнього двору. Потім сів у сідло і повільно поїхав довгим кружним шляхом навколо особняка, потім натягнув поводи і спішився неподалік від кухні. На прощання окинув поглядом подвір'я, де так добре можна сидіти і пити каву. Чи справа в суспільстві?

Через деякий час двері відчинилися, і Вінта, вийшовши, передала мені вузлик і флягу. Коли я упакував їх, вона попросила:

— Передайте батькові, що я повернуся через кілька днів, добре? Скажіть, що я поїхала за місто, так як не дуже добре себе почувала, але тепер зі мною все в порядку.

— З радістю, — пообіцяв я.

— Я, взагалі-то, не знаю, чому ви були тут, — зізналася вона. — Але, якщо це пов'язано з політикою або інтригами, то я не хочу знати.

— Зрозуміло.

— Слуга приносив сніданок рослому рудому чоловікові, який отримав, здається, дуже сильне поранення. Про нього краще забути?

— Хочеться порадити вам це.

— Тоді слуги забудуть. Але одного разу я б хотіла почути про це розповідь.

— Я теж, — озвався я. — Ми подивимося, що тут можна зробити.

— Тоді щасливої дороги.

— Спасибі. Постараюся.

Я міцно потиснув їй руку, повернувся і забрався в сідло.

— Бувай.

— До зустрічі в Амбері, — попрощалася вона.

Я торкнув поводи, але знову поїхав навколо будинку, поки не опинився біля стайні. Потім, минувши її, я спрямував коня на стежку, по якій ми прогулювалися, в потрібну сторону. Позаду будинку завила собака, і потому за кілька митей до неї приєдналася інша. З півдня дув вітерець, проносячи мимо нечисленне опале листя. Я вже хотів опинитися на дорозі, далеко звідси і на самоті. Я ціную усамітнення, тому що саме тоді, як мені здається, найкраще думається, а зараз мені потрібно було багато над чим помізкувати.

Шлях мій лежав на північний захід. Приблизно десятьма хвилинами пізніше я вибрався на грунтову дорогу, пересічену нами вчора. На цей раз я послідував за нею на захід, і вона, нарешті, привела мене до перехрестя з покажчиком, який повідомляв, що Амбер знаходиться прямо попереду. Я попрямував далі.

Дорога була з жовтого грунту, з відпечатаними на ній слідами коліс безлічі фургонів. Вона повторювала рельєф місцевості, минаючи зорані під зиму поля, оточені кам'яними огорожами, з нечисленними деревами по узбіччях. Попереду виднілися чіткі контури гір, що підносилися над лісистою ділянкою, в яку я незабаром повинен був в'їхати. Кінь ішов легким алюром, і я дав своїм думкам повторити послідовність подій останніх декількох днів.

Я не сумнівався, що у мене з'явився якийсь ворог. Люк запевняв мене, що це не він, і я знаходив його слова більш ніж переконливими. Як стверджували і він, і Вінта, для цього йому не потрібно було бігти пораненому до мене. І він сам міг би дістатися до кришталевої печери або якогось іншого притулку. А справа з порятунком Ясри могла і почекати. Я був більш ніж переконаний, що він спробує встановити зі мною знову гарні відносини тому, що я є його єдиною сполучною ланкою з Двором Амбера, а справи його прийняли несприятливий оборот. У мене виникло відчуття, що насправді він хотів отримати офіційне визначення свого статусу по відношенню до Амбера, і що він згадав важливі відомості, які згоден віддати, як