Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

27

Минуло кілька днів. Вітер над морем вщух, хвилі розгойдували корабель повільно, ніби вагаючись. «Арес» ішов своїм курсом, не зустрічаючи на шляху ні бурі, ні перешкод. Команда працювала мовчки, капітан залишалася в каюті — замислена і тиха.

До дверей її каюти постукав Джек.

— Капітане, тобі лист, — промовив він, притискаючи конверт до грудей.
— Від кого? — голос Катрін був глухий. — Я не чекаю листів. Я розірвала всі зв'язки.

— Це лист від принца. Тут його герб.
— Добре… Залиши його біля дверей, я зараз вийду.

Катрін підвелася з ліжка. Її рухи були повільними, але впевненими. Вона підійшла до дзеркала, розчесала волосся. На обличчі не було емоцій. Позаду в ліжку поворухнувся Шарль.

— Моя люба… Що трапилось? Уже ранок?
— Уже полудень, — сказала Катрін, обертаючись. — Мені прийшов лист.

— Від кого?
— Від принца.

— Проблеми?
— Не знаю. Ще не читала.

Вона вийшла з каюти, підняла конверт і повернулась усередину. Відкрила його. Погляд ковзнув рядками. Її руки затремтіли. Катрін похитнулася. Шарль одразу схопився, підтримав її й допоміг сісти в крісло.

— Що там? — запитав він, забираючи лист.

Вона мовчала, лише дивилася в порожнечу. Очі наповнилися слізьми.

— Принц пише, що Анна… Анна померла. Під час пологів… — тихо промовив Шарль, сам не вірячи в слова, які читав. — Але дитина вижила. У них дівчинка.

Катрін раптом різко підвелася і, не кажучи ні слова, вибігла на палубу. Команда з подивом дивилася на неї.

— Розвертайте судно! Ми повертаємось у Францію! — голос її звучав твердо, хоча очі ще блищали від сліз.

— Капітане, це небезпечно! Тебе не помилують! — заперечив один з піратів. — Ми всі ризикуємо!

— Я знаю. Але померла принцеса Анна. Ми повинні повернутися.

На кілька секунд на палубі запала тиша. Потім хтось із піратів промовив:

— Як накажеш, капітане!

Катрін стала за штурвал. Вітер підхопив вітрила, і корабель почав повертатися назад. Вона стояла нерухомо, тримаючи кермо, не зводячи очей з горизонту. Її думки були далеко — у Франції, у Луврі, біля того дитячого плачу, який вона ніколи не чула.

До вечора вона не зрушила з місця. Шарль підійшов до неї.

— Дозволь мені замінити тебе. Ти втомилася. Треба відпочити.

— Ні, — тихо відповіла вона. — Я маю бути тут.

Він кивнув і пішов. Він розумів, що це не тільки горе — це обов’язок, біль і спокута водночас.

* * *

Через декілька днів «Арес» підійшов до берегів Франції. Катрін зійшла в трюм, вивела коня, сіла верхи і без слів рушила до Лувру. Біля входу її зупинили мушкетери.

— Назад! Тобі заборонено тут з’являтись!
— Мені треба бачити принца!
— Заборона Його Величності. Ти в розшуку!

— Я прошу лише про одну розмову. Відійдіть!

— Відійди сама, поки не пізно, — глухо відповів капітан варти.

Катрін витягла шпагу.

— Це останнє попередження.

Вона рвонула вперед. Швидкі удари відкинули кількох вартових. Один із мушкетерів схопив її, але вона звільнилась. Її рухи були точними. Капітан зупинив сутичку:

— Дайте їй пройти. Вона прийшла не зі зброєю, а з болем. Принцеса Анна… вона мала для неї значення.

Катрін пройшла коридорами палацу.
— Де принц? — запитала у лакея.
— У бібліотеці. Але він наказав його не турбувати…
— Мене це не стосується, — відповіла вона.

Двері відчинилися. Принц стояв біля каміна. Його спина була напружена.

— Я ж сказав — не входити! — крикнув він. Але, побачивши її, змінився.

— Катрін?..
— Франсуа… Як це сталося?

Вона підійшла ближче. Принц сів у крісло, втомлено потер очі.

— Я не знаю. Усе було добре. А потім… вранці почалися перейми. Лікарі нічого не встигли. Я не зміг навіть попрощатись…

— Вона була мені як сестра, — сказала Катрін, обережно торкнувшись його плеча.

— Я прошу тебе. Забери мою доньку. Я не можу бути батьком зараз. Це занадто важко.

— Я не можу. Я в розшуку. Я пірат. Вона — спадкоємиця… Ти розумієш, який це ризик?

— Коли я стану королем — я зміню це. Я поверну тобі ім’я, я дам тобі захист. Лише візьми її. Врятуй.

Катрін глянула на нього довго. Потім — дала ляпаса.

— Прийди до тями! Ти принц. Ти маєш думати про державу, про доньку!

Франсуа мовчав. Потім підвівся.

— Ходімо.

Вони увійшли до спальні. Дитина спала, притиснувши до себе пальчик.

— Як її звати?
— Лаура.

— Вона гарна. Але вона має бути у безпеці.

Принц кивнув.

Так, ти права! Вибач мене, я не знаю, що говорю.

Катрін хотіла відповісти, але раптом до кімнати увійшов капітан мушкетерів:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍