Джеймс Джойс - Улісс

До того ж, хіба всіх запам’ятаєш? Очі, ходу, голос. Ну, голос іще можна: грамофон. Поставити грамофон у кожній могилі, але можна тримати і вдома. По обіді в неділю. Постав бідолашного старого прадіда. Краараак! Аллоаллоалло страшеннорадий краак страшеннорадийпобачитисязнову аллоалло страшкопшс. Нагадує голос так, як фотографія нагадує обличчя. Інакше ніяк не згадаєш обличчя, скажімо, через п’ятнадцять років. Наприклад кого? Наприклад якого-небудь чоловіка, котрий помер, коли я працював у «Мудрості Гелі».

Шурр! Заторохтіли камінці. Стривай-но. Стій.

Він пильно вдивився у кам’яний склеп. Якась тварина. Стривай-но. Ось вона.

Гладкий сірий пацюк чимчикував попід склепом, шурхочучи камінцями. Давній мешканець; прапрадід; пройшов вогонь і воду. Сіре живе розпласталося під стіною, просилилося попід нею. Добре сховище для скарбу.

Хто тут мешкає? Спочивають останки Роберта Емері. Роберта Еммета[94]{231} поховали тут при світлі смолоскипів, чи не так? Ходить дозором.

Хвіст уже зник.

Така тварюка хутко доконає бідолаху. Пообгризає кістки, не зважаючи, хто він і що він. Для них це просто м’ясо. Труп це зіпсоване м’ясо. Ну, а що таке сир? Труп молока. Я читав у тій книжці «Подорожі до Китаю», що китайці кажуть, буцімто від білих тхне мертвяком. Кремація краще. Священики категорично проти. Працюють на іншу фірму. Оптове спалювання й торгівля голландськими пічками. Під час чуми. Ями з негашеним вапном, яке враз їх пороз’їдає. Смертельна камера. Тлін у тлін. Або ховати у морі. Де це та вежа мовчання{232} парсів? З’їдають птахи. Земля, вогонь, вода. Утопитися, кажуть, найприємніше. За мить пригадуєш усе своє життя. Але коли відкачують, хай йому грець. Та в повітрі ніяк не поховаєш. З літального апарату. Цікаво, чи шириться звістка, коли кладуть новака. Підземний зв’язок. Це ми від них запозичили. Я б не здивувався. Для них звичайнісінький харч. Мухи налітають, перш ніж він устигне сконати. Почули про Дігнема. Хай смердить. Їм байдуже. Біла, як сіль, розсипчата каша трупа: запах і смак, як у сирої білої ріпи.

Попереду замерехтіла брама: ще відчинена. Знов у світ. Доволі цвинтаря. Щоразу трохи ближче. Минулого разу я був тут на похороні місіс Сініко{233}. І бідолашний тато теж. Любов, що вбиває. Навіть розкопують уночі з ліхтарем я читав про такий випадок щоб добутися до щойно похованих жінок або навіть до таких які вже порозкладалися з могильними виразками звідки плющить рідина. Як подумаєш, то волосся дибом стає. Я прийду до тебе по смерті. Ти побачиш мій привид по смерті. Мій привид слідкуватиме за тобою по смерті. Існує інший світ по смерті, що зветься пекло. Мені не подобається той інший світ, про який вона писала. Мені теж не подобається анітрохи. Багато ще можна буде і побачити, і почути, і відчути. Відчути біля себе живі теплі створіння. Хай собі сплять на своїх червивих ліжках. На цей раз мене їм не пощастить спіймати. Теплі ліжка: тепле повнокровне життя.

Мартін Каннінгем вийшов з бічної алеї, провадячи поважну розмову.

Здається, правник. Знайоме обличчя. Ментон. Джон Генрі, правник, стверджує свідчення, дані під присягою. Дігнем працював був у нього в конторі. Колись давно в Мета Діллона. Чудові вечори веселуна Мета. Холодна дичина, сиґари, танталова шафка. Серце щирого золота. Розсердився того вечора, коли ми грали на моріжку в кеглі, бо я влучив у нього м’ячем. Чиста випадковість: схил. Чому він так не вподобав мене. Ненависть з першого погляду. Моллі і Флої Діллон, сміючись, обійнялися під бузком. Чоловіки завжди такі дражливі при жінках.

З одного боку циліндр продавився. Мабуть у кареті.

— Пробачте, сер, — сказав містер Блум, порівнявшися з ними.

Вони спинилися.

— Ваш циліндр трохи пом’явся, — сказав містер Блум, указуючи пальцем.

Джон Генрі Ментон стояв одну мить непорушно, втупившись у нього очима.

— Осьде, — прийшов на допомогу Мартін Каннінгем, показуючи й собі.

Джон Генрі Ментон скинув циліндр, вирівняв продавлене місце і дбайливо пригладив ворсу об рукав піджака. Він знову нап’яв циліндр.

— Тепер усе гаразд, — сказав Мартін Каннінгем.

Джон Генрі Ментон кивнув головою на знак подяки.

— Дякую, — сказав він коротко.

Вони рушили до брами. Містер Блум, пригнічений, подався слідом за ними, відставши на кілька кроків, щоб не підслухувати. Мартін заявляє безапеляційно. Мартін обведе такого бевзя навколо пальця, а той і не помітить.

Очі, як устриці. Нічого. Згодом, може, й сам пожалкує, коли збагне. Отож мій буде верх.

Дякую. Які ми сьогодні величні.

Епізод 7

У серці ірландської столиці

Перед колоною Нельсона{234} трамваї збавляли швидкість, переїздили на іншу колію, переставляли дугу, вирушали іншим маршрутом, на Блекрок, Кінгстаун і Далкі, Клонскі, Ретгар і Тереньюр, Палмерстон-парк і Верхній Ретмайнс, Сендімаунт Ґрін, Ретмайнс, Рінгсенд і Сендімаунт Тауер, Геролдс-крос. Захриплий диспетчер Об’єднаної Дублінської трамвайної компанії горлав, закликаючи того чи того вагоновода:

— Ретгар і Тереньюр!

— Гайда, Сендімаунт Ґрін!

З брязкотом і ляскотом із відстою виїхали паралельними коліями два вагони — двоповерховий та одноповерховий, звернули на виїзну лінію і рушили паралельно.

— Рушай же, Пальмерстон-парк!

Вінценосець

Біля головного входу в поштамт сиділи й закликали клієнтів чистильники взуття. Ясно-червоні Його Величности поштові карети, що стояли на Північній Принс-стрит з королівськими вензелями E.R.{235}, завантажувалися мішками, які гупали, скинуті з поштамту, сповнені листами, листівками без конвертів і в конвертах, бандеролями простими і рекомендованими, що їх мали розіслати адресатам місцевим, у провінціях, у Британії і в заморських територіях.

Представники преси

Ломовики, взуті у грубі робочі черевики, викочували барила, що лунко при цьому бамкали, з підвалу на Принс-стрит і ставили їх на платформу хури броварні. На платформу хури броварні ставилися барила, які лунко бамкали, коли їх викочували ломовики, взуті в грубі робочі черевики, з підвалу на Принс-стрит.

— Ось воно, — сказав Рудий Меррі. — Александер Кейз — Алессандро Ключчі.

— Виріжте це місце, добре? — попросив містер Блум. — Я віднесу в редакцію «Телеграфа».

Двері кабінету Ратледжа знову зарипіли. Деві Стівенс, хлопчина у широчезному плащі й маленькому фетровому капелюсі, що вінчав його кучеряву чуприну, пройшов із сувоєм паперів під плащем, королівський посланець.

Довгі ножиці Рудого Меррі викраювали з газети оголошення, акуратно чикнувши чотири рази. Ножиці і клей.

— Зараз піду в друкарський цех, — сказав містер Блум, беручи квадратну вирізку.

— Звичайно, якщо він хоче ще й текстівку, ми можемо її дати, — запропонував Рудий Меррі з пером за вухом.

— Атож, — кивнув головою містер Блум. — Це я йому розтлумачу.

Ми.

Вільям Брейден, есквайр, Оуклендс, Сендімаунт

Рудий Меррі торкнув ножицями