Svitlana Anosova - Королівство Крижаного Полум'я Частина 2 – Туманні Острови , Svitlana Anosova

Глава 40: Шлях назад 

Карлос Гент дивився, як постаті мандрівників зникають серед сріблястих дерев Туманних Островів, а потім перевів погляд на своє судно. На перший погляд здавалося, що його човен стоїть нерухомо на гладі океану, проте моряк добре знав: місцеві води ніколи не бувають справді спокійними. Кожен прилив і відплив, кожен порух вітру тут приховували особливу магію, яка підкорялася не людям, а самим островам. 

Він повернувся до штурвалу, затиснувши зубами люльку, що майже згасла після довгих годин подорожі. Спершу Карлос гадав розвести нове вогнище, але відчув непевність, яка не полишала його з того моменту, як королева ступила на борт. У серці крилася тривога, змішана з легким передчуттям відкриття, яке переверне все, що він знав про ці землі. 

Зітхнувши, моряк повів своє судно крізь вузький прохід між колючими скелями. Туман, що донедавна огортав острів, тепер розсіявся, відкриваючи шлях додому. Та водночас Карлос усвідомлював: щойно він перетне цей рубіж — дива Туманних Островів лишаться позаду, але залишать у ньому слід, що болітиме до кінця життя. 

Поки корабель неквапно рухався до відкритого моря, Карлос сидів біля підніжжя щогли, розглядаючи свій старий амулет. Тепер він обертав його у пальцях, згадуючи древні легенди, почуті ще в дитинстві. Його дід розповідав, як існували чотири стихії драконів: Лід, Вогонь, Вітер і Туман. Два перших нібито вижили — льодові та вогняні дракони. А от про вітряних і туманних згадували хіба в казках: вони зникли разом із королівським родом, що колись захищав ці землі. 

«Коли спадкоємниця Туманних Островів повернеться, — казав дід, — усі чотири стихії драконів знову возз’єднаються. Та разом із тим прокинеться й той, кого світ боятиметься більше, ніж саму смерть…» 

Карлос згадав погляд Августи. Її очі виблискували надприродним світлом, ніби вона бачила те, що лишалося прихованим від інших. Вона не була просто королевою людей. Чимдалі він думав про це, тим сильніше відчував: у ній була кров давніх володарів морів і туманів, тієї самої зниклої стихії, яка могла відчинити браму великих змін — або ж великої руїни. 

З кожним ударом хвиль об борт він відчував на собі тягар знання, яке мусив нести на материк. Але кому він міг про це розповісти? Хто повірить старому морякові, який твердить, що бачив живий туман і магію, забуту світами? 

Палуба злегка захиталася — вітер змінив напрямок, приносячи знайоме солоне повітря. Карлос підвівся, поправив вітрила й подивився на небокрай. Він чітко відчув, як серце стискається: цей шлях назад буде значно складнішим, ніж подорож до Туманних Островів. Адже тепер він знав — у королівстві назріває щось невимовно велике, і не кожен переживе цю бурю. 

«Коли повернуться всі чотири стихії, — згадав він слова діда, — світ або оновиться, або зазнає такого лиха, що йому не буде порятунку».