Стівен Кінг - Керрі

не хотіла нічого бачити, але таки бачила; світло було надто яскраве, і вона бачила всі обличчя, роти, зуби, очі. Бачила власні закривавлені долоні перед обличчям.

До неї бігла міс Дежарден, і її обличчя було сповнене брехливого співчуття. Керрі бачила, що під поверхнею справжня міс Дежарден хихотіла й реготалася з гіркою вредністю старої діви. Губи міс Дежарден розкрилися, і з них вирвався жахливий, повільний, глибокий голос:

— Дай я тобі допоможу, люба. Ох, мені так шко…

Вона вдарила в її бік,

(раз-два)

Міс Дежарден полетіла геть, відскочила від стіни коло краю сцени й упала лантухом.

Керрі бігла. Вона промчала крізь гущу людей. Руки тримала перед обличчям, але все одно бачила все крізь тюремні ґрати своїх пальців, бачила їх, бачила, які вони — прекрасні, огорнуті світлом, убрані в яскраві, янгольські шати Визнання. Блискуче взуття, ясні лиця, акуратні зачіски родом із салонів краси, сукні з блискітками. Вони відступали від неї, наче від зачумленої, але продовжували сміятися. Тоді хтось підступно підставив ногу

(о саме це завжди йде слідом о так)

і вона впала на руки й коліна, і поповзла, поповзла підлогою, а волосся, що злиплося від крові, лізло їй в очі, вона повзла, як святий Павло по дорозі в Дамаск, коли його очі засліпли від світла. Далі хтось ще має дати їй під сраку.

Але ніхто не дав, і вона знову зіп’ялася на ноги. Усе почало прискорюватися. Вона вискочила з дверей, дісталася вестибюля й злетіла вниз тими ж сходами, якими вони з Томмі так велично увійшли дві години тому.

(томмі мертвий заплатила повну ціну повну ціну за те що принесла чуму до цього світлого місця)

Вона спустилася великими, незграбними стрибками, а звуки реготу билися навколо неї крилами гайвороння.

Тоді — темрява.

Вона тікала через широку галявину перед школою, загубивши обидва свої випускні черевички й біжучи босоніж. Коротко підстрижений шкільний газон був наче оксамит, легенько притрушений росою, і сміх залишився позаду. Вона почала потроху заспокоюватися.

А тоді її ноги таки заплуталися, і вона простяглася на весь зріст коло флагштока. Вона лежала нерухомо й дихала уривками, зарившись розпаленим обличчям у прохолодну траву. З очей полилися сльози сорому, такі ж важкі й гарячі, як перші краплі менструальної крові. Її побили, її здолали, раз і назавжди. Все скінчено.

Вона дуже скоро примусить себе підвестися й піде, крадучись задніми провулками, додому, тримаючись у тіні на випадок, якщо її хтось шукатиме, знайде маму, визнає, що помилялася…

(!! НІ !!)

З глибин її душі раптом зринула сталь — чимало сталі — і рішуче сказала своє слово. Комірка? Нескінченні безладні молитви? Брошурки, хрест і самотня механічна пташка в шварцвальдському годиннику, що відмірятиме решту годин, днів, років і десятиліть її життя?

У її голові зненацька ніби увімкнувся відеопрогравач, і вона побачила, як до неї бігла міс Дежарден і як вона відлетіла вбік, наче ганчір’яна лялька, коли Керрі приклалася до неї силою своєї думки, навіть не замислившись над цим.

Вона підняла вгору облите червоним обличчя, закотила очі й дико подивилася на зірки. Вона забула про дещо.

(!! СИЛА !!)

Настав час їх провчити. Показати їм. Вона істерично захихотіла. То був один з улюблених виразів її мами.

(мама приходить додому ставить сумку окуляри блискають ну сьогодні я вже показала тому елту на роботі)

У спортзалі були розприскувачі води. Вона могла б їх увімкнути, легко. Вона знову захихотіла, звелася на ноги й пішла босоніж назад, до входу у вестибюль. Увімкнути розприскувачі й закрити всі двері. А самій дивитися всередину, так, щоб вони її бачили, стежити й сміятися з того, як вода руйнуватиме їхні сукні та зачіски, як вона змиє блиск із їхнього взуття. Вона тільки шкодувала, що не зможе облити їх кров’ю.

Вестибюль стояв порожній. Вона спинилася на середині сходів і РАЗ-ДВА — усі двері махом зачинилися під дією сили, яку вона зосереджено скерувала на них, зламавши пневматичні прикривачі дверей. Вона почула, як хтось із них закричав, і для неї то була музика, солодка й ніжна.

Якусь мить нічого не змінювалося, а тоді вона відчула, як вони натиснули на двері, прагнучи їх відкрити. Тим тиском можна було знехтувати. Вони потрапили в пастку

(пастка)

і це слово сп’янило її. Вони опинилися під її підошвою, в її владі. Влада! Яке ж то слово!

Вона пройшла решту шляху й зазирнула всередину, а там Джорджа Довсона притисло до скла, і він бився й штовхався, а його обличчя скривилося від натуги. За ним були й інші, і всі схожі на риб в акваріумі.

Вона глянула вгору — так, онде вони, труби водогону з маленькими сифонами, схожими на металеві маргаритки. Труби проходили крізь невеличкі отвори в зеленій шлакоблочній стіні. Їх там було дуже багато, згадала вона. Вимоги пожежної безпеки чи щось таке.

Пожежна безпека. Блискавичний спогад — вона пригадала

(чорні товсті дроти як змії)

дроти живлення, прокладені по всій сцені. Публіці їх не було видно через вогні рампи, але їй доводилося обережно переступати через них, коли вони йшли до трону. Томмі тримав її за руку.

(вогонь і вода)

Вона потяглася думками всередину, намацала труби, прослідкувала, куди вони ведуть. Холодні, повні води. Вона відчула в роті присмак заліза, льодяного мокрого металу, присмак води, яку п’ють із садового шланга.

Раз-два.

Якусь мить нічого не відбувалося. Тоді вони почали відступати від дверей і озиратися. Вона підійшла до прямокутного віконечка у дверях і зазирнула всередину.

В спортзалі пустився дощ.

Керрі всміхнулася.

Вона накрила не всіх, а тільки частину людей. Але зрозуміла, що, маючи протипожежну систему перед очима, легше простежувати думкою, куди ведуть труби. Вона почала вмикати інші розприскувачі, тоді ще і ще. Але цього було не досить. Ніхто не плакав — отже, ще не досить.

(зробити їм боляче боляче боляче)

На сцені біля Томмі стояв хлопець. Він дико махав руками й щось вигукував. Вона дивилася, як він спустився й побіг до обладнання рок-гурту. Ухопився за одну з мікрофонних стійок і закляк. Керрі захоплено дивилася, як його тіло засіпалося в майже нерухомому електричному танці. Його ноги човгали у воді, волосся стало сторчма, рот розкрився, наче в рибини. Він виглядав кумедно. Вона засміялася.

(заради ісуса нехай тоді вони всі стануть такі кумедні)

А тоді раптовим сліпим поривом вона вхопила стільки сили, скільки могла намацати.

Деякі лампи згасли. Якийсь дріт під напругою втрапив у калюжу води, і там сліпуче