Жюль Верн - Таємничий острів

— так, водоспад! — підтвердив Сайрес. — І ми скористаємося його силою. Ходімо, ходімо швидше!

І інженер рішучим кроком подався назад, закликаючи за собою свого друга. Той так вірив у Сайреса Сміта, що ні на хвилину не засумнівався в успіху його задумів. Одначе наміри ці були вкрай зухвалими… Як проломити гранітний вал? Як без пороху, з жалюгідними саморобними інструментами розсунути незламні скелі? Чи не брався інженер Сміт за непосильну справу?

Коли Сайрес Сміт і журналіст повернулися до Нетрів, Герберт і Пенкроф розвантажували пліт, на якому вони привезли дрова.

— Зараз дроворуби свою справу закінчать, містере Сайрес, — сміючись, сказав моряк, — і якщо вам знадобляться мулярі…

— Мулярі не потрібні, а от хіміки — обов’язково, — відповів інженер.

— так, так, — підхопив Гедеон Спілет. — Хочемо острів підірвати…

— Підірвати острів? — здивовано вигукнув Пенкроф.

— Принаймні частину острова! — уточнив Гедеон Спілет.

— Ось послухайте, друзі мої, — почав інженер. Він розповів товаришам про зроблене відкриття.

На його думку, всередині гранітного кряжа, на якому знаходиться плато Круговиду, повинна бути більш-менш велика печера, і Сайрес Сміт мав намір проникнути в неї. Для цього потрібно, говорив він, понизити рівень води в озері й оголити отвір стоку, по якому виливається зайва вода. Як же це зробити? Дуже просто — дати воді інший, ширший вихід. Отже, необхідно приготувати вибухову речовину і, пустивши її в хід, зробити озеру неабияке «кровопускання» в іншому місці берега. І ось він, Сайрес Сміт, спробує скласти сильну вибухову суміш з тих матеріалів, які природа надала в його розпорядження.

Чи варто говорити, що всі, а особливо Пенкроф, із захватом зустріли цей план. Героїчними зусиллями підірвати граніт, створити водоспад, — морякові це припало до душі! І раз інженеру Сміту потрібні хіміки, Пенкроф згоджувався виступити в ролі хіміка з таким же успіхом, як у ролі муляра або шевця. Він готовий був робити все, що завгодно, навіть перетворитися на вчителя танців і гарних манер, якщо це знадобиться, говорив він Набу.

В першу чергу Набу і Пенкрофу доручили оббілувати вбитого дюгоня, зрізати з туші весь жир, а м’ясом запастися. Посланці негайно вирушили до озера, навіть не попросивши докладніших роз’яснень. Їхня віра в Сайреса Сміта не знала сумнівів.

Кілька хвилин потому рушили в дорогу і троє інших колоністів — Сайрес Сміт, Герберт і Гедеон Спілет; волочачи за собою великий кошик, вони йшли вгору за течією ріки до родовища кам’яного вугілля, де було також дуже багато сірчаного колчедану, що зустрічається в перехідних формаціях порівняно недавнього походження. Сайрес Сміт уже приносив зразки цього мінералу.

Цілий день троє геологів перетягали до Нетрів купи піриту, до вечора його зібралося там кілька тонн.

У понеділок, наступного ранку, 8 травня, інженер почав свої досліди. Піритоносні сланці в основному складаються з вуглецю, кремнезему, окису алюмінію і сірчистого з’єднання заліза — його там найбільше за все; потрібно було виділити сірчисте залізо і якомога швидше перетворити його на залізний купорос, а одержавши залізний купорос, добути з нього сірчану кислоту.

таку задачу і поставив перед собою Сайрес Сміт. Сірчана кислота знайшла широке застосування в усьому світі; її використання для потреб виробництва є показником промислового розвитку будь-якої країни. Надалі сірчана кислота виявилася дуже корисною колоністам при виготовленні ними свічок, дубленні шкір і т. д. Але зараз інженер хотів добути її для іншої мети.

Вибравши за Нетрями майданчик, колоністи ретельно його вирівняли, склали там багаття з хмизу і дров; на нього поклали шматки залізного колчедану так, щоб між ними проходило повітря, а зверху засипали тонким шаром сірчаного колчедану, подрібненого на шматочки завбільшки з горіх.

Склавши все це, запалили багаття; розпечені сланці спалахнули, тому що містили вуглець та сірку. Тоді зверху поклали ще кілька шарів подрібненого колчедану, і всю цю величезну купу прикрили зверху землею і дерном, залишивши лише кілька отворів, як це робиться, коли складають купу дров, перепалюючи їх на вугілля.

Палаючій без руху купі мінералів і палива, у якій відбувалися хімічні перетворення, дали спокій — потрібно було не менше десяти — дванадцяти днів для того, щоб колчедан перетворився на сірчисте залізо і далі на залізний купорос, а окис алюмінію — на сірчанокислий алюміній, тобто на однаково розчинні з’єднання, тоді як кремнезем і вуглець, що перейшли в попіл, нерозчинні.

Поки відбувалися ці хімічні процеси, колоністи під керівництвом Сайреса Сміта зайнялися іншою роботою і виконували її не тільки ретельно, але з якоюсь шаленою заповзятістю.

Наб і Пенкроф зрізали весь жир з туші дюгоня і склали його у великі глиняні корчаги. З цього жиру потрібно було виділити одну з його складових — гліцерин. Для цього вистачало обробки його содою або вапном. І в тому й в іншому випадку вийшло б мило і виділився необхідний Сайресу Сміту гліцерин. Як ми знаємо, вапна колоністи мали вдосталь, але обробка жиру вапном дає нерозчинне і, отже, непотрібне мило, тоді як при обробці содою вийшло б розчинне мило, яке б згодилося колоністам у їхньому повсякденні. Як людина практична, Сайрес Сміт вирішив обробити жир содою. Добути соду виявилося не так вже важко. Море викидало на берег дуже багато водоростей — кременисті, фукоїди, морський мох та інші. І ось колоністи зібрали цілі купи водоростей, спочатку їх висушили, а потім спалили у відкритих ямах… Згоряння тривало кілька днів, і температура піднялася так високо, що попіл розплавився; в результаті перепалювання вийшла суцільна сірувата маса, давно відома як натуральна сода.

Тепер Сайрес Сміт мав можливість обробити жир содою, одержавши в такий спосіб розчинне мило і нейтральну речовину — гліцерин.

Але цього ще було замало. Для майбутніх робіт Сайресу Сміту вимагалася азотнокисла сіль, більш відома під назвою селітри. Сайрес Сміт міг би одержати її, обробивши азотною кислотою вуглекислу сіль поташу, яку легко витягти з попелу рослин. Але азотної кислоти він не мав, — саме її й хотів він одержати. Отже, тут було зачароване коло; здавалося, виходу не знайти. На щастя, сама природа надала інженеру Сміту селітру — довелося тільки потрудитися, щоб її зібрати. Герберт відкрив цілі поклади селітри в північній частині острова, біля підніжжя гори Франкліна; залишалося тільки очистити цю азотнокислу сіль.

Усі ці різноманітні роботи тривали тиждень; закінчилися вони перш, ніж відбулося перетворення сірчистого заліза на залізний купорос. Колоністи ще встигли доти виготовити глиняні вогнетривкі посудини і скласти цегляну піч особливого пристосування для майбутньої перегонки залізного купоросу. Все закінчили 18 травня і того ж дня майже завершилися хімічні процеси, що відбувалися.