Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

Пройшло більше години, Венрум вже сонний сидів у тіні трактиру за столиком, очікуючи дівчат. Змінилося в ньому всього нічого: шапка більше не зім'ята, тай вуса підправлені.

Вічі вийшла одягнена у просту зелену сорочку, червоні штани та шкіряну куртку з короткими рукавами.

Морфіна була одягнена у трохи вишукану легку голубу сукню. Ельфійка любила прикрашатися, на довгі вуха вона начепила по чотири різних сережки з різних металів, а своє світле волосся склала у косичку, на кінці якої висіла золота шпилька з маленьким ізумрудом.

Оріса прибула остання, з найменшими змінами у зовнішності, був помітен макіяж біля очей, розчесене пряме волосся. Одяг був повністю незмінний, її звичайна пластинчаста броня із чорної шкіри.

— Я так розумію всі зібралися. Доволі гарно причепурилися.

— Дякую, нас же буде бачити сам імператор та багато інших високородних гостей. — відповіла Морфіна.

— Хоча про вас двох складно сказати, що вам сильно важлива ця зустріч. Ну це й добре, з одного боку. Ну, ходімо. — Венрум підвівся з-за стола та разом вони направилися у трохи відкриту браму палацу.

Всередині під лінійку стояла дюжина як один схожих слуг у синьо-жовтих камзолах, широких штанях та коричневих туфлях.

Помітивши четвірку найближчий з лінійки підлетів до гостей та шляхетно преклонився.

— Панове, вас провести у бенкету залу? — з повагою не підіймаючи голову запитав слуга.

— Так, будь ласка. — оглядаючи приміщення від стін до стелі відповів Венрум.

— Ходіть за мною. — промовив слуга та попрямував широкими коридорами.

Всередині підлога була з мармуру, під стінами стояли височені колони, світло проходило з вулиці крізь непрозорі вітражі, розмальовуючи приміщення у всі кольори веселки.

— Агов, Вічі, ти йдеш, — Венрум єдиний хто помітив, що ферарія застигла в ступорі від величності та невинності приміщення.

— А? Так, звісно, я вже йду! — дівчина вструсилася, протерла очі та поспішила наздогнати друзів.

Слуга зупинився перед високими темними дверима та вочередь поклонившись жестом запросив гостей у залу.

Як тільки група підійшла до величних, прикрашених золотими узорами дверей, вони з гучним гуркотом повільно розпахнулися.

Зала була повністю зроблена із граніту, під колонами були розташовані столи з частуванням, у центрі, перед невисокою сценою були розставлені лавки з м'якими шовковими списками та седінням. А біля одного зі столиків стояли лорд Вомір, у своєму малиновому камзолі та лорд Грейблейд у повному латному обладунку, окрім шолому. Він недовірливо дивився на щось розповідаючого Воміра та крутив свій довгий срібно-сивий вус, а потім несподівано взірвався.

— Замовкни! Я вже зрозумів що твій задум повний неповаги до імператора і всіх інших гостей! Хочеш пограти в інквізицію я заважати не буду, але вплутування моїх людей та й взагалі усіх тут присутніх своїми підступними задумами я терпіти не хочу! Та й взагалі, як ти посмів допустити те, що сюди…

— Сіре Грейблейд, прошу, заспокойтесь. — майже не помітно Вомір низнув головою у бік четвірки.

Венрум помітив їх дивний діалог і вже хотів звернутися до панів, однак його відволік вигук Оріси.

— Вічі, дивись! Тут є смаколики майже з усього світу! Дуже рекомендую м'ясо слона з острову Йорр-Фагар, ніхто не кладе так багато спецій при його приготуванні, окрім ельфів з того острову.

— Ельфи? Такі як Морфіна?

— Ні, нажаль таких як я в світі залишилось дуже мало… Це ельфи які живуть у спекотних регіонах, на даний час на тому острові, що являє собою одну велетенську савану. Раніше куштувала шоколад? — Морфіна взяла зі столу шоколадне яйце та протягнула його ферарії.

— Ні, вперше чую та бачу таке. І вибач, що засмутила… — Вічі взяла смаколик та почала розглядати у руці.

— Та не треба вибачитись, вже скільки часу пройшло… Кусай швидше, інакше розтане! Куштуй невеликими порціями, дуже солодке. — посміхнулася ельфійка та взяла собі шпажку із сирами.

— Дівчата, щось у мене шлунок розболівся… піду присяду у себе в кімнаті… — несподівано Венрум попередив друзів, озираючись на вартових під стінами, яких помітно побільшало.

— Чого? Ми ж тільки що прийшли! Ну, гаразд. Давай допоможу? — Оріса підійшла та поклала долоню на спину.

— Та ні, не треба.

— Мені не складно!

— Ай ну ходімо. — махнувши рукою погодився чоловік.

Тільки вони почали прямувати до виходу, як їм на зустріч вийшов Волфрік із трійкою вартових.

— Венруме, ти ще повернешся до нас? — хитро посміхаючись спитав хлопець.

— Та в шлунку якось щось таке… а поки не помітив тебе думав пізніше ще прийти.

— Вибач, але лорд Вомір хоче трохи зайняти у тебе часу. Схопіть його. — наказав хлопець і двоє стражників схопили під руки чоловіка та повели назад до зали.

— Агов! Волфріку! Що це ти виробляєш? — обурилася Оріса.

— Орісо, заспокойся. Вислухай лорда Воміра і все зрозумієш. Венрум дуже небезпечна людина.

— Я це… 

— Гаразд. Послухаємо, що скаже цей боягуз. — з видохом вимовив Венрум, та тримаючи голову високо віддався солдатам.

Коли вони притягнули його назад у банкетну залу, то лорд Вомір, вже в оточені двох дюжин солдат зверхньо дивився на чоловіка.

— Венруме, настав час, коли ти розкрив свою сутність. Розкрив істинного себе! Радій, бо сам імператор Кварцій буде споглядати на цей суд! — людина у масці показав рукою на балкон, де виднілася широка фігура у темносиній мантії, на якій відблискували золоті узори.

— Ага. У чому мене звинувачують?

— Дуже гарне питання! — Лорд дістав із рукава згорток паперу, розкрив його і почав зчитувати текст. — Венрум із Лосаноса звинувачується у небезпечному вченні, застосуванні єретикської магії та призовом могутнього диявола у світ людей та звільнені його!

Докази були підтверджені командую розслідування та свідками! Владою даною мені, лорду Воміру де Мальсону імператором, керуючись висновками розслідування, виношу вирок – смерть спаленням! — згорнувши папір лорд знову подивився на Венрума. — Є якісь виправдовування?