Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

та їхня сестра. Робін сподівалася, що така реакція була породжена не оцінкою її здібностей, а якимось загальним чоловічим рефлексом, проте після того їй уже не кортіло говорити про цікавість до детективної справи перед трьома гучноголосими й нестриманими братами. Робін нікому не казала, що пішла вивчати психологію, потай маючи на меті зайнятися складанням психологічних портретів злочинців.

Ґвалтівник спаплюжив її шлях до тієї мети. Він забрав у неї ще й це. Утвердження своєї мрії одночасно з одужанням від стану крайньої вразливості, коли всі чекали, що вона ось-ось зірветься знову, виявилося надто важким. З виснаженості й відчуття обов’язку перед рідними, які так любили й захищали її в найтяжчу мить, Робін відклала мрію всього свого життя, і всіх інших те рішення повністю задовольнило.

А тоді агенція з тимчасового працевлаштування помилково відіслала її до приватного детектива. Вона мала лишитися в нього на тиждень — а лишалася й досі. То було диво. Спершу талан, а далі талант і наполегливість допомогли Робін стати цінною для Страйка (який тоді ледь зводив кінці з кінцями) і зробитися саме тою, ким вона мріяла стати, поки чужий чоловік не використав її для задоволення своїх збочених бажань, ніби неживий одноразовий предмет, а потім побив і придушив.

Нащо, нащо вона розповіла Страйкові про те, що з нею сталося? Він переймався через неї ще до того, як почув її історію, а що ж буде тепер? Вирішить, що вона занадто вразлива для такої роботи (цього Робін була певна), а тоді швидко відтіснить її вбік, бо вона нездатна нести тягар відповідальності, який він покладає на напарника.

Тиша й солідність кімнати у георгіанському стилі були нестерпні.

Робін виборсалася з-під важкої ковдри і паркетом рушила до ванної кімнати, де стояла ванна на ніжках і без душу. За п’ятнадцять хвилин, коли Робін уже вдягалася, на столику під дзеркалом задзвонив мобільний (на щастя, вона вчора не забула поставити його на зарядку).

— Здоров,— привітався Страйк.— Як ти?

— Нормально,— ламким голосом відповіла Робін.

Понад сумнів, дзвонить, щоб сказати їй не приходити.

— Щойно телефонував Вордл. Вони знайшли решту тіла.

Робін аж гепнулася на одноногий табурет, обіруч притискаючи телефон до вуха.

— Що? Коли? Хто вона?

— Розповім, коли заберу тебе. Вони хочуть з нами поговорити. Буду під готелем о дев’ятій. Обов’язково щось поїж,— додав він.

— Корморане! — гукнула Робін, поки він не повісив слухавки.

— Що?

— Я... я досі в тебе працюю, так?

Коротка пауза.

— Ти про що? Звісно, ти в мене працюєш.

— Ти не... я досі... нічого не змінилося? — спитала Робін.

— А ти робитимеш, як я кажу? — спитав Страйк.— Коли я кажу не ходити поночі — ти тепер робитимеш, як я кажу?

— Так,— відповіла Робін трохи непевно.

— Добре. Побачимось о дев’ятій.

Робін видала довге, тремке зітхання. Нічого не скінчено: він від неї не відмовився. Несучи мобільний назад на столик, вона помітила, що вночі прийшло найдовше текстове повідомлення, яке Робін колись отримувала.

Робін, я не можу спати, думаю про тебе. Ти не уявляєш, як я жалкую про те, що це сталося. То препаскудний учинок, нічим виправдатися. Я мав 21 рік і ще не знав того, що знаю тепер: що немає іншої такої, як ти, і що я нікого не кохатиму так, як тебе. Відтоді не було нікого, крім тебе. Я ревнував тебе до Страйка, і ти можеш сказати, що я не мав такого права через свій учинок. Але, може, я в глибині душі вважаю, що ти заслуговуєш на когось, кращого за мене, і це мені дошкуляє. Я знаю тільки, що я тебе кохаю, хочу побратися з тобою, і якщо ти цього більше не хочеш, я це прийму. Але, будь ласка, Робін, просто напиши мені смс, щоб я знав, що ти жива, будь ласка. Метт хххххх

Робін відклала мобільний на столик і продовжила одягатися. Замовила у працівників готелю каву й круасан і навіть здивувалася від того, наскільки краще їй стало від їжі й питва. Тільки після того вона ще раз перечитала повідомлення від Метью.

...може, я в глибині душі вважаю, що ти заслуговуєш на когось, кращого за мене, і це мені дошкуляє...

Це було дуже зворушливо і дуже не в стилі Метью, який часто казав, що посилання на підсвідомі мотиви — то шарлатанство. Та по цій думці одразу прийшла інша: що Метью так і не викреслив Сару зі свого життя. Вона була однією з його найкращих університетських подруг: ніжно обіймала його на похороні матері, ходила вечеряти з ним, Робін і своїм бойфрендом, досі фліртувала з Метью, досі влазила між ним і Робін.

Трохи подумавши, Робін написала повідомлення у відповідь:

Я в нормі.

Вона чекала на Страйка на порозі «Тезлітту», як завжди акуратна, коли за п’ять хвилин до дев’ятої під’їхав чорний кеб.

Страйк не поголився, й оскільки борода в нього росла добре, то щоки видавалися замурзаними.

— Бачила новини? — спитав він, тільки-но вона сіла в таксі.

— Ні.

— Преса щойно про все дізналася. Коли виходив, бачив по телеку.

Він потягнувся вперед і зачинив пластикову перегородку між водієм і пасажирами.

— Хто вона? — спитала Робін.

— Офіційно її поки що не ідентифікували, але гадають, що це двадцятичотирьохрічна українка.

— Українка? — здивувалася Робін.

— Так...— Страйк завагався, тоді провадив: — Власниця квартири знайшла її розчленоване тіло в морозилці в квартирі, де вона, вочевидь, проживала. Правої ноги немає. Це точно вона.

Присмак зубної пасти в Робін у роті став ядучим; кава та круасан у шлунку заворушились.

— А де квартира?

— Конінгем-роуд, Шепердс-Буш. Нічого не нагадує?

— Ні, я... о Боже. О Боже! Дівчина, яка хотіла відрізати собі ногу?

— Схоже на те.

— Але ж у тої не українське ім’я, правда ж?

— Вордл гадає, що в неї могло бути вигадане ім’я. Ну знаєш — для роботи повією.

Таксі везло їх уздовж Пел-Мелу в бік Нью-Скотланд-Ярду. Обабіч за вікнами пролітали білі неокласичні будівлі: величні, зверхні, байдужі до бід вразливого людства.

— Саме цього Вордл і чекав,— по довгій паузі вів далі Страйк.— Згідно з його теорією, нога належала українській повії, яку востаннє бачили з Корешем Маллі.

Робін бачила, що це ще не все. Вона тривожно дивилася на Страйка.

— В її квартирі знайшли листи від мене,— сказав