Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

Відчинити двері квартири Тесеєві вдалося, не відпускаючи Айзу із рук – всього лише легкою іскоркою магії у ключниці. Виглядало його помешкання… можливо, дещо занедбаним – останні кілька тижнів він більшість часу проводив у “Кривому горбі”, а не в себе вдома. Він залишив схеми і записи розкиданими, а книги з акуратних стосів перетворилися на завали. 

Він сподівався, що Айза не зважатиме. 

Тесей обережно проніс її до ліжка, що притулилося у кутку кімнати та поклав її поверх простирадел, обережно примощуючи голову на подушці. Чи мав він побігти за цілителем? Багато некромантів стикалися із духами, і більшість могли чудово з цим впоратися і самотужки. Тесей сподівався, що Айза – не виняток. 

Вона повернула голову набік і трохи привідкрила очі – але, здавалося, не прокинулася. 

 – Йди геть, – вичавила вона крізь зуби. Її напіввідкриті очі дивилися прямо на Тесея, але він знав, що вона говорить не з ним, а з духом, що заполонив її розум. – Геть, я сказала. Геть! 

Айза крутнула головою і водночас замахала руками; все її тіло стало неспокійним і напруженим. Тесей опустився поряд, намагаючись діяти обережно і зайвий раз її не налякати. 

 – Тихенько, все гаразд. Ти у безпеці, Айзо, – він торкнувся її руки і спробував вкласти її на простирадла. Айза спершу піддалася, але в останню мить з усіх сил вхопилася у його пальці. А сил у неї було достатньо – долоня Тесея наче загорілася вогнем, а пальці натужно зарипіли. 

 – Ну це вже необов’язково. Хоча не можу сказати, що такі вияви прив’язаності мене не тішать, – вичавив він, намагаючись видерти свою долоню. Айза не піддавалася, та через кілька митей вона все ж ослабила хватку і тепер просто тримала Тесея за руку, а не намагалася її видерти чи перетворити у порох. 

 – Ти мені не потрібний, – зрову вперто сказала вона у повітря. – Я не піддамся. Йди, – вона говорила тихо і ледь розбірливо, і Тесеєві доводилося добряче прислухатися, щоб вловити суть її слів. 

 – О ні, люба, я нікуди не піду… – пробурмотів Тесей, прикладаючи відкриту долоню до лоба Айзи. Вона виглядала страшенно блідою і все ще була холодна, але цей холод був підступний, Тесей знав  це зі свого досвіду – у будь-яку мить він міг легко перетворитися у лихоманку. Тож він уважно слідкував і боявся відійти від Айзи більше, ніж на мить. 

Зрештою це все ж довелося зробити. Він обережно припідняв її слабке тіло і витягнув з-під нього ковдру, і нею ж накрив Айзу, обережно підіткнувши краї. Сходив на кухню і знайшов еліксир, заварив чаю – ось тільки поки що не міг дати Айзі ні того, ні іншого. 

Вона все ніяк не прокидалася. За вікном займався світанок. 

Ще через пів години мертвецький холод на шкірі Айзи і справді замінився лихоманкою. Вона дрижала, як наче лежала на льоду, а сама горіла вогнем. Тесей замінював компреси на її лобі кожні кілька хвилин і жалкував, що не може зробити більше. 

 – Шкода, що я не вмію витягати спогади, як ти, – сказав він Айзі. – Від мене зараз користі небагато, відверто кажучи. 

Наче у відповідь на його слова, некромантка потрохи розтулила одне око.