Кейт Фокс - Спостерігаючи за англійцями

красу рослин та садового стилю, які ми обрали відповідно до класової ієрархії, та це ніяк не заважає нашим садкам виконувати роль класових індикаторів.

Класові індикатори та похибка на ексцентричність

Наші смаки формуються відповідно до того, що ми бачимо в садках наших друзів, родичів та сусідів. В Англії ви вже змалечку знаєте, які квіти та ландшафтний дизайн є «гарними» і «вишуканими», а які — «вульгарними» і «бридкими». І на момент, коли з’явиться власний садочок, вас «інстинктивно» з душі верне від усіляких гламурних рослин (на зразок цинії, шавлії, нагідків та петунії), декоративних альпійських гірок, пампасної трави, підвісних кошичків, кольорового бальзаміну, хризантем, гладіолусів, садових гномиків і ставочків із золотими рибками. Це якщо ви належите до верхівки суспільства, звісно. Вам до душі будуть підстрижений у формі прямокутників живопліт, старомодні трояндові кущі, бордюри з трав, клематиси, гліцинія, композиції в стилі садового мистецтва епохи Тюдорів та стежини із йоркського каменю.

Садова мода швидкоплинна, і було б помилкою занадто прискіпливо оцінювати садки з позиції класової приналежності, ще й базуючи свої висновки на двох-трьох квіточках і садових атрибутах. Тут також діє «похибка на ексцентричність», як влучно спостеріг Квест-Рітсон: «Як тільки садівник утвердить репутацію спеціаліста широкого профілю, то цілком може признатися у любові до старомодних, плебейських і шикарних / the naff атрибутів». Я ще додам, що садівником можна й не бути врешті-решт достатньо просто бути високоповажним аристократом або належати до верхівки середнього класу. Соціальний ліфт не конче повезе вас додолу, якщо в садку знайдеться чудернацький гном чи цинії. Їх можуть списати на особисті дивацтва.

Для того, щоб визначити соціальний статус власника саду, краще придивлятися до загального стилю, а не зосереджуватися надміру на окремих класово-семіотичних рослинах. Особливо не варто застосовувати цю техніку, якщо ви слабо відрізняєте староанглійську троянду від чайно-гібридної. Якщо глядіти в корінь, садолюби з нижчих соціальних щаблів у виборі садового стилю, зазвичай,і тяжіють до більш претензійних убрань (самі ж вони толерують терміни «кольоровий» і «барвистий») і впорядкованих композицій (вони б сказали «акуратні» і «охайні»), аніж представники вищих ешелонів.

Садки аристократів виглядають простіше, природніше, буцімто в них не вклалися на всі сто. Кольори там спокійніші і трохи навіть вицвілі. Досягнути такої природності, як і в «нюд» макіяжі, не так вже й просто і дуже часозатратно — можливо, що й набагато складніше, аніж ті під лінійку сформовані клумбочки і виструнчені рядочки квітів у садах нижчих класів. Зусилля тут не впадають у вічі. Сад скидається на чарівливий, бурхливий вихор, де ґрунт або не проглядається, або ледь-ледь видніється поміж буйнотрав’ям. Вищі класи та верхівка середнього класу вважає, що педантично викорінювати нещасні пару бур’янців та рівняти під лінійку газони — це явні ознаки приналежності до соціальних низів.

Заможніша верхівка, ясна річ, наймає садівників із нижчих класів, щоб ті рівняли їм газони під лінійку і педантично викорінювали бур’яни. Тому їхні сади можуть часом виглядати занадто прилизаними. У розмові ж ви з’ясуєте, що це в них просто садівник-перфекціоніст та й годі! (Фред — страшний педант — його шляк трафляє, якщо вряди-годи якась нещасна маргаритка схилить голівку на «його» газон!) Манера їхнього нарікання така ж поблажливо-зверхня, як і в бізнесменів та керівників, які збиткуються зі своїх надміру старанних секретарок. («Та мене й близько не підпускають до картотеки! Ще, чого доброго, переплутаю ті її дорогоцінні, розкладені по кольорах, папки!»)

Правило іронічного гнома

Дайте собі спокій із пролетарськими педантами-садівниками, а от якщо ви зауважите неочікуваний і непомильний плебейський артефакт у панському садку, то варто все ж поцікавитися у власників, що це таке. Відповідь скаже вам значно більше про класову приналежність власників, аніж сам артефакт. Одного разу я делікатно поцікавилася, що це за садовий гном у садку вихідця із верхівки середнього класу (я сказала щось розумне, на кшталт: «О, гном!»). Власник саду пояснив, що це така форма «іронії». Я у відповідь запитала, перепрошуючи за невігластво, як зрозуміти, що цей гном є актом іронії, а не просто собі звичайний гном? Він набурмосився і просопів, що досить глянути на його садок і одразу ж стане ясно, що гном — це іронічний стьоб.

Садовий гномик, не вгавала я, завжди є свого роду жартом, в якому б садку він не був — тобто ніхто не сприймає їх поважно і не вважає мистецьким об’єктом. Трохи спантеличено і зовсім непереконливо (ще й якось роздратовано) він відповів, що вся сіль в тому, що простолюдини вважають гномів по-справжньому смішними, то його гном смішний тільки тому, що виглядає як приший кобилі хвіст в цьому «панському» садку. Перефразуємо: гномики родом з муніципальних будинків — це жарт, а його гном — це поглумка із простацьких смаків, жарт, що експлуатує тему класовості суспільства. Грань тонка, але дуже чітка. Більше мене в гості не запрошували, як ви вже зрозуміли.

З реакції господаря очевидно, що він належить до верхівки середнього класу, а не до аристократії. Власне кажучи, я спершу помилково завищила його клас, та коли він сказав про «іронію», соціальний ліфт опустився на півкласу нижче. Справдешній пан або просто зізнався б у пристрасті до садових гномиків (і ще б охоче взявся показувати решту представників гномського народу, якими рясніє його елегантно-розхристаний сад), або сказав би щось на зразок: «О, так, мій гномик. Дуже його люблю». Прошу дуже, робіть висновки самі. Аристократам байдуже, що про них думають цікавські антропологи (та будь-хто, зрештою). Та й вони не потребують іронічних гномів, щоб підкреслити свій статус.

Домашні правила та англійськість

Чи можуть наші неписані правила про дім та сад допомогти у визначенні, уточненні та розширенні «граматики» англійськості? Чи вдалося відшукати і утвердити нові риси на роль «визначальних ознак» англійськості? Беручи до уваги, що дім і сад — це дві наші манії, було б дивно, якби аналіз засадничих правил не пролив світло на специфіку англійського менталітету.

Усі люди мають територіальний інстинкт, та англійці, зі своєю манією гніздування і домашнього вогнища, на цьому не спинилися. Чи не всі опитані в ході дослідження зауважили, що англійці просто зациклені на своїх домівках. І ніхто до пуття не знає чому. Зацитуємо Джеремі Паксмена, який впритул наблизився до розуміння цієї визначальної риси: «Замість Батьківщини англійці мають “дім”[41], та це не пояснює нашу невротичну зацикленість на тому домі. Спроба скорелювати наш дім та нашу погоду виглядає непереконливо: в інших країнах погодні умови ще більше сприяють пошуку прихистку, але там аж ніяк нема такої фанатичної тенденції до гніздування, як у нас».

Мені здається, що певні ключі до «домо-манії» можна розгледіти у попередніх розділах книжки, коли ми аналізували інші правила англійськості. Правило рову та підйомного мосту вп’яте репрезентує зацикленість