Олександра Малінкова - Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова

ГЛАВА 30

Данієль.

Описуються події які відбулися декількома годинами раніше.

Ось бачу, як Поліна виходить з офісу. З розчервонілим обличчям, припухлими від поцілунку губами.

Як здогадався? Та не треба бути провидцем! Самовпевнений Клемков йде відразу за нею, та ще й, нахаба, витирає її помаду з своїх губ! 

До болю стискаю кулаки. Знову поступитися? Не цього разу! Вона моя! І буде моєю! 

Зараз же поясню цьому покидьку, щоб і поряд з нею не ошивався. Та Майкл хапає мене за руку.

- Не зараз! - шепоче мені. - Іншого разу!

- Іншого разу! - повторюю за ним, неначе глузуючи сам з себе, зціплюю щелепу.

- Ходімо з нами сьогодні! - знову повертає мене до реальності Майкл. 

- Що я забув у клубі? Та ще й разом з леді Ді *(мова йде про Діану). В тебе з нею серйозно?

- Звичайно ні! Між нами взагалі нічого немає! Вона подружка з якою можна поринути у всі тяжкі! - пояснив брат.

- Ясно! 

Поринути у всі тяжкі. Зараз це звучить не так вже й абсурдно! Напитися - іншими словами, чому б і ні? Коли я робив це в останній раз? Вже не пригадаю!

- Добре! Я з вами! - відповідаю і Майкл приходить у захват.

- Ходімо! в мене є пляшка чудового віскі! - хапає мене за руку й тягне назад у офіс. - Навіщо чекати до вечора, якщо можна розпочати вже зараз! Тим паче пані “великий бос” забрала звідти вже свою дупу!

Слухняно йду за ним. А вже через десять хвилин спостерігаю, як він розливає бурштинового кольору рідину по маленьким келишкам та тонко нарізає сир з пліснявою. 

- Поясни, нахіба, вона тобі взагалі здалася? - збуджено запитує після першої порції витриманого віскі.

- Не знаю! - обхоплюю долонями скроні. - Якби ж я знав відповідь!

- Ні, ну я звичайно бачу, що вона вже не те убоге бридке та прищаве створіння, якою була шість років тому. Ну добре, раз покатати на колінах, а потім вказати на її місце можна! 

- Майкле… Досить! - ця розмова вже починає мене напружувати. - Чого ти взагалі на неї з’ївся? 

- Я-я? - вираз на його обличчі стає ображено-щемливим. Наче намовляю на бідолашного. 

- Та ладно! Досить вдавати невинність! Я в той час жив з Вами під одним дахом! Пам’ятаєш? І складати факти теж вмію!

- Не знаю! - Майкл зрозумів, що цей номер зі мною не пройде і бінго, маску скинуто. - Є щось в ній таке, від чого кров в моїх судинах закіпає. Наче бачить мене наскрізь. А те що вона знаходить і відчуває в нетрях мого несвідомого, лякає мене до чортиків. Всі мої демони шикуються й наче змушують мене здолати цю відьму, доки вона не покінчила зі мною першою! 

До такої відвертості, якщо чесно, я був не готовий. 

- В мене навіть волосся встає на загривку, коли ця дівка поряд! - продовжив він. 

- В мене теж! - насупився я. 

Потягнувся й налив собі ще віскі. Відчуваю, нічка буде цікавою…

 

Клара.

Зробила глибокий вдих, натягнула на обличчя привітну посмішку й зайшла до лікарняної палати чоловіка.

- Любий, як ти? - прошепотіла з ніжністю, та ще так щиро, що аж сама майже повірила.

- Трішки краще! - кволо відповідає й бере мене за руку.

Боже! Як втриматися від огиди. Натомість знову посміхаюся. Головне, щоб не було схоже на оскал.

- Я так рада! - знову шкірюся, а рукою вже лізу до свого кейсу та дістаю газету з статтею про твою “любу” донечку. Думаю після неї про покращення твого стану мова вже не йтиме.

Розгортаю й кладу йому на живіт газету.

- Що це? - цікавиться й тягнеться за окулярами.

- Я подам! - випереджаю його й дістаю їх першою.  - Поглянь сам! А інакше я знову не зможу стримати емоцій.

Чекаю декілька хвилин, спостерігаючи блаженно, як на його обличчі майже одразу залягають глибокі зморшки, особливо на переніссі, погляд стає холодним та суворим.

- Мені прикро! - ага, як же ж. Та я танцювала добу, коли ця газета з'явилася на перших шпальтах. 

Не без участі Майкла, звичайно. Просто він з'явився в потрібному місці в потрібний час.  Хто винен, що та Полька, сама подарувала такий компромат на себе!? Треба краще обирати чоловіків. 

А я ж навіть за Данієля промовчала. Так, зізнаюся, тримала їх зв'язок за запасний варіант, якби бовдур-чоловік відкинувся й усі пожитки переписав на доньку, яка через шість років з'явилася, як чорт з табакерки! 

Чого це їй не жилося в Англії. Тітка залишила дім та ще й якісь фінанси. Нащо було припхатися на батьківщину. Та ще й не лише припхатися, а й сплутати всі карти, своєю появою. 

- Любий… - почала знову обережно з удаваною ніжністю. - А якщо Поля закохається в цього Клемкова, молода ж дурна, гаряча… Він же ж обдере нас до нитки! 

- Я теж зараз думаю про це! - відповідає мені. - Треба зателефонувати адвокату, призначити зустріч. Хочу змінити заповіт.

Алилуя! А день перестає бути похмурим! Ай Кларонько! Ай молодчинка! Ай як гарно все обставила. 

Шкода навіть, що Сергійко зіграє в ящика, щойно змінить заповіт, а доведе його до цього звичайно люба донька, черговою своєю вихідкою!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍