Надія Борзакова - Брехня, Надія Борзакова

Глава 27

Худенька, як і тоді, тільки з підстриженим під каре і завитими волоссям. Одягнена в тонку синю блузку без рукавів і прямі брюки, на ногах босоніжки без підбора.

- Кіро, привіт!

- Яким вітром…. Ой, це ж Оля, так? Вступила сюди? Ну, я повинна була здогадатися, що принаймні одна з вас точно вирішить піти стопами батька.

- Так і є. Дуже приємно з вами познайомитися.

- Ніяких «ви». Ну або тільки на заняттях.

- Ти викладаєш? - здивувалася я, адже Кіра мріяла про медичну практику, а не про викладання.

- Так, - посмішка стала сумною, - Так вийшло. Слухайте, зараз я повинна йти, але дуже б хотілося поспілкуватися ще. Ти скільки ще будеш в місті?

- Довго. Я ніби як повернулася.

- Здорово. Запиши мій номер, тоді.

Ми домовилися зустрітися вже наступного вечора. У міру спекотна погода була ідеальна для літньої тераси в обраній нами кав'ярні. Та знаходилась в мальовничому сквері зі ставком, повному чистої майже прозорої води. Зробивши замовлення, ми почали дивитися на білосніжних лебедів, що розсікали воду з неквапливою і повної гідності грацією.

- Якщо чесно, не думала, що ти повернешся. Стільки років минуло.

- Я теж не думала, - заданий нею тон розмови імпонував мені, - А потім зрозуміла, що нічого мені робити і поруч з чоловіком, і в тій країні. І, знаєш, не пошкодувала ні на хвилину. Тут я вдома.

Офіціант приніс замовлення - мій «латте», її «американо» без кофеїну, пару круасанів і пішов.

- Уже пізно, звичайно, але все одно. Прости за те, як я поїхала. Потрібно було попрощатися або хоч потім на зв'язок вийти ... Але я не могла спілкуватися ні з ким, хто хоч якось пов'язаний ....

- Я все розумію, - відмахнулася дівчина і надпила кави, - Сама ж теж не могла після ... Ой, ти ж не знаєш, напевно. Сірий, він ... Він загинув.

- Знаю. Поїхали на кладовищі з сім'єю, і я випадково на його могилу натрапила ...

- Напевно те, що ви порвали з Артемом, і ти поїхала навіть добре якоюсь, - задумливо промовила Кира після паузи, - Майже відразу таке почалося, - вона запнулася і похитала головою.

- Що?

- Мені Сірий мало розповідав про їхні справи. Тому з чого все почалося і навіть коли саме не знаю. Просто одного разу ввечері зателефонував Ігор і сказав, що Артем розбився. Ми кілька днів майже не відлучали з лікарні. Твій тато, до речі, був у числі лікарів, які його лікували.

- Був. Й а ні слова мені не сказав.

- Віка, що б це змінило?

- Я б повернулася. Я б повернулася того ж дня, - я зробила великий ковток ще досить гарячого напою. Він обпік язика і це допомогло взяти себе в руки.

- І опинилася б у небезпеці, - Кіра присунулася до мене і обняла за плечі.

- Стривай. Аварія .... Аварія не випадковість? - враз пересохлими губами, запитала я.

- Сірий при мені заперечував, але я розмови чула. Йому колеса прострелили.

Його намагалися вбити! Артема намагалися вбити і мало не вбили!

- ... Сірий приволік мене за місто. Стверджував, впевнено так, що боятися нема чого, що від'їзд просто для спокою. Я повірила. Не варто було, але я ж і уявити не могла, - вона змахнула сльози, що виступили на очах, - Залишив зі мною Дениса. Ти пам'ятаєш його - високий, худорлявий такий. І ще кількох хлопців. А наступного дня, точніше, вже наступної ночі ... Ден розбудив мене і сказав, що Сірого поранено і треба їхати в лікарню, - вона схлипнула, - Його не врятували, Віка. А я не встигла попрощатися.

Я ніби наяву побачила напівтемні коридори лікарні і знайомі обличчя, убиті горем. Побачила перелякану дівчину, яка раптово зрозуміла, що кілька грам свинцю тільки но назавжди забрали її кохання.

- Ігоря потім заарештували. Його та кількох інших. Заарештували більшу частину власності, банківських рахунків. Відкрилися старі таємниці, нові - знову ж таки, мені було не до подробиць. Павло дуже допоміг тоді, - вона перервалася, покликала офіціанта і попросила принести води, - Після похорону я нікого бачити не могла. Всіх і кожного винними вважала. Бабло це грьобане! Воно ж нікого і ні від чого не врятувало, господи .... Хіба воно того варте, скажи, хіба варте?

Я похитала головою і обняла її.

- Я закінчила навчання, але через те, що сталося з Сірим лікарем стати не змогла. Не змогла пересилити страх не врятувати когось. Дізналася потім, що Ігоря засудили на сім років, а Карина відразу подала на розлучення.

- Багатство зникло, всі двері зачинилися - не дивно.

- Віко, жінка втратила одного сина, ледь не втратила іншого тільки тому, що Ігорю всього і завжди було мало.

- Навряд чи нею керувало саме це.

- Вона зовсім іншою тоді стала, - заперечила Кіра, - Матір'ю. Справжньою. Не побачивши своїми очима, я б в це не повірила.

- Хто б не змінився, - дипломатично простягнула я, - Але Сірий і для Ігоря втрата. Аж ніяк не менша, ніж для Карини.

Розмова обірвалася і на якийсь час ми обидві занурилися в невеселі спогади.

- Знаєш, я щаслива зараз, - перервала мовчання дівчина. Посміхнувшись, торкнулася долонею живота, - заміжня і ми дитину чекаємо. І я люблю його - свого чоловіка. Він хороша, дуже хороша людина. Ми познайомилися через три роки після ... Він був такий терплячий, так залицявся. Я думала, що полюбити більше не зможу, але це сталося. Хоч мені і здавалося, що зраджую Сірого ....

- Ну що ти! Сірий хотів би щоб ти була щаслива, щоб поруч була людина, яка буде кохати і піклуватися нехай і замість нього.

- Мама теж сказала тоді щось подібне. А ще що життя одне і його потрібно прожити щасливо. І мені дуже б хотілося, щоб була щаслива і ти.

- Як тільки розлучуся буду однозначно, - засміялася я.

- З цим якісь проблеми?

- Мало того, що одружилися ми в іншій країні з іншими законами, так сам Дерек ще так і не дав згоди. Так що швидко і легко не вийде.

- А чому взагалі ....

- Я застала його з колишньою, уявляєш? У нашому ж ліжку, - засміялася я. Щиро. Адже все-таки трохи ображене самолюбство вже а ні краплини не дряпало зсередини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍