Мирослава Горностаєва - Атарінья

Ерейніон Гіл-Галад, я, його хорунжий і оповісник, стояв біля

нього на колінах, намагався врятувати, але моїх здібностей цілителя не вистачало на

те, щоб утримати цей зоряний дух в зраненому тілі. Останнім порухом руки син

Фіндекано стягнув зі свого пальця перстень Вілья і вклав мені в долоню…

Ельронд звів руку – на ній м’яко засвітився сапфір.

- Тож третій Перстень, - вимовила Нерданель, - зостався там, в Ендоре? Адже Кірдан…

- Третій Перстень… - протягнув Ельронд, а Артаніс ледь усміхнулась, - третій

Перстень нині тут, у Валінорі. Кірдан віддав його Істаро, Мая в людському тілі, якого

ми, Ельфи, звали Мітрандіром, а Люди – Гендальфом. Мітрандір користувався

артефактом дуже зрідка – вивільнена міць Вогню не знає своїх і чужих. Перстень і

нині у нього – Мітрандір, або, якщо бажаєте, Олорін, не повернув його Кірдану.

Власне, у тому світі, ці персні нині є лише прикрасою. Загибель Великого Персня

позбавила їх Сили – там…

- А тут? – спитав Ант Доронінг, котрий жадібно слухав про те, що відбувалося опісля

його погибелі.

- А тут вони діють, як і раніше… - пояснив Ельронд спокійно.

- Гаразд, - сказала Нерданель, - припустимо, що це так. Але кому з нас під силу

створити Четвертий?

Ельронд ласкаво посміхнувся їй.

- Чудове запитання, аmme… Серед нас немає подібного Майстра, і навряд чи

знайдеться хтось у Тіріоні, кому під силу повторити шлях Келебрімбора. Хіба що

Вала Ауле зі своїми Маяр, але ж ми не можемо прохати про подібне Великого Коваля.

- Але ж тоді…

- Є артефакт з подібною дією, - мовив Ельронд, - є артефакт, котрий сповнений Силою

Арди… І силою зоряного неба… І вогняним духом самого митця, який його сотворив.

Я говорю про Сильмарил…

- О, ні… - тільки й вимовила Нерданель, - тільки не це… Я ненавиджу ці Камені…

- Один Камінь взяв вогонь, - жорстко сказав Ельронд, - другий – вода… Думаєте –

випадково? Я дві епохи ламав голову, що несе в собі третій… Якщо Силу повітря – то

наші намагання марні. Однак я був у батька Еаренділя в Білій Вежі… І перевірив – за

допомогою Вілья. Третій Камінь – Земля. Він правив двома іншими. Він – Сила

Арди…

55

- Але чому тоді, - вихопилось у Нерданель, - мій чоловік не сотворив четверту

стихіаль?

- Можливо – просто не встиг, - озвався Фінарато, - ви, мила вуйно, не жили у

Форменосі, і напевне не знаєте, чим займався там Феанаро. В усякому разі, Майтімо

було щось відомо про це, бо він наштовхнув Келебрімбора на думку про створення

Перснів Сили.

- Отже, - підсумував Ельронд, - план буде таким. Умовити Олоріна віддати Нар’я

комусь із нас. Як - треба подумати, однак це можливо: Олорін не дуже прив’язаний

до цього артефакту. Умовити Еаренділя віддати Сильмарил. Разом з Наугламиром –

ця пектораль послужить основою для нашого часовороту. Поєднати Стихії – на це

здатен і я, однак працюватиму я під наглядом вельможної Нерданель, доньки коваля

Магтана, і жони Великого Феанаро.

- О, мої жалюгідні знання, - почала Нерданель, однак відчула раптом, як в її душі

забриніло потужне завзяття, схоже на те, що вона відчувала, висікаючи статуї з білого

мармуру, - однак, все можливе…

- І ми переможемо, - сказав Ельронд упевнено, - і побачимо Арду Оновлену. І наших

близьких – живих і щасливих.

- Але ж то вже не будемо ми, - слабко запротестувала Нерданель, - то вже будуть інші

істоти…

- Тим, хто народився до точки повороту, нічого не загрожуватиме, - сказав Ельронд. –

Навіть Анту Доронінгу, хоча він народився в Ендоре – однак народився до Виходу

Нолдор. Постраждати може молодше покоління – я, Келебріан, мої сини… Власне –

не те, що постраждати, ми можемо просто не народитись.

Артаніс поблідла і вуста її пересмикнулись.

- У старшого покоління можуть бути інші meldanya, і інші діти, - підсумував Ельронд, -

я говорив зі своїми синами, вони згодні віддати душі за порятунок Нолдор. Щодо ж

Келебріан, то для неї буде краще народитись наново, або навіть взагалі не народитись.

Їй не допомогли сади Ірмо, ззовні вона здорова, однак вона не може найголовнішого –

не може кохати свого meldo. Ті орки… Словом, вона не може, і це її убиває. Вона

занадто любить мене. Вона теж погодилась… на все.

- Ельронде, - мовив стиха Фіндарато, - ти є жорстоким, як… як Людина. Однак я

слухаю тебе і думаю, що ти правий. Зі своїми жахливими спогадами я якось зладнаю, але почуття провини перед Едрагілем