Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

усіх людей усередині корабля. Роган був майже вдячний йому за це, бо не зніс би жодних прощань. Приторочений на сходинці верткого всюдиходика, він бачив лише величезну колону «Непереможного», що поступово зменшувалася; синій відблиск, який коротко замиготів на узбіччях дюн, сказав йому, що машина саме перетинає межу силового поля. Одразу ж після цього швидкість зросла, і руда хмара, піднята гумовими колесами, заступила весь обрій; він ледве бачив над нею просвіт неба. Це було не надто приємно — міг зазнати атаки, навіть не знаючи, коли. Отож, замість сидіти, як планувалося, він повернувся, устав і, тримаючись за поруччя, їхав стоячи на сходинці. Завдяки цьому міг дивитися поверх плаского даху автоматичної машини. Споглядав пустелю, що бігла навпроти. Всюдиходик ішов з максимальною швидкістю, часом підскакуючи у повітря, так що Роган мусив з усієї сили притискатися до його обшивки. Двигун працював майже нечутно, лише вітер свистів навколо голови, піщинки разили очі, а з обох боків машини здіймалися фонтани піску й утворювали непроникну стіну, отож Роган навіть не знав, коли вони опинилися за межами кратера. Мабуть, всюдиходик проскочив по одному з піщаних схилів його північного краю.

Несподівано Роган почув усе голосніший співучий сигнал; це працював передавач телезонда, вистреленого на таку висоту, що він не міг знайти його в небі, хоча й напружував зір. Той мусив піднятися дуже високо, аби не привернути уваги хмари, а водночас наявність зонда була необхідною — інакше корабель не міг би керувати рухом всюдихода. На тильну стінку машини спеціально вивели лічильник кілометражу — для полегшення орієнтації. Досі він проїхав дев’ятнадцять кілометрів і щомиті чекав появи перших скель. Але низький сонячний диск, який доти був з правого боку від нього і ледь червонів крізь збиту куряву, трохи пересунувся назад. Отже всюдиходик повертав наліво — Роган марно намагався оцінити, чи перебіг цього маневру узгоджується з попередньо накресленим курсом, а чи є більшим; це б означало, що в рубці помітили якийсь непередбачуваний маневр хмари і прагнуть запобігти небезпеці. За якусь мить сонце зникло за першим пологим скелястим гребенем. Потім знову з’явилося. У скісному освітленні краєвид виглядав диким і не схожим на той, який запам’ятався йому з останньої поїздки. Щоправда, тоді Роган оглядав місцевість з більшої висоти, з башточки транспортера. Раптом всюдиходиком почало кидати так немилосердно, що Роган кілька разів боляче вдарився грудьми об метал. Він мусив напружити всі сили, щоби шалені стрибки, яких не амортизували навіть гумові колеса, не скинули його з вузької сходинки. Колеса танцювали на каменюках, викидаючи високо у повітря щебінь, який з шумом летів униз по схилу; часом колеса завивали, буксуючи. Роганові здавалося, що ця пекельна їзда мала бути помітною на кілометри навколо, він почав задумуватися, чи не зупинити машину — трохи нижче плечей перед ним стирчала рукоятка виведеного назовні гальма — і зіскочити. Але тоді його б чекала багатокілометрова піша мандрівка, а це, своєю чергою, зменшило б і так мізерні шанси швидко добратися до мети. Заціпивши зуби, спазматично тримаючись за поруччя, котрі вже не видавалися йому такими надійними, як перше, Роган дивився примруженими очима над плоским чолом машини вгору схилу. Спів радіозонда часом стихав, однак апарат і надалі тримався над ними, тимчасом як всюдиходик спритно маневрував, оминаючи нагромадження каменюк, іноді нахилявся, пригальмовував і знову мчав на всю потужність під гору.

Лічильник показував 27 подоланих кілометрів. Накреслена на карті дорога налічувала 60, але насправді вона мала бути довшою, хоча б із огляду на невпинні зигзаги й повороти. Тепер від піску не лишилося й сліду; сонце, величезне, майже холодне, висіло тяжко і мовби грізно, усе ще торкаючись диском скелястої пилки. Машина, смикаючись, мов у лихоманці, запекло дерлася осипом, інколи сповзаючи разом із лавиною каміння, покришки вили й свистіли, безсило дряпаючи камінь на усе крутішому схилі. 29 кілометрів — крім співучого сигналу зонда — він не чув нічого. «Непереможний» мовчав; чому? Роганові здавалося, що окреслене чорнуватими лініями невиразне урвище, яке він бачить під червоним сонцем, є верхнім краєм яру, в котрий має зійти, але не тут, а значно вище, з півночі.

30 кілометрів. Поки що він не бачив ані сліду чорної хмари. Вона, очевидно, вже мала розправитися з обома висланими машинами. Чи просто покинула їх, удовольнившись тим, що відрізала від корабля, заблокувавши зв’язок? Всюдиходик кидався, мов навіжений звір; моментами гуркіт двигуна, що працював на максимальних обертах, стояв пасажирові в горлі. Темп усе спадав, однак він і так рухався на диво добре; може, слід було використати всюдихід на повітряній подушці? Але та машина була надто великою і тяжкою, окрім того, про це не варто й думати, якщо вже нічого не можна змінити...

Роган хотів глянути на годинник. Але не міг цього зробити — руку ні на мить не вдалося піднести до очей. Він намагався зігнутими колінами гасити жорсткі удари, від яких нутрощі підкидало вгору. Несподівано перед машини піднявся — і її стрімголов понесло вбік та вниз, гальма зойкнули, але щебінь уже летів з усіх сторін, дзвінко торохкочучи по плитах тонкої броні. Всюдиходик конвульсивно повернув, його закинуло, якусь мить він ішов боком по смузі осипу, врешті завмер...

Машина поволі вирівнялася і знову вперто поповзла ущелиною вгору. Тепер він уже бачив яр. Упізнав його по чорнуватих, схожих на ялівець, плямах огидних хащів, що укривали стрімкі скелі. Від берегів ущелини його відділяло десь півмилі, 34 кілометри...

Схил, який ще треба було подолати, виглядав як суцільне море хаотично нагромаджених брил. Здавалося неможливим, аби машина знайшла серед них дорогу. Він уже перестав вдивлятись у можливі проходи, оскільки й так не мав впливу на керування маневрами. Старався радше не спускати очей зі скель, що оточували ущелину. Звідти щомиті могла виповзти чорна хмара.

— Рогане... Рогане...Рогане... — почув він несподівано. Серце забилося швидше, бо впізнав голос Горпаха.

— Очевидно, всюдиходик не довезе тебе до мети. Звідси ми не годні оцінити нахил яру з достатньою точністю, але здається, що можеш проїхати ще якихось п’ять-шість кілометрів — коли машина зупиниться, муситимеш іти далі пішки... Повторюю...

Горпах повторив іще раз. «Максимум 42-43 кілометри... Мені залишиться близько сімнадцяти — в такій місцевості це щонайменше чотири години, якщо не більше, — блискавично підрахував Роган. — Та, може, вони помиляються, може, всюдиходик пройде...»

Голос затих, і знову залунали ритмічні та мелодійні сигнали зонда. Роган закусив нагубник маски, бо той натирав внутрішню поверхню губ при раптових струсах машини. Сонце вже