Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

style=""> 

Голос покликача

Народе римський,

спокою просить суд!

Сурми. Галас помалу втишується.

 

Тихший голос

Відступник!

Раптом настає коротка, але повна тиша і потім з тисячі грудей.

 

Спільний крик

Ах!!!

Потім зараз же лемент несамовитий, лютий. Багато людей схоплюється на лавки, грозять кулаками. Чутно тільки найдужчі голоси.

 

Голоси

Убити! Розірвати! Розіп’ясти!

До звірів! На кострище! Миттю! Зараз!

 

Сурма покликача судового проривається крізь галас, але глухне. Дехто поривається скочити на арену - сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ. Їх здержують вігіли, але з великим зусиллям. На підмогу вігілам вибігають вояки міської когорти і сяк-так утихомирюють люд, загрожуючи зброєю. Неспокій, однак, триває довго. Глухий гомін раз у раз прокочується по рядах, але вже можна чути окремі слова і розмови.

 

Провінціалка

(до римлянки)

Що саме сталось? Я не роздивилась.

 

Римлянка

Він плюнув на олтар, отой худий.

 

Провінціалка

Боги всесильні! Що ж йому за теє?

Чому ж його не вбито?

 

Табулярій

Вирок буде.

 

Голос покликача

Оскаржений, що сам себе зве Парвус,

образив тяжко маєстат святині

і через те утратив право слова.

 

Вояк

Іще чого не стало! Право слова!

Одно він має право - на кострище!

 

Старий юрист

Ні, посадити б на залізне крісло

та розпекти…

 

Голос покликача

…Прісцілла промовляє

 

Римлянин у далматиці

(до клієнта)

Дивися. То ж Макарія твоя

вже грає героїню.

 

Клієнт

Що ж, і гарно,-

велична постать, рухи благородні.

(Плеще в долоні. Римлянин у далматиці смикає його, щоб затих.)

 

Провінціалка

(до римлянки)

Невже й вона дитяче м’ясо їла?

 

Римлянка

Матрони ті чого не виробляють!

 

Перший дідич

(до другого)

Аецій Панса тяжко захворів,-

Прісцілла ся його дочка єдина.

 

Другий дідич

Які тепер настали діти - горе! -

і батька рідного не жалують!

 

Лихвар

Ця секта

примушує зрікатися родини,

і через те вона найгірша в світі.

 

Міщанка

(до сусідки)

Прісцілла звабила оту дитину,

що потім закололи християни.

 

Сусідка

(неймовірно)

Ну!

 

Міщанка

Я сама з Субурри, 49 - можеш вірить.

 

Голос покликача

Префект казав Прісціллі говорити

про себе тільки.

 

Юрист

Так і слід! Авжеж!

 

Голос покликача

Прісцілла так до суду промовляє:

«Оправдуйте мене їх оправданням,

їх карою карайте. Я готова

і рада вмерти за Христову правду».

 

Провінціалка

Яку то правду? Як вона казала?

 

Високий істеричний голос жінки

(з високих рядів)

Святая сестро! Помолись за мене

в господньому раю!

 

Молодий хлопець

(збігає по сходах уділ)

Я християнин!

Беріть мене! В’яжіть! Я теж був з ними!

 

Молода дівчина

(збігає слідом за ним)

І я! Й мене беріть! Я християнка!

Вігіли виводять їх.

 

Перший дідич

(до другого)

Сі, певне, подуріли!

 

Другий дідич

Се зараза.

 

Лихвар

Всіх вигубить - то й буде край заразі.

 

Жрець Цібели

Прісцілла ся дитяче серце з’їла,

тепер вона у християн найстарша,

от тим вони і рвуться вслід за нею.

Тихий гомін сусідів жерця передається на дальші ряди.

 

Голос покликача

Руфін Емілій має слово.

 

Голос з народу

Цитьте!

Се вже останній.

 

Другий голос

(зо сміхом)

Що ж ти там почуєш?

 

Третій голос

Він має довгі вуха, не журися!

 

Раб

(до сусідки рабині, нахилившись близько)

Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв

свого клієнта за гріхи - в ту ж ніч,

до світу ще умер клієнт.

 

Рабиня

Ой лихо!

Руфін сей ворожбит?

 

Раб

(тихше, оглядаючись)

Ні, він святий.

(Шепоче їй далі щось на вухо, вона чудується.)

 

Голос покликача

Руфін заздалегідь приймає вирок

і просить виконать його скоріше.

 

Лихвар

Розжалобити хоче? Ні, не діжде?

 

Голос покликача

Префект ясновельможний Кай Летіцій

гадає, що зменшити кару можна…

 

Лихвар

Іще чого!

(Тупотить ногами і стукає києм, його наслідують інші.)

 

Голос покликача

…з уваги на покірність.

 

Жрець Цібели

Усі вони покірні! Не одурять!

 

Голос покликача

Але Руфін покірність хай докаже:

присягу імператору хай зложить,

богів олімпських жертвою вшанує

і генієві цезаря віддасть

належну честь.

 

Вояк

Він мусить се вчинити!

Дехто підводиться з лавок, щоб ліпше бачити, інші спиняють.

 

Клієнт

(до римлянина у далматиці, що застує йому, вставши)

А що? Він присягнув?

 

Римлянин у далматиці

Ні, відступився

і руки заложив. Ото ще дурість!

Я б для рятунку присягнув хоч довбні!

Не розумію сих людей!

В публіці, надто серед вояків, галас.

 

Голос покликача

(після сурмлення і деякого втихомирення)

Руфін

сказав, що імператором гордує,

як громадянин…

 

З гурту вояків

Ні, як бунтівник!

 

Покликач

(покриваючи гомін)

…а до богів байдужий, як філософ.

 

Філософ

Брехня! Філософи богів шанують!

Він християнин! Він сектяр!

 

Раб

(в нестямі)

Авжеж!

Він християнин! Мученик!

 

Вояки

Скарати!

Не милувати! Не вменшати кари!

Нехай живе наш