Єжи Брошкевич - Оті з Десятої Тисячі

— Скільки? — розгубився Алік. — Я… не пригадую.

Тоді задер голову:

— Скільки, «Розвіднику»?

— Два і три, — відповів той. — Разом п'ять?

— Чого п'ять?

— П'ять тонн, — спокійно пояснив «Розвідник».

Коли ж у Головному Залі знову вибухнув регіт і скидалося на те, що люди ніколи не заспокояться, «Ропер», ясна річ, почав буркотіти.

— Увага! — сказав він. — Нагадую: обід холоне.

Знявся страшенний крик: «Їсти! Їсти!» — і стрічки транспортерів побігли до терас-їдалень.

Іон на хвилю затримався в Головному Залі. Взяв Альку й Аліка за руки, і всі троє підійшли до Робіка.

— Робіку, — мовив Іон.

— Слухаю тебе, Іоне.

— Ти чудовий, Робіку! — сказав Іон.

— Це правда, — підтакнула Алька.

Робік усміхнувся.

— Не весь цей день був я такий.

— Ох, яке це має значення? — обурився Алік.

— У всякому разі, нам пощастило, — сказав Робік, — хоча ще трохи, і я б… щез.

— Ох, Робіку, — засоромився Алік. — Адже ти знаєш, які ми, люди, неточні.

Робік засміявся.

— Ідіть їсти.

— А ти? — запитала Алька.

— Я… — Робік трохи розгубився… — мені треба полагодити ліву руку. Після обіду зустрінемося біля басейну. Добре?

— Добре! — закричали в один голос діти, вже стоячи на рухомій стежці.

Робік подивився їм услід, а потім ступив на голубий квадрат швидкісного ліфта.

Всі троє знову їхали оранжевою стежкою серед квітів, залитих сонцем.

— Як усе це могло статися? — запитала Алька.

— І чи було це взагалі? — запитав Алік.

— Було! — відповів Іон.

Алька помовчала і сказала:

— Це все могло статися лише з двох причин.

— З яких? — поцікавився Алік.

— По-перше, тому, що роботи не знають принципу самопожертви.

— А по-друге? — запитав Іон.

— По-друге, — замислено вела далі Алька, — тому, що роботи, не знаючи принципу самопожертви, не знають і меж самопожертви.

Алік похитав головою.

— Із того, що ти наговорила, я можу зробити ще один висновок, — пробурмотів ніби до себе.

— Цікаво, — мовила Алька, чекаючи на кпини.

Однак Алік сказав цілком серйозно:

— Ми врятувалися тому, що ми люди, і не тільки схильні до самопожертви, а й уміємо конструювати роботів, які не знають меж самопожертви.

— Не будь такий мудрий! — відрубала Алька, а Іон засміявся.

Але тут пролунали голоси:

— Діти! Обідати!

Алік розвів руками:

— Ось тобі й маєш! Ми вже знову «діти»!

А обід у «Ропера» вийшов на славу. І тим смачніший, що відбувся він на добру годину пізніше, ніж звичайно.

Вранці 8 жовтня Іон Согго прокидається з усмішкою, і погляд його падає на Робікову постать. Помітивши, що Іон розплющив очі, Робік привітно махає йому рукою.

Потім Іон робить зарядку під якусь свою лічилку, а Робік ту лічилку висміює — «абсолютно безглузда», мовляв.

За хвилину Іон уже захищає двері ванної, як воротар — футбольні ворота. Йому щастить «узяти» сорочку, шорти, черевики, куртку, шкарпетки, але він ганебно пропускає рушник і плавки.

— Два-нуль на мою користь, — стверджує Робік. Потім обидва вистрибують у вікно.

— Гей, близнюки! — гукає Робік.

Алік і Алька теж вистрибують у вікно своєї спальні.

— Дивіться! — кричить Алька, показуючи на голубого метелика, що тріпоче крильцями.

— Голуб'янка красива, — говорить Робік, — або Licaena Bellaegus.

— Дуже приємно! — кланяється метеликові Алік.

А Іон морщить чоло, потирає носа в задумі й говорить до себе:

— Це вже колись було.

Ніхто, однак, не звертає уваги на його слова, і сам Іон враз забуває про них.

Після сніданку й плавання в басейні вони лягають засмагати на моріжку, м'якому, як зелений рушник.

Іон лежить горілиць і дивиться вгору, де на екрані штучного неба повільно пливе хмара, яка безперервно змінює обриси, легко й красиво перетворюючись то на рибку, то на дерево, а то на віяло.

— Яке сьогодні число? — питає він знічев'я.

— Восьме жовтня, — відповідає Алька.

Алік усміхається:

— А який рік?

— Ще 862 рік Ранньої космічної гри, — гордо каже Алька. — Якщо ми долетимо…

— Напевне долетимо, — перебиває її Іон.

Алька ніжно, без манірності й кривляння, дивиться на нього.

— Отже, якщо ми долетимо, а потім повернемося, — веде далі Алька, — то цей рік стане першим роком Середньої космічної ери.

Хлопці мовчать. Мовчить і Робік.

Над ботанічним садом розтікається райдуга дощу.

Минуло неповних дев'ять століть від того дня, коли перша людина облетіла Землю на стародавньому космічному кораблі. Сьогодні 8 жовтня 862 року Ранньої к. е. (космічної ери).

Вісім днів тому з Сонячної системи вирушив перший галактичний корабель, створений людьми для того, щоб завойовувати вже не планети, а зірки. Корабель цей названо ім'ям Старої Вітчизни.

Ім'я його — «Земля».

Третього дня своєї подорожі корабель досяг межі Великої Швидкості — Великого Бар'єра. Але мине майже чотири роки, перш ніж «Земля» почне своє перше гальмування в сузір'ї Центавра. Чотири роки — це дуже багато. Варто, однак, пожертвувати чотирма роками заради того, щоб осідлати Центавра.

«Земля» — це величезний корабель-механопланета. Створено його завдяки досвіду, здобутому на «Розвіднику». Деякі об'єкти, як, наприклад, ботанічний сад, тераси-їдальні, плавальні басейни і спортивні майданчики, повністю скопійовані з «Розвідника». Основу екіпажу «Земля» складає