Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

злочину полягає в тому, що за зовнішніми ознаками вони можуть збігатися. Проте у разі продовжуваного злочину між окремими актами злочинної поведінки є тісний зв’язок, який свідчить про те, що кожний новий злочинний епізод є своєрідним етапом, продовженням початого злочину[267]. П. К. Кривошеїн висловив думку, що між повторністю злочинів може бути не менший внутрішній зв’язок, ніж між епізодами продовжуваного злочину.

На переконання П. К. Кривошеїна, головна та принципова відмінність цих кримінально-правових понять полягає у ступені суспільної небезпеки злочинних діянь[268]. Якщо кожне із вчинених правопорушень, що складають продовжуваний злочин, не володіє ступенем суспільної небезпеки, то слід говорити про продовжуваний злочин. І навпаки, якщо правопорушення, взяті окремо, за ступенем суспільної небезпеки та за іншими ознаками злочину утворюють склад злочину, то слід говорити про повторність злочинів. Як зазначає П. К. Кривошеїн, щоб віднести злочин до продовжуваного цієї ознаки недостатньо. Потрібно встановити юридичну тотожність діянь, що утворюють продовжуваний злочин. Для повторності злочинів ця ознака не специфічна, оскільки повторність злочинів утворюють і тотожні, і однорідні та різнорідні злочини.

П. К. Кривошеїн також зазначає, що лише в сукупності ці ознаки дають можливість встановити співвідношення повторності злочинів та продовжуваного злочину. Відсутність хоча б однієї із них виключає продовжуваний злочин. Отже, П. К. Кривошеїн встановлює дві головні ознаки, які розмежовують ці поняття — це структура суспільно небезпечного діяння та ступінь суспільної небезпеки кожного з правопорушень, що утворюють продовжуваний злочин.

Продовжуваний злочин — це один злочин, який володіє всіма ознаками (суспільною небезпекою, протиправністю, караністю, виною) і елементами складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона).

Слід підкреслити, що більш чітко розмежувати повторність злочинів та продовжуваний злочин можна за суб’єктивними ознаками, зокрема, направленістю умислу, характером злочинних намірів. У зв’язку з цим важливого значення набуває вирішення питання про те, чи були об’єднані вчинені діяння єдиною метою. При повторності злочинів така мета відсутня, а для продовжуваного злочину вона характерна. Ця мета зумовлена єдиним умислом, який охоплює всі епізоди продовжуваного злочину.

І. Клівер висловив думку, що особа, яка вчиняє продовжуваний злочин, не завжди конкретизує свій злочинний задум і нерідко діє з «неконкретизованим умислом», вчиняючи злочин до тих пір, поки це можливо[269]. Щодо ознак, які лежать в основі розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину, позиція І. Клівера не є новою. Він вважає, що головна відмінність цих понять полягає в суб’єктивній стороні складу злочину, а саме — в єдиному умислі та меті винної особи.

А. М. Ришелюк вважає, що обов’язковою і достатньою ознакою продовжуваного злочину є єдність наміру, бо без цього не можлива загальна мета. Він взагалі не включає термін «спільна мета» у поняття продовжуваного злочину. Натомість вказує на таку ознаку продовжуваного злочину, як єдиний злочинний результат, бо вважає, що загальна мета припускає знання суб’єктом кінцевого результату і прагнення його досягти двома або більше тотожними діяннями[270].

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 6 листопада 2009 р. № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності»[271] роз’яснив, що неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»[272] зазначено, що зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів або два чи більше актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину.

Із постанов випливає, що продовжуваним злочином визнається неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які охоплюються одним єдиним умислом винного і у своїй сукупності становлять один злочин. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для всіх вчинених дій. Повторне вчинення злочину, навпаки, характеризується тим, що кожний епізод (дія) вчиняється з новим умислом.

Проблема співвідношення та розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину часто виникає у справах про хабарництво. Одним продовжуваним злочином є одержання службовою особою хабара за виконання чи невиконання обумовлених дій. У таких випадках кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як повторне вчинення злочину немає підстав. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику в справах про хабарництво»[273] вказано, що одержання