Генрі Лайон Олді - Захребетник

Він прокидався, викрикуючи ім’я страху.

Так, страх мав ім’я.

Захребетник.

Хвилина слабкості на порозі смерті. Іди до мене! Теплий плащ зігріває змучене тіло. Меч бовваніє за спиною. Рани гояться швидше звичайного. Озноб пробігає по спині у хвилину небезпеки. Допомога. Підказка. Нагадування. Бойова труба.

Захребетник.

Нічим більше ця істота не нагадувала про себе.

Хіба що сивиною.

Чи можливе добро велике як плата за добро мале? — розмірковував Джеймс. Скільки коштує мить милосердя? Буча Естевен, яка втекла від правосуддя, стояла неподалік і посміювалася. Не так, красунчику, — сміялася вона. Не так. Де буває дармовий сир? — ось про що варто задуматися… Пані зі шпагою знала закони життя ліпше за відставного циніка. Що зроблено, те оплачено. Баш на баш. Скільки даси, стільки повернеться. Дістається те, що заслужив.

Якось тобі виставлять рахунок!

Оплатиш, красунчику?

Він почав читати аль-Самеді, прагнув поезією охолодити розум, палаючий від підозр. Азіз-бей охоче подарував парубкові томик великого баданденця, але вірші не принесли полегшення.

Або Джеймсові не пощастило, або рядки аль-Самеді справді були наскрізь просякнуті тугою, темно-синьою, як шербет пустелі під жовтою цяточкою місяця, — але від карбованих строф душа терзалася ще більше. Він погано спав ночами, схоплювався щогодини й прислухався: чи не ворушиться хтось, оповившись навколо хребта? Не шепоче, що час би вже заплатити за послуги?

Чи можна допустити, що захребетник — невідь-хто й казна-що! — довічно стократ платитиме за малюсіньке, ледь помітне добро, зроблене у хвилину слабкості, яке не коштувало парубкові ні гроша, — й жодного разу не дорікне, не підкорить, не побажає підбити прибутки з витратами?!

Ні, — відповідало безсоння.

Ні, — заперечував здоровий глузд.

Зрозуміло, такого допустити ніяк не можна.

Блідий, з мішками під очами, недбало вдягнений, Джеймс здавався тінню колишнього юнака. При зустрічах із хайль-баші він голосно висловлював захоплення талантом аль-Самеді. Насправді ж він давно закинув подарунок у далекий куток помешкання. Азіз-бей пропускав між пальцями кільця своєї фарбованої хною бороди, супився й не підтримував розмови. Було видно, що хайль-баші гнітить дивна поведінка співрозмовника, але він стримується й не набридає розпитуваннями.

У Джеймса почалося нервове посмикування шиєю. Здавалося, він хоче раптово заглянути собі через плече: чи там не ховається таємничий кредитор? Не виявивши нікого, він робився похмурий і дратівливий.

Він навіть побував із Кей-Кубадом Колишнім та компанією веселих анхуесців на екскурсії в руїнах Паленого Покляпця. Відстав од супутників і довго блукав наодинці серед руїн. Знайшов засохлий, як мумія, труп Фернана Бошені. Сидів під стіною, біля якої помирав, піддавшись слабості. Чекав: щось має статися.

Нічого не сталося.

Повернувшись назад до Бадандена, Джеймс гадав, що відвідини руїн утихомирять рій підозрілих думок, що дзижчить у мозку. Даремно він сподівався. Спроба глушити цей стан алкоголем теж не допомогла, і він закляк у полоні отруйних розмислів, відчуваючи, що ось-ось збожеволіє.

Нас ніхто не обдурить, — сміялося безсоння.

Ми були, нас нема, — відповідав здоровий глузд.

Ваш на баш, — кивала пані зі шпагою.

Довго так тривати не могло.

— На жаль, мені важко сказати вам щось певне…

Фортунат Цвях підвівся із крісла, в якому нерухомо сидів майже годину, і з хрускотом потягнувся. Елегантний, вбраний у обнови, він більше, ніж звичайно, справляв враження столичного чепуруна. Здавалося, венатор витратив на панчохи, капелюхи, пояси й туфлі — все куплено в неймовірній кількості, на радість крамарям Бадандена! — всю суму винагороди, відміряну тиранським скарбником.

Це було нереально. Тиран був надміру щедрий. Але хіба це не гідний виклик мисливцеві на демонів — втілити нереальне в життя?

— Жити