Станіслав Стеценко - Війни художників

походу на Схід! Росіяни повинні повірити, буцімто до того їм злили дезу. І нехай Латиш надтерміново згодує цю «справжню» стенограму російському резиденту Кобулову… Товаришу Кобулову, якщо вам так більше подобається.

— Слухаюсь, геносе групенфюрер! — кивнув Шелленберг.

— І ще одне. Фюрер запитав мене, а я запитую вас: чи впевнені ви, що Кобулов досі не запідозрив, що він наша маріонетка?

Шелленберг на хвилину замислився, потім підвів погляд на Гейдріха.

— Цілком. Російський резидент у розвідці — абсолютний дилетант. Ми уважно вивчили його досьє. У нього немає оперативного досвіду. Здається, російський фюрер Володимир Ленін говорив, що партійна кухарка може керувати державою.

— Він нічого не говорив про партійність кухарки, — заперечив Гейдріх.

— Хіба? — здивовано підняв брови Шелленберг.

— Вальтере, ви сьогодні наче якийсь… невпевнений. Зайшли ледь не навшпиньках. Сіли на край крісла. Верзете нісенітниці про партійних кухарок…

— Просто у вашому кабінеті, нашпигованому електронікою, відчуваю себе ніяково, геносе групенфюрер, — пожартував Шелленберг.

— А чим вам шкодить моя електроніка? Подумаєш — пара мікрофонів. Чи у вас є якісь секрети від керівництва?

— В управлінні злі язики подейкують, що у вас у столі вмонтовано кулемета. Хвилююся, що ви натиснете не на ту кнопку, і замість мікрофона…

— Боїтеся, що прошию вас кулями, — розреготався Гейдріх. — Не хвилюйтеся, Вальтере. Недоброзичливці брешуть. Назвіть імена цих «язиків», і ми їх вирвемо разом з головами. А поки що вам нічого не загрожує. Принаймні сьогодні. Я вас більше не затримую.

Поки Шелленберг ішов до виходу, посмішка щезла з уст Гейдріха і його холодний погляд свердлив спину підлеглого. Недарма Мюллер не любить цього молодого вискочня. Чи не поквапився він, Райнгард Гейдріх, давши йому посаду, яка більш пасує людині, значно старшій за віком?

Розділ 13

Т е л е г р а м а

Москва, 22 березня 1940. Відправлена о 20 год. 40 хв.

Отримана 23 березня 1940 о 05 год. 15 хв.

Посол Шуленбург — Ріббентропу

Дуже терміново!

Абсолютно секретно!

За інформацією наших джерел, СРСР вживає термінових заходів з мобілізації економіки. Готується указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу робітників та службовців з підприємств»; указ «Про відповідальність за випуск недоброякісної продукції»; указ «Про кримінальну відповідальність за дрібні крадіжки на виробництві». Ця серія законів спрямована на мобілізацію економіки, що може принести конкретну користь Червоній армії.

Посол Шуленбург

* * *

22 березня 1940 року, 18 год. 30 хв.

Москва

Не думав багатій Сава Морозов, коли замовляв архітекторові Шехтелю розкішний особняк на Спиридонівці для своєї дружини, що колись його друзі більшовики відберуть особняк у господаря й улаштують тут Будинок прийомів Наркомату іноземних справ. Але саме так і сталося! Жителі навколишніх будинків влучно прозвали споруду «будинком раутів». Улюблена розвага місцевих хлопчаків — роздивлятися розкішні автомобілі — «рено», «мерседеси», «ролс-ройси», що очікували на виклик: «Автомобіль пана посла Великої Британії чи пана посла Франції».

У березні 1940 року тут давали урочистий прийом на честь великої делегації німецьких художників і Виставки німецького образотворчого мистецтва в СРСР. Зал прийомів прикрашали величезні червоні полотнища. Одне із чорною свастикою на білому круглому полі, інше — із серпом і молотом.

На вулиці ще світило сонце, а тут уже горіли величезні люстри.

Делегати, художники, чиновники Наркомату іноземних справ піднімалися сходами із надзвичайно красивим кованим поруччям. Виблискували лисини і напомаджені шевелюри.

Важко було відірвати очі від розкішних вітражів, різьблень і малюнків на стінах. Дисонував з обстановкою лише великий транспарант на вході з написом: «Сталін — це Ленін сьогодні. Анрі Барбюс». Барбюс в останні роки свого життя був найактивнішим критиком буржуазної цивілізації і схилявся перед Сталіним і СРСР.

У Зеленій вітальні, розташованій праворуч від вестибюля, художник Микола Гущенко — у відмінно зшитому на замовлення синьому бостоновому костюмі, білосніжній сорочці й темній, у косу смужку краватці, стояв з келихом вина біля величезного вікна. Поряд з ним стояли референт із культурних зв’язків Імперського міністерства іноземних справ Німеччини, доктор фон Клейст і його заступник доктор Шютте, які від відомства Ріббентропа курували візит делегації німецьких художників в СРСР.

Клейст — високий огрядний брюнет у світлосірому, в контрастну чорну смужку костюмі, від якого трохи рябіло в очах, з не дуже гармонійними, але й не потворними рисами обличчя. Ніс прямий, густе волосся зачесане на проділ. Запах хорошого одеколону. Постійна білозуба посмішка на обличчі. Доктор Шютте — маленький блондин з помітною лисиною, що виблискувала у світлі розкішних люстр, теж у сірому, але однотонному костюмі. Поряд із солідним Клейстом він виглядав нещасним, ображеним ліліпутом. Словом, хрестоматійний приклад пари начальника з підлеглим, в яких субординація помітна уже за зовнішністю.

Усі троє тримали в руках бокали з напоєм, який лише нещодавно почали виробляти в СРСР. Напій мав оригінальну назву «Советское шампанское». Досі шампанським називали вино, яке вироблялося у Франції, у провінції Шампань. Гущенко, Клейст і Шютте час од часу пригублювали прозору жовту рідину. «Советское шампанское» неприємно щипало язика.

— Між націонал-соціалізмом і соціалізмом не так багато відмінностей, — ліниво, неквапливо жестикулюючи, як і має робити людина вагою за дев’яносто кілограмів, говорив доктор Клейст Гущенкові. — Загалом суть одна: соціалізм — лад, при якому розподіл благ контролюється суспільством, або, якщо хочете, — державою. Адольф Гітлер говорить про соціалізм для німців. Ленін говорив про соціалізм для всіх, хто працює. А ось Сталін, як мені доповідали,