Роберт Саттон - Мудакам тут не місце

із «Гарвардського бізнес-огляду» опублікували «Більше неприємностей, ніж вони вартують», а в травні 2004 року головний редактор CIO Insight Еллен Перлман опублікувала «Злостиві люди».

Я вдячний усім, хто розповідав мені історії, вказував на факти і загалом сприяв моїй роботі. Імена більшості з них я не можу назвати, щоб захистити як невинних, так і винуватих. Та ті, кому я можу подякувати, — це Саллі Барон, Шона Браун, Ден Денісон, Стів Добберштейн, Чарлі Ґалунік, Ліз Ґербер, Боб Джіамп’єтро, Джуліан Ґородскі, Родерік Геа, Ліза Геллріч, «С’юзі Q» Госкінґ, Алекс Казакс, Лоралей Кішлі, Девід Келлі, Том Келлі, Джон Келлі, Джордж Кембел, Гілін Кіст, Перрі Клебан, Ренді Комісар, Джон Ліллі, Ґарретт Лоубе, Ральф Маурер, Мелінда Макґі, Вітні Мортімер, Пітер Натан, Брюс Ніколз, Ненсі Ніколз, Шівон О’Магоні, Дієґо Родріґес, Дейв Сенфорд, Джеймс Скарінджі, Джеремі Скус, С’ю Шерман і Віктор Зайдель. Я також хочу висловити особливу подяку моєму кумиру, письменнику Курту Воннеґуту за те, що надіслав мені власноруч підписану листівку і дав дозвіл передрукувати його вірш «Джо Геллер». Я високо ціную це.

На написання цієї книжки мене також надихали колеги з кафедри промислового машинобудування та проектування управління Стенфордського університету, викладачем якої я був у 1980–1990-ті роки (1999 року вона увійшла до складу іншої кафедри — наукового менеджменту та інженерії). Саме там я вперше побачив у дії правило «мудакам тут не місце». Я дякую Джиму Адамсу, Бобу Карлсону, Джиму Джакеру й особливо заві­дувачу кафедри Воррену Гаусману за їхні добросердя і мудрість у ті чудові роки в тому енергійному і дивовижному місці. Я також вдячний за сотні великих і малих речей, в яких мені допомогли й інші колеги зі Стенфорду: Діана Бейлі, Том Баєрс, Кеті Ейзенгардт, Дебора Ґрюнфельд, Пам Гіндз, Роу Крамер, Меґґі Ніл, Чарльз О’Рейлі III, Гаґґі Рао та Тіна Сіліґ. Хочу окремо відзначити кількох інших людей за натхненну підтримку. Стів Барлі підбадьорював мене, мирився з моїми примхами й протягом усіх років рятував мене від більшої кількості мудаків, аніж я здатний підрахувати (зокрема, й від мене самого); він також навчив мене перевагам слова «висновок». Джефф Пфеффер — мій найближчий колега і друг у Стенфорді; він навчив мене писати книжки, надає постійну емоційну підтримку, підкидає ідеї та застосовує доб­ре відпрацьоване бурчання. Я також дякую Джеймсу Пламмеру, декану інженерного факультету Стенфордського університету, та старшим заступникам декана Лорі Брейфоґль і Ченнінґу Робертсону, прекрасним людям, які є взірцями добросердого і компетентного керівництва. Насправді Ченнінґ використовував правило «мерзотники заборонені» в групі, якою керував. Тепер він — мій тип декана! І ще одне окреме спасибі Роз Морф за її безмежну турботу про мене і допомогу в полегшенні виконання багатьох великих і дрібних справ.

Я розробив багато ідей, що спонукали й надихали на створення цієї книжки, ще працюючи науковим співробітником Центру перспективних досліджень у галузі поведінкових наук упродовж 2002–2003 навчального року. Це ідилічне місце заховане в закутку студмістечка Стенфордського університету, що надає вченим, яким пощастило, як і мені, місце, сприятливе для того, щоб думати, писати і знайомитися з дослідниками в інших галузях. Залишивши Центр улітку 2003 року, я був засмучений, бо почав дві книжки, та не закінчив жодної з них. Що ж, це забрало трохи часу, та нині «Мудакам тут не місце» і «Незаперечні факти» вже написані, і жодна з них не була б створена без того року, який я провів у роздумах про те, якими вони мають бути, та в спробах почати їх писати. Я особливо дякую за це Ненсі Пінкертон, Джулії Шумахер і Бобу Скотту.

Написання цієї книжки також супроводжувалося допомогою моїх літературних агентів Дона Лемма і Крісті Флетчер із Fletcher & Parry. Вони підхопили і підживлювали мій ентузіазм, допомагали розробити план написання книжки і знайшли ідеального редактора. Мені трапився Рік Вольф, мій редактор із Warner. Я справжній щасливчик, що отримав нагоду працювати з Ріком, адже він одразу перейнявся духом цієї книжки. Вже з першої нашої розмови він зрозумів, що, окрім сміливої назви, шалених історій і смішних перипетій, книжка «Мудакам тут не місце» наводить незаперечні факти і методи управління для вирішення проблеми, яка щодня завдає болю мільйонам людей.

Я щиро вдячний моїй родині. Кузина Шері Зінґер підбадьорювала мене на кожному кроці і як досвідчений голлівудський продюсер розповіла, чому Голлівуд деколи може бути такий огидний, навіть якщо пригноблення і зла воля не такі вже й необхідні для створення фільмів і телевізійних шоу. Я вдячний моєму покійному батькові Л’юїсу Саттону і моїй матері Аннетт Саттон. Досвід роботи батька і його поради навчили мене уникати приниження людей, а моя мати сприйняла цю книжку з більшим ентузіазмом, ніж усе, що я будь-коли написав. І без допомоги Марійке та Пітера Донатів, що піклувалися про мого сина Тайлера, не лише ця книжка ніколи не була б завершена, а й наша родина навряд чи протрималася б останні чотири роки.

І, нарешті, я вдячний моїй чарівній і зугарній дружині Марині за її любов і підтримку впродовж тридцяти з гаком літ, що ми прожили разом. Ця невеличка книжка близька і дорога серцю Марини, оскільки в ній ідеться про проблему, яка часто роз’їдає її професію. Марина постійно давала поради, підтримувала мої ідеї, вичитувала текст і вносила важливі рекомендації. Ця книжка присвячена моїм милим, розумним і веселим дітям Єві, Клер і Тайлеру. Моя найзаповітніша мрія — щоб ваше життя було довгим, щасливим і вільним від зустрічей із мудаками.

Примітки

1

Американська компанія, що проводить заходи з професійного реслінгу, а також випускає кінопродукцію, музичні диски, одяг і комп’ютерні ігри. (Тут і далі прим. редакції)

2

Синдром Асперґера — загальне порушення розвитку, що характеризується серйозними труднощами в соціальній взаємодії; вважається формою високофункціонального аутизму.

3

Синдром Туретта — спадковий розлад центральної нервової системи, що проявляється у дитинстві й характеризується численними фізичними тиками та хоча б одним вокальним тиком.

4

Ідіосинкразія — підвищена спадкова чутливість організму окремих людей до деяких неспецифічних подразників. Тут ідеться про те, що автора вкрай зачіпають наслідки дій мудаків, про яких він пише.

5

Неформально інститут називають «Д–школа».

6

Антидепресант.

7

Дилема ув’язненого — фундаментальна проблема в теорії ігор, з огляду на яку гравці не завжди будуть співпрацювати один з одним, навіть якщо це буде їм на користь. Передбачається, що гравець («ув’язнений») збільшує власний виграш, не переймаючись зиском інших учасників гри.

8

Поведінка типу А — зовнішній прояв внутрішнього зентеження та незадоволення бажань, що характеризується спробами домінування, нестриманістю і духом суперництва, а також постійним відчуттям браку часу.

9

Коллінз, Джим. Від хорошого до величного. — Київ : Наш формат. — 2017.

10

Метод «дикобраза» полягає у вмінні оперативно реагувати на будь-яку проблему таким чином, щоб показово утвердити свій контроль над ситуацією.