Редьярд Джозеф Кіплінг - Книга Джунглів

раз у раз питали вовки. І Мауглі пояснював, поки мова не зайшла про чаклунство, бо цього він не міг збагнути. Тоді він сказав, що чоловік і жінка, які зробили йому стільки добра, втрапили в пастку.

– Хіба люди полюють на людей? – спитав Сірий Брат.

– Це він так каже. Я щось не втямлю. Мабуть, вони всі показилися. Нащо ловити в пастку Мессуа та її чоловіка, і до чого тут я? А до чого всі ці слова про Червону Квітку? Треба подумати. Та хоч би що вони збиралися робити з Мессуа, вони не почнуть, поки не повернеться Балдео. А тоді… – І Мауглі замислився, погладжуючи пальцями руків’я мисливського ножа. А Балдео й вуглярі хоробро рушили далі, ховаючись один за одного.

– Я йду до людської зграї, – сказав Мауглі.

– А вони? – спитав Сірий Брат, жадібно дивлячись на засмаглі спини вуглярів.

– А їх проведіть із піснею, – сказав Мауглі усміхнувшись. – Я не хочу, щоб вони опинилися біля сільських воріт раніше, ніж стемніє. Ви зможете їх затримати?

Сірий Брат зневажливо вишкірився:

– Наскільки я знаю людей – ми зможемо водити їх по колу, мов кіз на припоні!

– Ні, цього не треба. Просто заспівайте їм, щоб вони не нудьгували дорогою, а як пісня вийде не дуже весела, Сірий Брате, то й краще. І ти, Багіро, теж іди з ними й підспівуй. А коли настане ніч, зустрічайте мене біля селища – Сірий Брат знає де.

– Оце робота – заганяти здобич для малого! Коли ж я висплюся? – сказала Багіра, позіхнувши, хоча з її вигляду було видно, як її тішить така забавка. – Мені співати для оцих голошкірих? Ну то почнімо!

Пантера нахилила голову, щоб її голос було чутно у всьому лісі, і пролунало довге «Доброго полювання!» – нічний поклик серед ясного дня, що було само по собі досить моторошно. Мауглі послухав, як цей поклик котиться Джунглями, то гучнішає, то слабшає, і вщухає десь далеко позаду на протяжній тужливій ноті; і усміхнувся на бігу, коли побачив, як вуглярі туляться один до одного, а рушниця старого Балдео тремтить, наче банановий листок під вітром. А потім Сірий Брат завив: «Йа-ла-хі-і! Йа-ла-ха!» – це був мисливський поклик Зграї, коли вона переслідує нільгау – велику сіру антилопу Цей поклик, здавалося, лунав зусібіч і все наближався, поки не завмер зовсім поруч, на довгій пронизливій ноті. Троє вовків підхопили його, і навіть сам Мауглі ладен був повірити, що Зграя мчить за здобиччю по п’ятах. А потім усі четверо заспівали прекрасну Ранкову пісню Джунглів, найгарнішу мелодію, яку тільки здатне передати вовче горло. Це її приблизний переклад, та лишень уявіть, як звучить ця пісня в полуденній тиші джунглів:

Ніч-подруга ховала нас Під покровом імли. Та ось прийшов ранковий час, І тіні за нами пішли. Туман пливе по темній горі, а вдома чекає сон. Хай спиться спокійно усім до зорі, Усім, хто шанує Закон! Від світла, мов тіні, ховаємось ми, І кожен у рідній печері Хай спить, поки прийде година пітьми