Енді Вір - Марсіянин

у таблиці-підказці з ASCII кодами, яку я зробив собі. Це одна буква.

Я не хочу забути якусь букву, тому видряпую їх на землі патичкою. Процес видивляння букви і видряпування її на землі забирає кілька секунд. Іноді, коли я знову дивлюсь на камеру, я пропускаю номер. Зазвичай я можу його вгадати з контексту, та іноді я просто пропускаю його.

Согодні я прокинувся за кілька годин до потрібного часу. Як різдвяного ранку! Не міг дочекатись 08:00 для початку. Я поснідав, зробив деякі непотрібні перевірки обладнання у Габі і почитав трохи Пуаро. Нарешті час настав!

“МЖНХАКНТИРВРЩБГОВРТИЗПТФЙДРОМПРГОТЙСЯДОВГПОВДМЛННЯ”

Угу. Знадобилась хвилина. “Можна хакнути ровер, щоб говорити з Патфайндером. Приготуйся до довгого повідомлення.”

Знадобилось добряче пометикувати. Та це була чудова новина! Якщо вдасться усе налаштувати, ми будемо обмежені лише часом трансляції. Я встановив напис “Прийняв.”

Не впевнений, що малось на увазі під “довгим повідомленням”, але мені краще бути готовим. Я вийшов за 15 хвилин до кінця години і вирівняв велику ділянку землі. Знайшов найдовший шпичак із антени, що у мене був, щоб можна було дотягтись до рівної ділянки не ступаючи на неї.

Відтак став поряд. Чекаючи.

Точно наприкінці години прийшло повідомлення.

“ЗВНТАЖhexeditНАКМПРВРА,ВДКРФЙЛ-/usr/lib/habcomm.so-СКРЛДОІНДКСЗЛВА:2AAE5,ЗМННА141БЙТЯКІМИПРДМОНСТПНИМПВІДМЛННЯМ,СТЙПРЯДВПРДВЖ20ХВПСЛЯЗКІНЧННЯ”

Матір Божа. Щож…

Вони хочуть. щоб я завантажив “hexedit” на комп’ютері ровера, відтак відкрив файл /usr/lib/habcomm.so, проскролив до індексу зліва на екрані 2AAE5, відтак змінив байти там на 141 байт послідовності, яку НАСА передасть наступним повідомленням. Досить легко.

А ще вони чогось хочуть, щоб я лишався поряд для наступного знімка. Не розумію навіщо. Ви не можете бачити жодну частину мене, коли я у скафандрі. Навіть забороло відбиватиме забагато світла. Та все ж, це те, чого вони хочуть.

Я повернувся всередину і записав повідомлення на майбутнє. Потім написав цидулку і вийшов. Зазвичай я чепляю цидулку і вертаюсь всередину. Та цього разу я мав лишатись для фото сесії.

У камеру я показав піднятий вгору великий палець на додачу до цидулки, на якій було “І-і-і-і!”

Винуватьте ТБ-серіали з 70-х. (прим.п., це про вигук “І-і-і-і!”, що є улюбленим у Фонза, героя американського ситкому “Щасливі дні” (1974-1984))

- Я попросила світлину і отримала Фонза? - з осудом спитала Енні.

- Ти отримала свою світлину, досить курвитись, - сказав Венкат затискаючи телефонну рурку між плечем і щокою. Його більше цікавили схеми перед ним ніж розмова.

- І-і-і-і! - передражнила Енні. - Нащо він це зробив?

- Ти зустрічалась із Марком Уотні?

- Гаразд, гаразд, - сказала Енні. - Але мені НЕГАЙНО потрібна фотка його обличчя.

- Не можу.

- Чому?

- Тому що, якщо він зніме шолома, то помре. Енні, мені час іти, тут один з програмістів ЛРР і це терміново. Бувай!

- Але… - сказала Енні і він поклав слухавку.

Джек, який стояв у дверях, сказав:

- Це не терміново.

- Так, я знаю, - сказав Венкат. - Чим можу допомогти тобі?

- Ми тут подумали, - почав Джек. - Цей хак ровера може потребувати уточнень. Тому може знадобитись двосторонній зв’язок із Уотні.

- Нічого, - сказав Венкат. - Не поспішайте, робіть усе як слід.

- Ми могли б прискоритись, якби зменшили час передачі, - сказав Джек.

Венкат глянув спантеличено.

- Ви збираєтесь зблизити Землю з Марсом?

- Землю не потрібно рухати, - сказав Джек. - Гермес перебуває усього за 73 мільйони кілометрів від Марса. Лише за 4 світлові хвилини. Бет Джогансен чудовий програміст. Вона могла б допомогти Уотні зі справою.

- Не обговорюється, - сказав Венкат.

- Вона сисадмін місії, - наполягав Джек. - Це винятково її галузь знань.

- Не можу, Джеку. Команда все ще не знає.

- Та що з Вами? Чому Ви просто не скажете їм?

- Я відповідаю не лише за Уотні, - сказав Венкат. У мене ще п’ять інших астронавтів у далекому космосі, які мають зосередитись на своєму поверненні. Ніхто про це не думає, але статистично вони у більшій небезпеці ніж Уотні нині. Він на планеті. Вони у космосі.

Джек звів руки.

- Гаразд, робитимемо повільно.

Журнал: Сол 98 (92)

Ви колись розшифровували 141 випадковий байт, по півбайта за раз?

Це нудно. І складно, якщо у вас немає ручки.

Раніше я просто писав букви на піску. Та цього разу мені потрібен був транспортабельний варіант запису. Перший план був: використай лептоп!

Кожен член команди мав власний лептоп. То ж у мене шість для користування. Точніше, я мав шість. Тепер їх п’ять. Я гадав, що лептоп нормально почуватиметься назовні. Це ж просто електроніка, так? Вона лишатиметься достатньо теплою щоб працювати недовгий час, і їй не потрібне повітря.

Він помер миттєво. Екран почорнів ще до того, як я вийшов з повітряного шлюзу. Виявилось, що “L” у слові “LCD” означає “рідкий”. Мабуть воно або замерзло,