Люсі Хокінг - Джордж і корабель часу

— Питаєш! — відповів Джордж, пробираючись до галявини попереду.

Якщо він справді стане лідером Едему — щоправда, він у цьому дуже сумнівався, — круто буде мати Аттікуса поруч.

Аттікус присів і махнув рукою Джорджеві, щоб і той зробив так само. Джордж послухався, сів навпочіпки й підсунувся ближче до нього. На галявині попереду світилося дивне блакитне світло — там хтось був!

У Джорджа так сильно загупало серце в грудях, аж він перелякався, що його почує той, хто там причаївся на галявині. Серед нічних звуків почулися кроки, але цього разу не великої кішки, а радше людини, яка ходила туди-сюди.

Джордж ліг долілиць і поплазував уперед, наче змія, слідом за Аттікусом. На краю галявини вони завмерли. Перед ними у моторошному блакитному світлі виднілася постать людини в довгому плащі й круглому білому капелюсі.

Аттікус ледь чутно шепнув Джорджеві на вухо:

— Мисливець за дітлахами!

— Що він робить?— так само тихо запитав Джордж.

Однак Аттікус тільки хитнув головою. Мисливець за дітлахами стояв біля якогось ціпка, встромленого в землю, і дивився в небо.

— Ну давай, давай... — бурмотів він. — Ну! Де ж ти?

Джордж подивився вгору й побачив яскраві цятки, що рухалися темним небом. Мисливець за дітлахами теж не зводив із них очей.

— Ну, лови! — пробурмотів він знову. — Лови! Де ж той сигнал? Клятий Едем, чому тут нічого не працює?

Джордж мимоволі здригнувся — сухе листя під ним зашаруділо. Аттікус, у якого від збудження світилися очі, торкнувся його руки — тихо, мовляв.

— Він намагається з кимось зв’язатися, зловити сигнал, — прошепотів Джордж.

— Від чого? — запитав Аттікус.

— Від якогось проектора?— припустив Джордж. — Від лазера? Поняття не маю...

Мисливець за дітлахами в чудернацькому капелюсі таки зловив сигнал, але йому не прийшло повідомлення чи вказівка, як думав Джордж. Сталося щось несподіване. Перед очима у приголомшених Аттікуса й Джорджа посеред галявини почала матеріалізуватися ще одна людина. Прибулець був ніби зітканий із помаранчевого світла. Набагато вищий за чоловіка в капелюсі, він нависав над ним, сердито на нього витріщившись.

Мисливець за дітлахами, схоже, злякався. Скинув капелюха і вклонився так низько, що мало не торкнувся носом землі.

— Господарю, — улесливо прохрипів він.

— Нащо ти мене викликав? — сердито запитала постать, що світилася моторошним мандариновим світлом.

— Господарю, — повторив чоловік, який уже простерся ницьма на болотистій землі. — Я маю звістку!

— Яку ще звістку, йолопе? — рявкнула постать. — Чому ти не послав мені її через нормальний канал?

— Господарю, — втретє повторив чоловік, цього разу в його голосі прозвучали лукаві нотки. — Я не впевнений, що ваші канали зв’язку безпечні. Мені здається, що серед вас затесався шпигун. Зрадник.

Джорджа за спиною аж морозом сипонуло. «Німу», — подумав він. Вона служила в уряді й водночас працювала над загадковим планом щодо машин і хотіла таємно вивести Геро й Джорджа за межі Едему. Та й Емпірей точно не працює на режим. Невже їх схопили? Джордж розповів про них Аттікусу та його мамі! Може, це він у всьому винен? Йому стало важко дихати.

— Хто він? — гарикнула постать.

— О, ваша величносте Дампе, живіть довго й щасливо, — прохрипів чоловік.

Дамп! — здивувався Джордж. — То це Трелліс Дамп власного персоною?

— Кажи вже! — перебила його фігура. — Що тобі відомо?

— Діти! — загадково сказав Мисливець. — Утікачі. Але їх неможливо піймати, бо вони весь час зникають!

— Га? — сердито перепитав Дамп. — Що ти мелеш, чоловіче?

— Мене звати Слизус, — сказав чоловік, зібравши докупи рештки гідності, які можуть бути в того, хто розпростерся на землі перед лазерною проекцією. — Слизус Слизович, головний мисливець за дітлахами у королівстві-корпорації «Едем».

— Ти можеш говорити нормально? — спитав Дамп. — Я не розумію, що ти хочеш мені сказати!

— Діти! — повторив Слизус. — Двоє дітей! Пересуваються Едемом — самі! Але ніхто не може їх знайти! Що це може означати?

— А що ті дітиська самі роблять? — обурився Дамп. — Думаєш, вони вільні?

— Ні, господарю, що ви! — заперечив Слизус. — Свобода тільки для обраних дорослих — тих, які просвітлені і яким можна довіряти. Точно не для дітей. І не для всього народу Едему! Колись люди вже були вільні, і подивіться, що вони наробили...

— Та знаю, знаю, — буркнув Дамп. — Поки я і мій батько-клон Трелліс Дамп не прийшли й не навели лад.

— І повернули світу його велич, — сказав Слизус.

— Слухай, ти вже мені набрид, — перебив його Дамп. — Ти маєш ловити дітей — то, може, тим і займешся? І перестанеш діставати мене своїми дурницями!

— Це не дурниці, — квапливо мовив Слизус.

— Маєш тридцять дамплин. Пояснюй давай, — сказав Трелліс. — Ну!

— Ми не можемо зловити тих дітей, бо вони невидимі! — пояснив Слизус.

— Невидимі? — фиркнув Дамп. — Що ти торочиш ДУРне?

— Хтось стирає дані про них, але не встигає знищити все до кінця. Я бачу тіні й віддзеркалення двох дітлахів.

Емпірей стирає їхні з Геро зображення, але забуває почистити ділянки довкола! — здогадався Джордж.

— Тобто? — запитав Дамп.

Нарешті Слизус зумів його зацікавити.

— Це означає, що двоє дітей-утікачів пересуваються Едемом, а хтось всередині режиму їм допомагає.