Урсула К. Ле Гуїн - Техану

— Ну що ж, принаймні тепер ви знаєте, що ваша "одна жінка з Ґонту" — не я, тому що до Яструба я вас не поведу.

— І я теж так думав, пані! — цілком щиро вигукнув маг. — Адже якби у видіннях Формотворця йшлося про тебе, то він би неодмінно назвав твоє Істинне ім'я. У світі надзвичайно мало людей, які відкрито називаються своїми Істинними іменами! І все ж Рада Мудреців уповноважила мене запитати у тебе, чи не знаєш ти якоїсь іншої жінки на цьому острові, схожої на ту, котру ми шукаємо. Може, то сестра чи матір наділеного чарівною силою чоловіка, а, може, його наставниця — адже навіть серед простих ворожок трапляються по-своєму дуже і дуже мудрі. Можливо, Оґіон знав таку жінку? Кажуть, що він знав на цьому острові кожну людину, хоча й жив одинаком і любив мандрувати дикими краями. Як прикро, що Оґіон помер! Він би зміг нам допомогти!

Тенар одразу згадала ту жінку-рибалку з Кемая, про яку їй розповідав Оґіон. Але ж вона була старою ще багато років тому. Тож тепер її вже, либонь, нема серед живих. Хоча дракони начебто живуть дуже довго...

— Ні, я не знаю жодної такої жінки, — відповіла вона зрештою після тривалої паузи. А за мить додала: — Тож тепер у Земномор'ї немає Архімага. Зате є Король.

— Так. І саме на нього ми покладаємо всі наші надії і сподівання, — щиро відповів маг.

Король, котрий прислухався до їхньої розмови, посміхнувся.

— За останні роки, — нерішуче почала Тенар, — сталося багато лиха і біди. Моя... мою дівчинку... таке стало траплятися надто часто. І ще я чула, як чаклуни та ворожки нарікали на лихоліття і скаржилися на занепад магії.

— Це все через того лиходія, прозваного Кобом, — якого Архімаг переміг у Потойбіччі. Нам ще багато-багато років доведеться відновлювати наше мистецтво і гоїти наші рани, — рішуче промовив Вітровод.

— А раптом доведеться не лише відновлювати та гоїти? — задумливо промовила Тенар. — Хоча це, звісно, також потрібно... Але я хотіла б знати ось що: чи не міг би ще один такий Коб знову здобути силу, незважаючи на те, що світ уже почав змінюватися?.. Адже завдяки цим змінам у Земномор'ї знову є справжній Король — і, можливо, що тепер нам потрібніший саме Король, а не Архімаг?

Вітровод поглянув на неї так, наче десь на видноколі побачив грозову хмару. Але за мить усміхнувся і сказав:

— Не бійтеся, пані! Острів Роук і мистецтво Високої Магії ніколи не загинуть. Наші скарби охороняються дуже добре!

— Скажи це Калесинові, — роздратовано буркнула Тенар. Їй починала набридати мимовільна зневага чаклуна. Авжеж, він просто-таки остовпів, почувши ім'я старого дракона. Але її він навіть і тепер почути не зумів! Та хіба це йому до снаги — адже цей старий маг востаннє слухав жінку, либонь, ще тоді, коли мати співала йому колискову.

— А й справді! — вигукнув Лебанен, — Адже Калесин прилетів на Роук, хоча цей острів, як відомо, недосяжний для драконів. І Гед з його чарами тут ні при чому, бо магічна сила на той час уже покинула його... До того ж, Майстре-Вітроводе, я не вважаю, що пані Тенар боїться за себе.

Маг відчайдушно спробував загладити образу, якої він завдав Тенар:

— Пробачте мені, пані, що я розмовляв із вами, як зі звичайною жінкою.

Тенар ледве стримала сміх. А вголос байдужно промовила:

— У моїх побоюваннях немає нічого незвичайного...

Зненацька з верхівки щогли почувся чистий, приємний голос юнги:

— Місто просто перед нами!

А за хвилину вже й з палуби можна було роздивитись ряди сірих дахів, струмені блакитного диму і віконні шиби, у яких відбивалося призахідне сонце. А зовсім поряд, над синіми водами затоки, височіли доки і пірси Вальмута.

— Причалювати чи, може, ви хочете скористатися чарами? — запитав капітан, і Майстер-Вітровод відповів:

— Причалюй сам, капітане. Неохота морочитися з отим плавучим мотлохом! — і маг показав на кількадесят рибальських човнів, які сновигали навколо. Королівський корабель, мов лебідь серед каченят, обережно увійшов у гавань, і з суденець, повз які він пропливав, люди вітали їх радісними вигуками.

Тенар зауважила, що біля причалів нема жодного великого корабля.

— У мене син — моряк, — пояснила юна Лебаненові. — Я думала, що його корабель, може, теж десь тут...

— А як називається його судно?

— Він був третім помічником капітана на "Ескельській чайці", але то було вже понад два роки тому. Тепер, мабуть, на іншому судні плаває. Він у нас непосидючий... — Тенар усміхнулась. — Коли я вперше тебе побачила, то подумала, що то він. Але ви з ним зовсім не схожі, хіба що високі обидва, стрункі та молоді. Просто я тоді дуже злякалася... Нічого особливого, звісно...

Старий маг тим часом піднявся на капітанський місток, тож вони із Лебаненом залишились удвох.

— Надто вже багато страхів, у яких немає нічого незвичайного, — сказав король.

Це була остання нагода поговорити з ним віч-на-віч, і слова злітали з її вуст квапливо і невпевнено:

— Я хотіла сказати... А втім, це безглуздя... але хіба не може бути так, що на Ґонті є така жінка? Не знаю, хто вона, уявлення не маю, але, можливо, що вона вже десь є або ще буде, ота жінка... Хіба не може такого бути?

Лебанен слухав. Він не був глухим до її слів — тільки зосереджено хмурився, наче намагаючись зрозуміти чужу мову. І відповів ледь чутно:

— Це можливо.

— Звідки ви? — гукнула до них якась жінка, що пропливала поруч у крихітному човнику, і юнга згори дзвінко прокричав у відповідь:

— Зі столиці, від Короля!

— Як називається цей корабель? — поцікавилася Тенар. — Мій син неодмінно спитає, на якому кораблі я прибула сюди.

— "Дельфін", — відповів Лебанен, усміхаючись.

— Треба привести дівчинку, — сказала Тенар.

— А як ви дістанетеся додому?

— Пішки. Звідси лише кілька годин ходу. Це там, у горах... — Вона повела рукою уздовж міста, туди, де між двома гірськими хребтами широко стелився залитий сонцем Серединний Діл. — Село стоїть на березі річки, а моя садиба розташована за півмилі від нього. Це один із найчарівніших куточків твого королівства.

— Але чи будете ви там у безпеці?

— Так, авжеж. Сьогодні я переночую у Вальмуті