Сергій Вікторович Жадан - Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань

Менеджерка його відшила. Художник подумав, що таку жінку потрібно здивувати ефектним вчинком. Пішов додому і спробував отруїтись газом. Сусіди викликали аварійну службу і помилково пожежників. Пожежники залили два поверхи водою і з почуттям всепрощення поїхали додому. Прийшли представники жеку і почали вимагати, аби художник оплатив ремонт. Хтось порадив йому звернутись до психіатра і спробувати вибити в нього довідку, котра би підтверджувала, що газом він народ труїв у стані психічного афекту і без злого умислу. Тепер лікар переховувався від нього, і в приймальні збирались довгі черги. Зрештою, художник знову пішов до менеджерки, вирішивши тиснути на почуття соціальної справедливості. Протестанти прийняли його як блудного сина і замовили йому велике панно в спортивному залі своєї школи. Художник замовлення охоче прийняв і з ходу спробував підкотитись до менеджерки по зв’язках із громадськістю, підстерігши її в робочому кабінеті і заваливши прямо на прийняті нею факси.

Менеджерка його гнівно виштовхала і порадила зайнятись суспільно-корисною роботою на благо господа нашого. Більше того, зневажений митець почав помічати, що його кохана має якісь дивні стосунки з отцем-настоятелем — старим-добрим пастором, котрому було вже років сімдесят і котрого в церкву привозили в інвалідному возику. Тоді художник вирішив натиснути на морально-вольові якості і знову завалився в кабінет до менеджерки. Та розплакалась, сказала, що це трагедія всього її життя, що вона сама усвідомлює всю двозначність свого становища і почуває себе як Марія Магдалина — не більше не менше, і що горіти їй, в результаті, в геєні вогняній, але вона любить старого і просить залишити її в спокої. Художник спробував знову її завалити, але вона заїхала йому коліном у живіт, і він змушений був повернутись до виконання безпосередніх обов’язків. Таку жінку потрібно здивувати парадоксальністю мислення, подумав він. І взявся до роботи. Згідно із загальною ідеєю, на панно художник мав зобразити алегоричні фігури, котрі з божою поміччю мали би пропагувати здоровий спосіб життя — без сексу та наркотиків.

Але після сварки в кабінеті менеджерки художник вирішив тиснути на почуття розкаяння, тож зобразив серед тренажерів стилізовану під роботи старих італійців сцену розп’яття. Ісус на панно був схожий на гімнаста, що крутиться на турніку. Марія з учнями нагадували членів журі, котрі стояли збоку і підраховували отримані спортсменом бали. В куточку, самотній і всіма забутий, у чомусь, подібному на інвалідний возик, сидів Юда, схожий на старого гімнаста, котрий свого часу перебрав із транками і не пройшов допінг-контроль. Небо над Голготою було підсвічене жовто-зелено-червоними растафаріанськими відблисками, що за задумом художника мало символізувати триєдність божого начала. Менеджерка, побачивши роботу, вирішила судитись і викликала адвоката. А отець-настоятель помер за пару днів від застуди, так і не побачивши нового панно. Ховали його всією школою. На поминках художник напився і полемізував зі святими отцями про святу трійцю. Адвокат — жіночка років сорока, з чіткими поглядами на життя і кривавими нігтями — пішла до спортзалу і довго розглядала панно. Сказала, що їй подобається домінування зеленого.

Там, у спортзалі, її й знайшов один із учнів школи — Стасік, який зауважив її ще на цвинтарі, а тепер усе намагався до неї підійти і про щось розпитати. Був це тихий, старанний учень — баскетболіст і мрійник, худий, з нервовим блиском в очах і гарячим жаром в серці. Одним словом — типовий баскетболіст. Вислідивши жінку, він, врешті, зважився і, непомітно зайшовши до залу, причинив за собою двері. Жінка відразу ж помітила його, проте зробила вигляд, що все гаразд. І далі розглядала панно. Він підійшов і, надзвичайно нервуючи, притиснувся до неї, а потім почав обережно і невміло стягувати з неї одяг. Спочатку стягнув шкіряний піджак, потім сорочку, потім довго розбирався з бюстгальтером, аж вона вся завелась. Ну що ж ти, думала, що за срань господня, але врешті йому це вдалось, бюстгальтер полетів на паркет, і лише тут вона повернулась й кинулась на нього, як левиця. Але кидатись уже не було на кого — Стасік свою порцію радості вже встиг отримати, і тепер лише ніяково розводив руками. І ногами. Зі школи вони пішли разом. Жінка-адвокат просила на людях називати її тьотя Настя, примушувала робити різні жахливі речі й доручила йому розрулювати справи зі своїми дилерами. За кілька днів Стасік знав уже всіх доходяг міста, котрі постачали тьотю Настю наркотиками різного ступеню тяжкості. Стасік легко знаходив із ними спільну мову, лишався на кілька днів, як застава, доки тьотя Настя знаходила бабки, приходила за ним, чіпляла на шию повідець і вела до себе на квартиру займатись жахливими речами. У себе вдома Стасік сказав усім, що в нього почались семінари і що він із однокласниками займається хімією. По-своєму це було правдою.

Часом їх охоплювала дивна пристрасть і тривога. Одного разу тьотя Настя прищепила його наручниками до батареї і вони цілу ніч цілувались, а коли вранці їй стало погано від випитого шампанського, вона побігла в туалет блювати, і ключ від наручників упав у воду і зник у бурхливих хвилях. Тьотя Настя перевела подих і повернулась назад, цілуватись. Три дні вона годувала його, прикутого до батареї, сухою китайською лапшою і подавала порожні пляшки з-під шампанського, аби він міг відлити. На третій день лапша закінчилась, і вони викликали слюсаря. Після цього тьотя Настя поїхала у відрядження, а Стасіка після уроків заловили кредитори і забрали в нього мобільник, ключі від квартири адвокатші та кишенькові гроші, котрі тьотя Настя залишила йому на шкільні сніданки. Стасік пішов за порадою до мами. Мама його, стара акторка лялькового театру, вислухала все спокійно і терпляче. Стасік був пізньою дитиною, хоча й не скажеш, що надто коханою. Ах, як це прекрасно, — сказала мама-акторка, кутаючись в строкатий китайський халат, — ось ти, Стасічка, і став мужчиною. Нам, — сказала мама, — давно час про це поговорити. Ось візьмімо для прикладу мене, — почала вона здалеку

— Сам

розумієш, що таке професія актора, це ж усе життя на колесах.

Ах, Стасічка, театр для мене — це більше ніж життя, це моя пристрасть. Ти ж знаєш, я зайнята відразу в п’яти виставах, причому — в обидвох складах. А це все нерви, нерви! Мама Стасіка грала переважно позитивних героїв — хом’ячків, зайчиків і видру-перевертня. І ось ти знаєш, — сказала вона, — у мене з’явився дивний прихильник. Він, Стасічка, пише мені листи. Але якісь такі