Конор Костик - Епік

жодним засобом Якщо я кажу про всі засоби, то маю на увазі абсолютно всі. — Ерік бачив, що приятелі не розуміють його. — Що ж, він запитував мене: якщо наша стратегія змін через гру «Епік» зазнає невдачі, чи погоджуся я взяти справжню зброю й піти разом із ним у лавах війська на Майклгард і фізично повалити нинішніх володарів.

— Крові та помсти! — зареготав BE. — Він божевільний.

— Саме це я й сказав йому, — мовив Ерік, але не усміхнувся. — Тільки я й у думці не маю, що він жартує. Він вважає, що йому потрібна лише сотня послідовників. Урешті-решт люди в Майклгарді не мають фізичних засобів зупинити їх.

— Про такі речі навіть говорити страшно, — з відразою насилу вимовила Сігрид. — Еріку, як ти можеш повторювати такі думки?

— І ми працюємо разом із ним? Навіщо? — запитала Інгеборг.

— Бо він потрібний нам. Бо, можливо, його слова страшніші за його дії. Крім того, якщо ми зможемо домогтися змін через «Епік», ми ліквідуємо основу його планів боротьби в цьому світі.

— Я хотіла б побачити його, перше ніж боротися поруч з ним.

— І я теж, — підвівся BE. — Еріку, підготуй місце для зустрічі. Мені вже остогидло це порпання, піду потренуюся де-небудь у плаванні в «Епіку» й вип’ю якогось зілля для безконечного дихання. Якщо мій персонаж випаде з корабля, я не хочу втопитись, як той бідолаха на арені.

* * *

* * *

Зійшов місяць, укривши поверхню моря срібним шовком. Човен то піднімало, то опускало, хвильки лагідно хлюпотіли об борти. Тихий плескіт неподалік змусив їх повернути голови, але то був лише тюлень, що виплив на поверхню. Якусь мить гравці в човні і тюлень дивилися одне на одного, а потім тюлень знову пірнув у глибини.

На носі човна лежав, споглядаючи хвилі, воїн-ельф BE, а відьма Інгеборг і Попеля тримали в руках по веслу.

На березі спалахнуло зелене світло.

— Ось туди ми й попливемо, — з полегкістю сказав Ерік, бо вони вже з півгодини чекали в морі.

— Він полюбляє драматизм, еге ж? Хіба не можна було зустрітися з ним у якійсь таверні? — нарікав персонаж BE, і за тоном голосу друзі легко уявляли собі характерну усмішку його господаря, дарма що сіре обличчя воїна-гравця було нездатне відображувати сміх.

— Не забувай, це чорний ельф, — нагадала Інгеборг, загрібаючи веслом, щоб розвернути човен до берега. — Він не може підійти близько до міста, інакше вони лінчують його.

— Атож, однак усе-таки.

Гравці старанно веслували, прямуючи до мулистого берега, що вів од річкового гирла до узлісся. Коли вони допливли, BE обережно ступив у багнюку і прив’язав човна до каменя.

— Вітаю вас, — озвався Анонім, що стояв сам, загорнувшись у морський оксамитовий плащ.

— Рада тебе бачити, — чемно відповіла Інгеборг.

Ерік здивувався, помітивши, що BE, мабуть мимоволі, зупинився, випнув груди і взявся за руків’я своїх могутніх мечів.

— Ви хотіли обговорити зі мною план? — прямо запитав їх Анонім.

— Що ж, не так план, як твої ідеї. Знаєш, про здобуття влади силою, — не менш прямо відповіла Інгеборг.

— Гаразд. Ти хочеш до мене приєднатись?

— Зовсім ні! — заперечила приголомшена Інгеборг. — Лише хочу дізнатися, хто ти: надійний партнер чи просто божевільний.

— Дівчино, я не божевільний. Але й не став вузьколобим унаслідок того вчення, яке нам усім утовкмачують. Я прочитав багато книжок, це звичайний спосіб проводити час для вигнанців. І мій висновок полягає в тому, що насильство не завжди гідне осуду.

— Як це? — зацікавився BE.

— Здається, юному Ерікові колись видалили апендикс, так? — Друзі кивнули головами, і чорний ельф продовжив далі: — А хіба це не був акт насильства, розтину шкіри, заподіяння йому рани? Проте він був необхідний для порятунку його життя. Що ж, і в суспільства можуть сформуватися ракові пухлини, надто якщо протягом сотень років зменшуються ресурси. Як на мене, я не злочинець, що полюбляє насильство, а хірург, що поставив діагноз і бачить: стан пацієнта потребує для порятунку його життя короткого насильного втручання.

— Але навіть якщо погодитись, що суспільство потребує змін, тут є важлива відмінність од операції Еріка, — міркувала вголос Інгеборг, захищаючи свої погляди.

— Кажи далі, люба, — вклонився Анонім.

— І полягає вона в тому, що операцію зробили за згодою Еріка. А ти плануєш застосувати насильство проти людей, які не хочуть його.

— Безперечно не хочуть, але саме вони своєю політикою довели мене до таких радикальних ідей. Невже задля збереження принципу відмови од насильства варто лежати в багнюці з коліном гнобителя на шиї?

— Хіба ми пригноблені? — не міг приховати свого зневажливого тону BE.

— Можливо, «пригноблені» — надто сильне слово, — щиро намагався зберегти дружній тон розмови Ерік. — Але погляньмо на ті всі прохання про допомогу, які нам прислали, відколи ми вбили дракона. Не знаю, як ти, а я отримав їх понад сімсот. І деякі з них аж за душу беруть. Люди зазнають страждань і, як мені здається, непотрібних.

— Я не читаю їх, — стенув плечима BE й немов відмахнувся од розмови.

— Ти, можливо, вже не пригноблений. Ти тепер багата людина. Але подумай, як тяжко працює величезна більшість людей, і тільки небагато хто може жити в розкошах і віддавати свою енергію не розв’язкові проблеми нестачі ресурсів, а намаганням і далі зберігати свій контроль. І я можу додати, — тон Аноніма став гострішим, — що, не скуштувавши вигнання, ви ніколи не зрозумієте, що таке тяжка праця й обмежені засоби. Якщо ви думаєте, що вони дають округам дуже мало, тоді можете собі уявити, що вони присилають на Рофтиг. Іржаві, безвартісні інструменти. Нікудишнє насіння. Просто диво, що ми там не голодуємо.

— Правильно, — відповів BE, і Еріка майже здивувало, що приятель не дуже переймається несправедливістю світу. Щодо цього вони такі різні. — А чи не думаєш ти, що можна кинути їм виклик через «Епік», способом, який, на нашу думку, й має розв’язувати конфлікти?

— Поки я не зустрівся з Еріком і Гаральдом, я не вважав, що це можливо. Але ми, п’ятеро, можемо, певне, сформувати непереможну команду. Цікаво, що тоді станеться? Чи зайдуть наші опоненти так далеко, що діятимуть проти наших реальних особистостей?

— Що ти маєш на увазі? Що вони фізично позбавлять нас можливості грати?

— Це, а то й гірші речі.

— Убивство? — глузливо зареготав BE.

— Ти недооцінюєш їхньої готовності чіплятися за владу. Ти забуваєш, що вони вважають себе за охоронців більшого добра. І що їхній загадковий Святий Грааль виправдовує всі дії, до яких вони можуть удатися. Люди, що живуть догматичними ідеалами, вкрай