Ганна Едуардівна Єрмановська - Археологiя. Дитяча енциклопедія

до центру гробниці. З південного боку місця царського поховання було знайдено 17 спільних могил, що містили 160 обезголовлених кістяків, чиї черепи не були виявлені. Серед них могли бути ті, чиї черепи лежали всередині царської гробниці. Поховання такого роду було не єдиним, в інших могилах, у міру розширення масштабу розкопок, були виявлені купи черепів і обезголовлених кістяків.

Син Цінь Шіхуанді, принц Хухай, який став Ep Шіхуанді, тобто другим імператором, наказав поховати разом зі своїм батьком усіх бездітних наложниць та ремісників, які будували мавзолей і знали про скарби, сховані в ньому.

Протягом десятиліть учені вважали основною причиною приношення в жертву такої величезної кількості людей, що набагато перевищувало кількість слуг і супутників життя, прагненням забезпечити царя досить великою компанією в загробному житті. Написи на ворожильних кістках розповіли, що приношення в жертву людей і тварин відбувалося не тільки з нагоди поховання тих, хто панували. Аньянські написи вказують також і на те, що в жертву приносили полонених на війні ворогів. Людей і різних тварин, навіть слонів і носорогів, приносили в жертву духам предків, а також гірським і річковим духам. Одного разу упродовж такого ритуалу в жертву було принесено понад тисячу людей.

Духи царів виступали посередниками між суспільством Шан і верховним божеством, що його називали Ді, або Шанді. Сила цих духів предків, а значить, і їхня здатність діяти від імені царства, особливо для гарантії військової перемоги, залежала від жертвоприношення, що часто бувало безкровним, таким, як вино, про що можна судити з безлічі ритуальних посудин, які були виявлені в похованнях. Але духів годували також плоттю і кров’ю жертв, через те померлий цар повинен був узяти із собою принесених у жертву людей.

Незвичний архів

Тих, хто працював в Аньяні, чекала винагорода, що її мріє одержати кожен археолог. У шурфі в селі Сяотунь, що мав реєстраційний номер Н127, о четвертій годині дня 12 червня, відповідно до запису вахтового журналу команди археологів, раптово з’явилися численні черепахові панцири. «Коли о п’ятій годині тридцять хвилин ми закінчили робочий день, за півтори години було розкопано й очищено тільки половину квадратного метра поверхні, що її щільно вкривали покладені черепахові панцири». Наступного дня фронт робіт був трохи розширений у надії, що буде досить часу, щоб розкопати й очистити вміст дивного архіву.

Невдовзі, однак, стало зрозуміло, що витягти панцири по одному буде справою довгою, бо, складені в штабелі, вони за три тисячі років перебування в землі спресувалися у тверду масу. І її варто було розкопати повністю. Не припиняючи роботи протягом чотирьох діб, польова команда нарешті відокремила більш ніж тритонний блок панцирів від грунту. Кілька місяців кропіткої роботи пішло на поділ і огляд панцирів. Кількість писемних пам’яток, що зберігалися в ямі Н127, становили 17 096 одиниць, з яких усі, крім восьми, були черепашачими панцирами. Припустили, що велика частина архіву була похована в часи правління У Діна, і всі знахідки настільки добре збереглися, що на ряді панцирів ще залишалася яскраво-червона фарба, якою спочатку наносився напис на панцирі, а потім по ній робили гравірування.

Розкопки в Аньяні були відновлені в 1950 році і продовжуються дотепер. Одночасно з вивченням важливих і вражаючих знахідок, таких, як гробниця Фу Хао, що була виявлена в 1976 році, нове покоління археологів веде ретельну роботу, просіваючи кожну порцію грунту в пошуках дрібних часток, свідків минулого, на площі більше дев’яти квадратних миль у районі Аньяна. Величезна кількість археологічного матеріалу, виявленого в цьому місці розкопок, формує основну базу сучасних знань про епоху Шан.

В археологів виникло запитання: як у XIII столітті до н. е. ця культура бронзового віку могла так стрімко розвинутися. Часткова відповідь на це запитання була отримана, коли в 50-х роках були виявлені два основних місця, культурний шар яких був старший від аньянського і вказував на те, що корені цивілізації Шан лежать дуже глибоко. Одним із археологічних об’єктів стало місто поблизу Чженчжоу в провінції Хенань. У ході широкомасштабних розкопок деякі вчені дійшли висновку, що це був Ао, рання столиця держави Шан. Можна було припускати, що звідси царі перебралися до Аньяна. У деяких місцях була виявлена ще більш давня культура, відома як Ерлітоу. Знахідка в 1976 році того, що могло бути палацом, навернула деяких учених на думку, що це колишнє місто Бо, перша з п’яти столиць Шан, що були відомі з давніх написів.

Використовуючи радіовуглецевий метод датування, археологи визначили, що найбільш ранній шар культури Ерлітоу належить до кінця ІІІ і початку ІІ тисячоліття до н. е., себто на той час, що, відповідно до традиційної хронології, співвідноситься з династією Ся. Початок династії Шан звичайно відносили до більш давнього часу, приблизно до XVII століття до н.е. Почалися дебати – чи не належить ранній період Ерлітоу до династії Ся, найдавнішої із трьох династій бронзового віку, що були описані давніми китайськими авторами? Епоха династії Ся, що, відповідно до свідчень давніх авторів, охоплює період з XXII по XVIII століття до н. е., залишається такою ж загадковою для сучасного дослідника, як і епоха династії Шан для вчених кінця минулого століття. Розмови про те, чи існувала насправді династія Ся, можуть тривати доти, доки письмові свідчення тієї епохи – якщо в епоху Ся існувала писемність – не наберуться в достатній кількості.

При царях династії Шан процвітали металургія, сільське господарство, збройна справа, мистецтво, писемність та інші елементи китайської культури. На той час, коли правителі династії Західна Чжоу в 771 році до н.е. перенесли свою столицю на схід, у Лоян, була вже закладена тверда основа для наступної яскравої фази розвитку китайської цивілізації.

Музика минулого

Випадково знайдений при розкопках предмет дає археологам унікальну можливість зіткнутися з давніми народами. Так, знахідка в гробниці єгипетського фараона Тутанхамона срібної труби і маленької глиняної окарини, розкопаної в похованні майя, стали посередниками між сучасністю й минулим. Мелодії, що повернули ці музичні інструменти до життя, своє чисте звучання пронесли через тисячоліття. Те ж саме чекало і 26 дзвонів, що виявили в 1979 році в гробниці в провінції Хенань, де 2400 років тому був похований якийсь китайський аристократ. Дзвони із зображеними на них драконами – кожен дзвін здатний видавати дві різні ноти – мали написи, що вихваляли їхні музичні можливості. Коли вдаряли молоточками по краях і середній частині дзвонів, вони видавали ніжні звуки, що тішили вухо аристократа.